WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.) - Реферат

Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.) - Реферат

формувалася перелогова система землеробства. Термін повернення до запустілої землі становив один рік. Виникають два поля: орне і парове. Парове обробляли, щоб знищити бур'яни, але не засівали. При застосуванні такої системи землеробства була потреба у великих колективах. Перелогові поля могла обробляти одна сім'я. Це привело до індивідуального господарювання. З часом виникає трипільна система (пар, озимина, яровина). Двопілля і трипілля були прогресом у розвитку сільського господарства. Знаряддя праці в сільському господарстві в період раннього середньовіччя вдосконалювалися дуже повільно. Фактично в усій Європі застосовували для обробки ґрунту рало, борону, соху, мотику, лопату та ін. Плуг був одним із найбільш удосконалених знарядь раннього феодалізму. Він значно підвищив продуктивність праці й використовувався в степовій та лісостеповій зонах. Соху застосовували землероби в лісовій зоні, у північних районах Східної Європи. Решта сільськогосподарських знарядь удосконалювалася повільно, зберігаючи свою форму. Кам'яні й залізні серпи були поширені в усій Європі. Молотили зерно в основному ціпами, іноді за допомогою худоби: домашні тварини копитами вибивали зерно зі снопів або вони тягнули каток чи спеціально прилаштовану для цього дошку.
В епоху раннього середньовіччя сільськогосподарські культури мало збагатилися новими видами в порівнянні з попереднім періодом. Серед зернових набуває поширення пшениця, особливо твердих сортів. Вона вирощувалася в районах Середземного моря. Ячмінь частіше зустрічався у народів Центральної Європи. Його використовували як продукт і як корм для сільськогосподарських тварин, а також як сировину для виготовлення пива. У деяких північних районах він був основною, а подекуди і єдиною зерновою культурою.
Просо вирощувалось у неперезволожених районах. Археологи вважають його однією з найдавніших зернових культур. Жито й овес зустрічаються дуже рідко. Вони виступають як доповнення до основних культур. Починаючи з VIII ст. жито витісняє просо і ячмінь, овес перетворюється в основну кормову культуру для коней.
По річці Сені можна провести умовну лінію, на захід від якої вирощували пшеницю та її різновиди, на схід - ячмінь, жито, овес. Просо культивувалось повсюдно. Врожайність злаків була невисокою: сам -1,5; сам -2, дуже рідко сам - 3.
У Візантії і Західній Європі було поширене виноградарство. Виноград споживали у свіжому вигляді, виготовляли з нього міцні сорти вин. У середземноморських країнах виноград набув певного значення тому, що використовувався в літургії. Завдяки церкві він з'явився в інших країнах, де були сприятливі умови для його вирощування.
Крім землеробства, важливу роль у сільському господарстві країн Європи відігравало полювання і рибальство. В другій половині І тисячоліття винищення диких тварин стало катастрофічним. Це було наслідком не лише господарської діяльності, а й піднесенням ролі полювання в житті феодалів.
Тваринництво у деяких народів Європи (скандинавів, балтів та ін.) мало не менше значення, ніж землеробство. Кельти, германці й слов'яни розводили волів як тяглову силу, коней як їздову, а також свиней, кіз, курей та собак. Особливого поширення набули свині й велика рогата худоба. На рубежі II тис. відбуваються якісно нові зміни у тваринництві. Селяни переходять від простого привласнення у природи до свідомого розведення потрібних їм тварин. У Франції виводять нові породи коней і собак, у країнах Середземномор'я - овець і кіз. Селяни вивели нові породи свиней, схрещуючи їх з дикими.
Рибальством практично займалися повсюди, де були водойми.
Починаючи з XI ст. сільське господарство країн Західної Європи вступає в нову стадію свого розвитку. Основною виробничою одиницею залишалися дрібні селянські господарства, хоч і феодальні вотчини відігравали певну роль в економічному житті. Важливим чинником, що сприяв розвитку сільськогосподарського виробництва у XI - XIII ст., було збільшення чисельності населення, зростання ролі міст, які потребували продуктів і сировини.
Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя. На зміну ралу прийшов плуг. Він знаходив широке застосування в період масового освоєння цілини і лісів. Впровадження плуга з відвалом відбувалось поступово: у Франції - в XIII ст., в Англії - в XIV - XV ст.
Орали спочатку волами (Іспанія, Італія, Франція, Балкани), а також мулами, буйволами. Вдосконалення борони значно підвищило врожайність сільськогосподарських культур. Але більшість знарядь майже не зазнала суттєвих змін.
У період розвитку феодалізму застосовувалися різні методи відновлення родючості ґрунту. В умовах помірної зони основними були дво- і трипільні сівозміни. Спочатку трипілля запроваджувалося повільно. Прискорився ж цей процес із застосуванням плуга з відвалом: у XII ст. повсюдно у Фландрії і Франції, в XIII - XIV ст. - в Англії. До XV ст. трипільна система поширилася в більшості районів Англії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Чехії, Словаччини, Польщі, Південної Швеції. Через несприятливі природно-кліматичні умови трипілля не знайшло широкого застосування в Скандінавії, Італії, Іспанії.
Наприкінці XIII ст. виникають більш складні сівозміни. У Фландрії практикуються посіви кормових культур по пару; в Англії в окремих частинах велося більш раціональне господарство із значним удобренням. В XIV - XV ст. в Англії сіяли по пару ярі культури, залишалися маргінальні землі, краще удобрювались інші. В деяких районах Німеччини деякі ділянки поля використовувались то як пасовище, то як поле.
У більшості районів Європи переважали зернові культури. Лише на півдні поряд із зерновими були поширені виноградники і сади. Велике значення для розвитку сільського господарства мали бобові культури, які не тільки йшли на їжу людині та корм худобі, а й збагачували грунт азотом. Збільшення посівів гороху, бобів, квасолі спостерігалося у Франції, Німеччині, Італії. З XIV ст. дедалі частіше сіяли гречку, але значного поширення вона набула лише наприкінці XV ст. Дещо раніше араби завезли в Іспанію рис, який у XV ст. проник в Італію та Південну Францію.
Урожайність зернових коливалася залежно від сорту і району вирощування. Хоча в окремих господарствах феодалів збирали досить високі врожаї (пшениці - сам-8, гороху - сам-9, вівса - сам-10), середня врожайність становила не більш сам-3 - сам-4.
З XIV ст. у деяких європейських країнах відбувається спеціалізація районів на вирощуванні окремих сортів садово-городніх культур. Розвивається приміське промислове городництво ісадівництво. З'являються великі сади і городи в Німеччині, Франції, Італії. В країнах Середземномор'я садівництво і городництво набирає експортного характеру.
Із зростанням міст збільшилося виробництво технічних культур. У районах з розвинутим текстильним виробництвом вирощували фабричні рослини: шафран, марену, вайду та ін. Повсюдно в Європі сіяли коноплю й льон.
У XI - XV ст. значних змін зазнало тваринництво. Якщо до кінця XIII ст. воно відігравало допоміжну роль, то в XIV - XV ст. набуло першорядного значення, особливо в районах з несприятливими кліматичними умовами для вирощування зернових. Тенденція до зростання поголів'я великої рогатої худоби у співвідношенні до дрібної стала загальним явищем. У
Loading...

 
 

Цікаве