WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Теорії трансформації капіталізму - Реферат

Теорії трансформації капіталізму - Реферат


Реферат
на тему:
Теорії трансформації капіталізму
У другій половині XX століття великого поширення набрали так звані теорії "трансформації" (перетворення) капіталізму. Ці теорії виходили, як правило, з реальних соціально-економічних процесів і явищ капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить своєрідно. Крім того, розвиток світової системи соціалізму, зростання її впливу після другої світової війни стали причиною певної "непопулярності" навіть самого терміна "капіталізм". За цих умов і почали формуватися різні теорії перетворення капіталізму на "новий" суспільний лад.
Теорія "народного капіталізму" виникла у 50-х pp. у США. З її обгрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Наддер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та інші. Найбільше прихильників вона здобула в Європі, особливо у ФРН, Австрії, Англії, Італії.
Теорія "народного капіталізму" складається з трьох частин:
1) теорії "демократизації капіталу", або "дифузії власності"; 2) теорії "управлінської менеджерської революції"; 3) теорії "революції в доходах".
Теорія "дифузії власності". Центральне місце в теорії "народного капіталізму" належить положенню про "дифузію власності", або "демократизацію капіталу". З розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичної власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то сучасному капіталізмові властива різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна. Провідною формою підприємств, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення розглядалося багатьма економістами як "дифузія" (розпорошення) власності.
Дрібний акціонер, на думку прихильників цієї теорії, нібито перетворюється на рівноправного співвласника акціонерних підприємств, на співвласника "народного капіталу". У США, заявляв американський економіст А. Дракер, відбувається безпрецедентна демократизація підприємницької власності "оскільки реальними власниками цих підприємств стають маленькі люди, середній клас і робітники". Усіх, хто володіє акціями (незалежно від соціального стану й кількості акцій) Дракер зараховує до буржуазії. Президент Торгової палати США Джонстон писав: "Простий робітник однієї із моїх фабрик, що виробляють електроприлади, службовець банку, у керівництві якого я перебуваю, і торговець моїми будівельними матеріалами - усі вони такі ж капіталісти, як і я сам" . Демократизація капіталу, на думку теоретиків "народного капіталізму", відбувається ще й тому, що будь-яке акціонерне товариство є достатньо демократичною організацією: акціонери беруть участь у щорічних зборах, заслуховують звіти правління, обирають новий склад правління і т. ін.
Аналізуючи цю концепцію, слід зазначити, що вона плутає два різні процеси: процес концентрації капіталу і зростання суспільного характеру виробництва, що справді відбуваються постійно і скрізь, із процесом ліквідації приватної капіталістичної власності, неможливим за капіталізму. Власність на засоби виробництва розглядається як формальне право на дохід. Відтак розповсюдження акцій серед населення визнається як "розпорошування" власності без огляду на характер розподілу акцій. Так, у 60-х рр. у США Ютис.чол. (0,008 % усього населення) мали 25 %, а 75 тис. чол. (0,06 % населення) - 50 % корпоративних активів, що належали окремим особам. Лише в корпорації "Дженерал Моторе" 0,6 % акціонерів мали у власності 65,6 % акцій. Водночас близько половини всіх акціонерів одержували дивіденди у сумі меншій за 100 доларів на рік і були власниками активів вартістю не більше 2 тис. доларів3. Ясна річ, що їхній матеріальний і соціальний стан відтоді як вони стали "власниками", суттєво не змінився.
Теорія "управлінської революції" - є складовою теорії "народного капіталізму". Її прихильники стверджують, нібито з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або і зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінців - менеджерів. Вони є "довіреними особами народу" і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами. З обгрунтуванням цієї концепції виступили американські економісти А. Берлі, Дж. Берн-хем, П. Дракер та інші.
Ця теорія теж відображає реальні процеси в розвитку капіталізму: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності. За домонополістичного капіталізму, коли підприємство було здебільшого індивідуальною власністю й управлінська праця не потребувала глибоких знань, капіталіст сам керував виробництвом. Зі зростанням розмірів виробництва, з виникненням акціонерних товариств капіталісти стали доручати керівництво найманим працівникам. Дехто вбачав у цьому процесі витискування капіталіста не лише із виробництва, що справді має місце, а із суспільства взагалі. Як писав А. Берлі, "...капітал лишається на місці. Також зберігається і капіталізм. Єдиною постаттю, що зникає, є капіталіст". Передовсім буде методологічною помилкою судити про природу підприємств на підставі форми управління. Адже природа підприємства визначається не нею, а формою власності на засоби виробництва. Автори концепції "управлінської революції" ігнорують питання про характер власності. Як власники підприємств капіталісти наймають управляючих, які керують під-приємствами в інтересах капіталістів, забезпечуючи їм максимальні прибутки.
Прихильники цієї теорії дипломатичне ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпораціях: дрібні чи великі. Оскільки в корпораціях діє основний принцип "одна акція - один голос", то саме великі акціонери мають можливість утримувати в своїх руках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряджатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні інтереси.
Крім того, вищі верстви управлінського апарату (менеджерів) тісно зв'язані з власниками великого капіталу і часто самі належать до них. Їхні інтереси здебільшого збігаються з інтересами власників. У великій корпорації, отже, відбувається не тільки постійне відокремлення власності від управління, а й зворотний процес - відновлення єдності управління і власності завдяки перетворенню менеджерів на капіталістів.
Проте усвідомленням двоїстості цього процесу справа не обмежується. Критики теорії "управлінської революції" справедливо зазначають, що необхідно з'ясовувати й засоби здійснення контролю. Так, американський економіст Р. Лернер, який критично сприймає концепцію "революції в управлінні", наголошує на необхідності концентрувати увагу не на тім, "які особи контролюють великі корпорації, а на тім, якими засобами здійснюється контроль (володіння акціями чи позиція в керівництві)" .
Англійський дослідник діяльності великих корпорацій Т. Ніколс підкреслював зростання значення керуючих корпораціями, збільшення їхньої влади, зазначаючи водночас, що юридичне вони перебуваютьна службі в акціонерів, але практично їхня позиція не відрізняється від позиції директорів-власників. Стосовно різних підходів до оцінки проблеми "власність-контроль", Ніколс зауважував: "Теоретики менеджеризму писали про відокремлення або про "розлучення". Значно правильніше буде говорити про "шлюб з розрахунку" між управляючим і капіталістом"'. Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що теорії "революції в управлінні" теж притаманна певна
Loading...

 
 

Цікаве