WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст. - Реферат

Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст. - Реферат

від колишніх кількісних теорій грошей тим, що враховували не лише взаємозв'язок цін та кількості грошейу обігу, а вказували йа існування інших, у тім числі суб'єктивних, чинників рівноваги - мотивів інвестування. Визнається,, що інвестиції є автоматичним регулятором ринкової економіки,, головною умовою економічного зростання, а ринковий механізм - головною умовою ефективної дії цього регулятора.
У цей же час формується і неолібералізм - течія в неокласичному вченні, що визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і отже, про початок нового етапу його розвитку.
1938 р. в Парижі відбулася перша Міжнародна конференція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібералізму - визнання необхідності часткового втручання держави в економічні процеси, межі такого втручання та функції держави щодо забезпечення умов вільної конкуренції.
Підкреслювалося, що необхідність регулюючого впливу держави визначається лише обставинами, які можуть вплинути на економічну стабільність і призвести до негативних наслідків у соціальному житті. Коли еластичність попиту та пропозиції з якихось причин перешкоджає швидкому відновленню ринкової рівноваги, втручання у сферу ціноутворення є бажаним і може відбуватись через безпосереднє регулювання розмірів попиту або пропозиції. Отже, державі призначалася роль охоронця ринкових принципів організації економіки.
На відміну від консервативного, неолібералізм є напрямком, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, визначення основних принципів його функціонування. Поряд із декларуванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави функцією охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда, в межах економічних можливостей цього суспільства. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального розвитку економіки. Політичною доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави - організатора конкурентно-ринкових відносин та міцної економіки.
Теоретичне обгрунтування цієї доктрини по-різному здійснювалось представниками німецької, англійської, французької неоліберальних шкіл. Серед найвидатніших сучасних досягнень неоліберального напряму - доктрина монетаризму, сформульована американським ученим М. Фрідменом та вдосконалена представниками чиказької школи. Для неї характерне використання неокласичних підходів до аналізу, визнання визначальної ролі грошових факторів, поєднання двох функцій економічної науки та вирішення макроекономічних проблем на підставі тези про невтручання держави в економіку. Сучасна монетарна теорія стала результатом інтегрування неоліберальної доктрини і консервативних неокласичних концепцій економічного зростання.
Інтегрування економічних учень відбувається не лише в межах неокласичних підходів. Спостерігається тенденція до зближення кейнсіанської та неокласичної шкіл, тобто неокласичний синтез. Уможливлює цей синтез те, що кейнсіанська теорія хоч і декларує принцип втручання держави в економіку, але розуміє це втручання тільки як початковий імпульс, передбачаючи надалі ввімкнення саморегулюючих ринкових сил. Фактично всі сучасні доктрини не виключають регулюючого впливу держави, різниця полягає лише в тім, які саме об'єкти втручання бачить та чи інша школа, які допустимі межі визнає.
Отже, вже в 30-х pp. у межах неокласичного методу дослідження формується кілька напрямів: консервативний, що наслідує традиції неокласичної школи і аналізує проблеми економічної рівноваги, циклічності розвитку та економічного зростання; неолібералізм, представники якого, наполягаючи на принципі саморегулювання ринкової економіки, визначають межі, рівень і напрями впливу держави на суспільно-економічний розвиток; неокласичний синтез, що захищає необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в економіку з кейнсіанськими методами державного регулювання залежно від конкретної економічної ситуації.
Для всіх напрямів характерне використання таких підходів до економічного аналізу, що збагачували політичну економію протягом усієї історії її розвитку. Основним серед них є принцип свободи економічної діяльності та обмеження втручання держави в економіку.
Починаючи із 70-х pp. неокласична теорія переживає відродження класичних традицій, повертаючись до визнання визначальної ролі економічного суб'єкта та ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток неокласичної теорії зв'язується з дослідженнями в кількох напрямах: із теоретичним визначенням шляхів подолання кризових явищ у ринкових відносинах; із прогнозуванням економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з формуванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки за умов монополізму; із визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил, що до цього часу залишались поза увагою неокласичного аналізу. Знову з'являються теорії, що заперечують необхідність будь-якого втручання держави в економіку. В центр їх уваги потрапляють як економічні, так і неекономічні фактори розвитку та ринкового саморегулювання. Цей напрямок отримує назву "школи нової класики", або "нової класичної економіко" і є ознакою неокласичного ренесансу.
Характерними рисами нових неокласичних теорій є те, що в них узагальнюється ідея рівноваги, ураховуються, формалізуються та математизуються всі явища економічного життя, у тім числі й мотивована поведінка економічного агента (окремого виробника чи фірми), і на цій підставі будується модель циклу. У працях представників сучасного консервативного напряму досліджуються проблеми, зв'язані з удосконаленням механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроекономічному рівнях. Ці теорії репрезентовано доктринами раціональних очікувань та економіки пропозиції.
У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважають домінуючим і перспективним напрямком. Та слід зазначити, що побудований на основі ідеї цінової рівноваги та теорії граничної корисності, на використанні принципу системного аналізу сучасний неокласицизм впритул підходить до визнання необхідності впливу держави на окремі сторони економічної системи з метою спричинити "ланцюгову реакцію" і забезпечити умови для дії ринкових сил. Посилаючись на те, що нові організаційні форми виробництва потребують нових підходів до проблеми саморегулювання, неокласики вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил.
Loading...

 
 

Цікаве