WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Економічні ідеї соціалістів-рікардистів і чартизму - Реферат

Економічні ідеї соціалістів-рікардистів і чартизму - Реферат

виробництво їхньої останньої добутої частки витрачається більше праці, ніж на попередні. Це призводить до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капіталу. Зростання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшуватиметься різниця у продуктивності ділянок. Зменшення капіталу при-зведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш родючі землі і відповідно зменшуватиметься рента з ліпших ділянок. Зростання населення, за теорією Рікардо, також є неможливим за умов підвищення цін на продовольчі товари.
Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заінтересовані лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обгрунтування вимог щодо скасування хлібних законів.
Проблема відтворення і криз. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був заінтересований у забезпеченні постійного зростання її прибутків. З огляду на корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий дохід, він, на відміну від Сміта, віддає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, а відтак забезпечує зростання могутності всієї країни. А Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства Рікардо вважає не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.
Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково обмежував його перетворенням доходу лише на змінний капітал, на заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може натрапляти на ринкові труднощі. Рікардо поділяв поглядиСея, який заперечував можливість надвиробництва і криз.
Однак не варто забувати, що книжку Рікардо було опубліковано за вісім років до першої глибокої кризи, яка охопила економіку Англії в 1825 p.
Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купують за продукти чи послуги. Гроші є лише "мірилом, за допомогою якого відбувається обмін".
Рікардо розумів, що існує можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значно перевищить попит. Але цю можливість він розглядав лише як тимчасову і таку, що "не може статись одночасно з усіма товарами"'. Він не погоджувався з висновком Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств (чиновників, духовенства, землевласників).
Головну причину застою торгівлі в окремі періоди він убачав тільки в прорахунках підприємців щодо виробництва товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо, буває тимчасовим і вирішується швидко й ефективно завдяки переходу на виробництво інших товарів.
Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації писав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію значно грунтовніше, побудувавши її на трудовій теорії вартості й наголосивши на національних відмінностях у величині вартості, зумовлених різними витратами праці.
Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрішня торгівля розвивається й зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня - "порівняльними витратами". А. Сміт сформулював тезу про "абсолютні переваги" у міжнародній торгівлі, які має конкретна країна у виробництві якихось товарів порівняно з іншими країнами. Ці переваги зумовлюються як природними, так і набутими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготовлення тих чи тих товарів. Відносні переваги означають, що країни мають абсолютні переваги щодо якогось одного фактора виробництва.
Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер грунтується на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту і пропозиції.
Рікардо, як і Сміт, - видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія була панівною в економічному житті Англії. "Рікардо, - писав Кейнс, - підкорив Англію, так само цілковито, як свята інквізиція підкорила Іспанію". Цю перемогу він назвав "явищем дость цікавим і навіть загадковим" і пояснив її тим, що теорія Рікардо багато в чому імпонувала тому середовищу, до якого звертались, зокрема владі. Сам Кейнс наголошував на її цілковитій непридатності для наукових прогнозів.
Англійський економіст Блауг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, пише, що "Багатство народів" містить більше суттєвих узагальнень, які стосуються функціонування економічної системи, ніж "Основи" Рікардо. Заслуга Рікардо в тім, що він "винайшов техніку економічної науки", заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.
До першої половини XIX в. належать майже всі ідеї, що склали зміст основних напрямків політико-правової ідеології соціалізму і комунізму наступних часів. Однак на основі цих ідей тоді ще не склалися масові рухи і політичні партії. До найбільш впливових теоретичних напрямків того часу належало до декількох десятків людин. Більш того, численність варіантів соціалістичних теорій у 20-40 р. XIX в. породила часом запеклу їхню боротьбу. Виходячи з переконання, що істина одна, а оман багато, кожний з теоретиків соціалізму щиро вважав свою доктрину єдино наукової, а всі інші - неправильними й утопічними. Це вело до роз'єднаності шкіл, кружків, окремих мислителів, до швидкого розпаду сформованих було союзів чи соціалістів комуністів. Лише Вейтлінг і Лаотьєр епізодично призивали соціалістів до єдності; значно більш розповсюдженим було відкидання і спростування усіх варіантів чи соціалізму комунізму, крім власного. Дезами кликав пролетаріат до об'єднання, до єдності, але був упевнений, що для такої єдності необхідна єдність філософської доктрини. Тому він різко критикував Кабе, Ламенне, Сен-Сімона і сен-симоністов, усіх узагалі соціалістів і комуністів, що не визнають його доктрину єдино вірної і науковий.

 
 

Цікаве

Загрузка...