WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.) - Реферат

Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.) - Реферат

Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V-XV ст.)
Виникнення і розвиток феодальних відносин у Західній Європі. Розвиток сільського господарства. Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі.
Виникнення і розвиток феодальних відносин у Західній Європі
У середині першого тисячоліття нової ери в господарстві тогочасних суспільств відбулися кардинальні зміни, зумовлені появою і розвитком нових відносин, які в науковій літературі дістали загальну назву феодалізм, або аграрне суспільство. Феодальні відносини розвивалися одночасно майже в усіх країнах Євразії.
В історіографії феодальне господарство характеризується такими загальними ознаками: протиріччя між дрібним селянським виробництвом і великою власністю на землю; монополія феодалів на землю, що полягала в принципі "немає землі без сеньйора"; умовний характер земельної власності, пов'язаний з військовою службою, наявність васально-сеньйоріальної системи; позаекономічний примус, особиста залежність селянина від землевласника; наявність ренти (натуральна, відбіркова і грошова); панування натурального господарства, при якому продукти праці використовувалися для задоволення власних потреб виробника, другорядна роль обміну. Основними господарськими формами були феодальний маєток, ремісничий цех і торгова гільдія. Класичним зразком феодального суспільства в літературі вважається французька модель. Але в кожній країні процеси феодалізації, крім універсальних ознак, мали свої істотні риси, відмінності.
У західноєвропейських країнах феодалізм пройшов три етапи розвитку. Перший етап (V - X ст.) - період генези (становлення) феодалізму, час виникнення феодального землеволодіння і держав феодального типу. Другий етап (XI - XV ст.) - період утвердження феодальних відносин, розвитку феодальних міст, зародження товарного виробництва, доба феодальної роздробленості й формування абсолютистських монархій. Третій етап (кінець XV - перша половина XVII ст.) - період розкладу феодальних відносин, інтенсивного розвитку товарного виробництва, зміцнення економічних зв'язків між регіонами і країнами, виникнення мануфактурного виробництва.
Процес становлення феодального господарства яскраво простежується на прикладі Франкського королівства (VI - X ст.). Франки, що являли собою племінний союз - об'єднання кількох германських племен, поділялися на дві групи: салічних франків, які жили на території нижнього Рейну, та ринуарських франків, які жили південніше, на берегах Рейну й Маасу.
Франкське суспільство початку VI ст. вже не становило єдиного цілого, а поділялося на кілька соціальних верств. Переважно його складали вільні франкські селяни, які жили сусідськими общинами, зберігали численні пережитки родового ладу і користувалися ще досить значними правами. Разом з тим вже склався прошарок нової служилої знаті (найближчого оточення короля), яка прийшла на зміну старій родовій еліті. Поступово нова знать перетворилася на клас великих земельних власників, оскільки саме вона отримувала захоплені землі на правах приватної власності. Третім прошарком були напіввільні літи та вільновідпущені - колишні раби, відпущені на волю. Вони були не власниками, а держателями невеликих земельних наділів, і за своїм становищем наближалися до кріпаків.
Найважливіші відомості про суспільний лад франків вміщує судебник "Салічна Правда", в якому вміщено судові закони салічних франків. Він складався впродовж VI - IX ст. і відображав еволюцію франкського суспільства на шляху до остаточного розкладу родового ладу, утвердженню приватної власності на землю.
Вже наприкінці VI ст. орна земля, що була в колективній власності сусідської общини - марки, стала предметом повної і вільної відчуженої власності - алодом. Власник алоду був зобов'язаний нести військову службу. Поряд з цим франки зберегли земельну власність галло-римлян, швидко утверджувалася приватна власність на землю франкського короля, дружинників, службових осіб і придворних, церкви тощо.
Виникнення приватної власності на землю завершило трансформацію родової общини в сусідську общину - марку, в якій колективна власність на угіддя поєднувалася з приватною індивідуальною власністю.
У VIII - IX ст. сталися істотні зміни у суспільному ладі франків, і насамперед у земельних відносинах. Відбувалося швидке нагромадження власності великих землевласників і розорення вільного франкського селянства. Економічне зміцнення аристократії супроводжувалося погіршенням становища вільних власників, що вело до посилення залежності від великих землевласників, а іноді й до втрати алоду. Вже у VIII - IX ст. набула поширення практика так званих прекаріїв (передач на прохання), тобто надання великим землевласником безземельному селянинові ділянки землі у тимчасове користування. Іноді і дрібні власники під тиском обставин віддавали свою землю феодалу, потім брали її в користування, перетворюючись таким чином на залежного від феодала держателя. За це землевласники охороняли господарство залежного від них селянина. Отже, прекарій вів до втрати вільним франкським селянином його власності на землю і до зростання земельної власності феодала. Водночас селяни втрачали й особисту свободу.
Серед землевласників почали складатися особливі відносини, пов'язані з появою так званих бенефіціїв (буквально - благодіянь), або ленної системи. Суть її полягала в тому, що певна особа, отримуючи землю чи обійстя, зобов'язувалася пану (сеньйору), від якого вона отримувала бенефіцій, зберігати особисту вірність і відданість. Головним мотивом пожалування і головним обов'язком того, хто отримував землю, було виконання військової повинності. Військова повинність набула особливо важливого значення за Карла Великого. Для повного досягнення мети пожалування необхідно було долучити до бенефіційного зв'язку інший, особистий зв'язок. Ці відносини особистого зв'язку називалися комендацією, або васалітетом (уаззиз - слуга), ставили сеньйора (того, хто дав) і васала (того, хто отримав бенефіцій) у певні стосунки, подібні до родинних. Вони повинні були заповзятливо охороняти один одного. Цей новий зв'язок часом встановлювався і без пожалування землі, на якихось інших умовах, проте головним зобов'язанням в усіх випадках було несення військової служби. За прикладом королів почали роздавати бенефіції церковні сановники і світські вельможі. Вони роздавали землі, що були їхньою власністю, а також ті, якими вони самі користувалися як бенефіціями; особи, які отримували ці землі, ставали їхніми васалами.
З часом бенефіцій перетворився із тимчасового держання землі на спадкове володіння - феод, що стало остаточним утвердженням земельної власності панівного класу. На місце колишньої вільної селянської общини - марки прийшла феодальна община, яка стала знаряддям закріпачення селянина. Феодальна община складалася з панської землі, яка називалася доменом, і землі, що перебувала у користуванні залежних селян. Феодально залежне селянство поступово перетворилося на кріпосних селян, які залежаливід феодала особисто, сплачували йому феодальну ренту у вигляді різних повинностей -відробітків, натурального чиншу.
Одночасно з перетворенням бенефіція на феод поширювалися так звані імунітетні права феодалів різного гатунку. Головний
Loading...

 
 

Цікаве