WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Економічна програма народництва в Росії - Реферат

Економічна програма народництва в Росії - Реферат


Реферат
на тему:
Економічна програма народництва
(економічна думка Росії)
В економічній думці Росії другої половини XIX ст. панівним на-прямком було народництво. У теоретичному відношенні народництво - це певний різновид утопічного соціалізму, характерного для країн із низьким рівнем економічного розвитку, переважанням сільського господарства і дрібних виробників.
Російське народництво, однак, є досить складним і багатогранним явищем, яке змінювалось разом зі зміною суспільно-економічних умов. Воно характеризувалось наявністю досить різнорідних напрямів і тенденцій.
У народництві виділяються дві тенденції - революційна й ліберальна. Відповідно розрізняються і два етапи розвитку народництва. Перший - із 60-х до середини 80-х pp., що зв'язаний із діяльністю революційного народництва. Другий - із середини 80-х до кінця 90-х pp. - характеризується пануванням ліберального народництва.
Усім без винятку представникам народництва, до яких би течій чи напрямів вони не належали, притаманні певні спільні риси. Це визнання капіталізму в Росії занепадом, регресом, визнання самобутності, "неповторності" російського економічного ладу взагалі і селянина з його общиною, артіллю зокрема.
У 70-80-х pp. XIX ст. питання про шляхи економічного розвитку Росії, про перспективи розвитку в ній капіталізму було найзлободеннішим. Воно ще більше привернуло до себе увагу громадськості з появою в Росії "Капіталу" Маркса. Навколо "Капіталу" точилася жвава полеміка (головне щодо теоретичних питань), за якою проглядалися намагання з'ясувати перспективи економічного розвитку Росії.
Заслуга постановки питання про розвиток капіталізму в Росії на-лежить саме народництву. Проте вирішення його народниками виявилось незадовільним. Як ідеологи дрібних виробників, приречених капіталізмом на загибель, народники не бачили в капіталізмі історично неминущого явища, а відтак вірили в можливість уникнути його. Вони ідеалізували вигаданий ними "народний лад", оголошуючи його запорукою прогресивніших, ніж капіталізм, суспільних відносин соціалізму.
Підґрунтя для соціалістичних перетворень у Росії народники бачили в общині. Виходячи з утопічних та ідеалістичних уявлень про особливий шлях розвитку Росії, народники ідеалізували селянську общину, розглядали її як "форму побуту", що якнайліпше відповідає "російському народному духові". Російського селянина народники вважали навіть "комуністом за інстинктом". Велике поширення в Росії общини і віра в так званий "общинний дух", "комуністичні інстинкти" російського селянина породили в народників віру в те, що Росія ближче стоїть до соціалізму, ніж країни Заходу. Оскільки розвиток капіталізму розкладав общину, народники закликали "зміцнювати" її.
Як суб'єктивісти в соціології, народники не розуміли закономірностей суспільного розвитку. Вони вважали, що суспільні відносини люди будують свідомо. Провідну роль у суспільному розвитку вони відводили інтелігенції, яка нібито здатна на своє бажання спрямувати його в той чи інший бік.
Віра в особливий уклад, в общинний лад російського життя, у можливість селянської соціалістичної революції породила так зване "ходіння в народ". З допомогою пропаганди й підготовки селянських бунтів народники сподівались підняти селянство на соціалістичну революцію. Переконавшись на практиці в наївності віри в "комуністичні інстинкти" селянства, народники перейшли до боротьби з самодержавством власними силами, застосовуючи тактику індивідуального терору.
Революційне народництво. У революційному народництві існували три різні течії, які очолювали П. Лавров, П. Ткачов і М.Бакунін.
Петро Лаврович Лавров (1823-1900) - один з провідних ідеологів народництва, філософ, соціолог, економіст, математик. Він закінчив Петербурзьке артилерійське училище і викладав математику у військових навчальних закладах. 1868 року за свою суспільну діяльність був заарештований і висланий у Вологодську губернію.
Саме у засланні Лавров написав знамениті "Історичні листи" (1868-1869), які друкувались в "Неделе" і стали програмним документом революціонерів 70-х pp. За допомогою Г.Лопатіна Лавров утік із заслання і виїхав за кордон, де познайомився з Марксом і Енгельсом. За кордоном розпочав видання журналу "Вперед", який відіграв важливу роль у пропаганді соціалістичних ідей у Росії.
Лавров і його послідовники (так звані лавристи) були прихильниками соціалістичної революції, яку здійснить народ, селянство, кероване революційною інтелігенцією. Підготовка революції передбачала тривалу пропаганду ідей соціалізму в народі.
Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним питанням, які охоплюють всі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Ще до проведення реформи Лавров писав про тяжке, безправне становище селянства, проте його погляди на проблему звільнення селянства були досить поміркованими. Більш послідовно він виступив з критикою реформи, яка, на його погляд, "не звільнила селян повністю". Лавров гостро критикував самодержавство і його економічну політику.
У питанні про роль общини погляди Лаврова не були незмінними. У 70-х pp. він розглядав общину як умову переходу до соціалізму, як основу побудови майбутнього соціалістичного суспільства. Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталістичних відносин, Лавров характеризує його як початок підготовки соціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде робочий соціалізм'. Робочий соціалізм, за Лавровим, здійснюватиметься через передачу землі селянським общинам, а промислових підприємств - робітникам. Тим самим буде ліквідовано приватну власність і експлуатацію людини людиною. Отже, основною вимогою Лавров вважав заміну приватної власності суспільною.
У працях 90-х pp. Лавров досліджує різні етапи розвитку майбу-тнього соціалістичного суспільства. Під впливом К.Маркса аналізує категорію "перехідного часу" до соціалізму, а також розкриває завдання "більш віддаленого періоду". Проте проект соціальної революції, розроблений Лавровим, обмежувався лише загальними вимогами революції буржуазно-демократичної.
Михайло Олександрович Бакунін (1814-1876) - виходець із дворянської сім'ї. 1840 року виїхав за кордон, де включився в революційну діяльність. В історії революційного руху Західної Європи він відомий як анархіст. Анархізм і народництво - близькі ідеології, проте не тотожні.
Сподівання Бакуніна на негайну соціальну революцію, його заклики до молоді "йти в народ" і очолити селянські бунти були сприйняті частиною народників, які з гордістю називали себе анархістами. В історії народницького руху цей напрям назвали бакунізмом.
Бакунін вважав, що російський народ - "бунтар від природи". Революційність народу, а отже й неминучість соціальної революції, він зв'язував зі злиденним станом, в якому перебував народ, а також із його вірою в право на землю. Бакунін був непримиренним противником кріпацтва.
Реформа 1861 р. не задовольнила його, він називає її обманом, тому що вонане дала народу справжньої свободи і примусила сплачувати великі викупні платежі.
Виступив Бакунін і з критикою капіталізму. Він засуджує апологетику капіталізму в буржуазній літературі й підкреслює його зв'язок з попередніми експлуататорськими способами виробництва. Капіталізм Бакунін розглядає як нову форму експлуатації, яка змінює лише свою назву порівняно з попередніми формами -
Loading...

 
 

Цікаве