WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

бюджетному втручанні держави, з часом стане розбалансованою і механізми ринкового саморегулювання буде зупинено остаточно. Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може мати лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом припинять виконання стимулюючої та стабілізуючої функцій. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблема інвестування може розв'язуватись державою з допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.
Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Ці питання займають значне місце в його теорії економічної рівноваги. Він уважає, що інвестиційна кон'юнктура залежить від факторів ризиків, найбільше- від інфляційного. На противагу кейнсіанській моделі, у котрій зростання інвестицій зв'язується зі зростанням доходів і зниженням ставки процента, він формулює "золоте правило", згідно з яким за нульової банківської процентної ставки можна досягти максимального рівня споживання, а не нагромадження. Природним стабілізатором коливань інвестиційних потоків, на його думку, є не рівень доходів, а обсяги неспожитих засобів ("теорема залишків"). Якщо держава забезпечує безризико-вість інвестицій, відбувається поступове й раціональне нагрома-дження коштів. Підприємці самі вирішують, які обсяги капіталів їм необхідні для інвестування, і визначають галузі застосування капіталів. Це забезпечує рівномірний розподіл капіталів між галузями і формування раціональної структури суспільного виробництва.
Планування економіки Алле оцінює, виходячи з "теореми ек-вівалентності", сформульованої ним у книжці "У пошуках економічної дисципліни": будь-яка ситуація врівноваження (навіть окремий випадок) економіки єситуацією максимальної ефективності, і навпаки, будь-яка ситуація максимальної ефективності є ситуацією, що свідчить про врівноваження ринкової економіки. Він наголошує, що планування слід розглядати як свідоме створення ситуації врівноваження економіки, однак обмежує планове втручання держави тільки індикативною діяльністю, яка запобігає кон'юнктурним коливанням, порушенням економічної рівноваги, але не перешкоджає вільному вибору. Регламентуючу і контролюючу функції" держави він заперечує, надаючи останній роль статиста, що на підставі даних про розвиток економіки формує основні планові показники.
Контроль Алле вважає не дуже дійовим інструментом. Єдиний об'єктивний і ефективний контролер - це ринок. На його думку, об'єктом контролю мають бути тільки державні витрати та грошовий обіг.
На відміну від інших економістів, Алле не відносить соціальної сфери до другорядних, похідних від рівня розвитку економіки, а розглядає її як чинник і водночас наслідок економічного зростання. На його думку, можна гармонізувати економічне зростання й соціальні відносини, не узалежнюючи ці відносини лише від успіхів економіки. Вирішення соціальних проблем він зв'язував з активністю самих суб'єктів, але цю активність трактував у контексті виникнення нових інституціональних утворень, тобто розвитку "системи участі в прибутках", "системи соціального партнерства" за сприяння держави. Зважаючи на те, що приватна власність зумовлює соціальну нерівність, держава, котра захищає приватну власність як основу ефективної економіки, зобов'язана створювати інституціональні умови для вирівнювання доходів, гарантувати їх певний рівень і розвивати соціальну сферу.
У цілому економічні ідеї Моріса Алле є поєднанням неокласичних підходів до аналізу ринкових відносин з інституціоналістським розумінням ролі держави.
Американський неолібералізм. Монетаризм. Кейнсіанський варіант управління економікою методом грошової емісії та бюджетного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового розвитку, повної зайнятості, подолання інфляції. Задовго до початку 70-х pp., коли світ зазнав чергової глобальної кризи, представники неокласичної школи прогнозували її. Вони доводили, що "Велика депресія" 1929-1933 pp. була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей) та надмірні державні витрати, що призвели до розладу фінансової системи, до кризи, інфляції і безробіття.
На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хара-ктер,/неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий банківський процент?; На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо.
Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму.:
Значний вплив на формування монетаризму справили теорії аме-риканських економістів 20-40-х pp. Г. Саймонса, I. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х-початку 50-х pp. Він став реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошових факторів і їхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.
Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької ("нової монетаристської") школи М. Фрідмена.
Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, і передовсім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.
Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки - математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії, - С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню інтересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького університету, де 1933 p. отримує ступінь
Loading...

 
 

Цікаве