WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

виплати у вигляді допомоги із фондів соціального страхування; підтримка різних форм заощаджень; дотації та поручительство держави для отримання цільових кредитів; надання пільгових позичок; підтримування певного рівня цін на окремі види товарів; дотації в митній сфері тощо. Ці прямі витрати здійснюються в межах затверджених соціальних програм.
Важливого значення Мюллер-Армак, як і Ойкен, надавав державній структурній політиці у сфері відносин власності. Він уважав, що держава має сприяти розширенню приватного сектора, підтримувати процес демонополізації власності, заохочуючи населення інвестувати заощадження у виробництво (надавати кредити для придбання акцій, відкриття нових підприємств, будівництва тощо).
Та чи не найважливішим інструментом державного регулювання, за Мюллером-Армаком, є політика стабілізації грошової маси як головної умови безінфляційного розвитку.
Усі ці принципи, що лежать в основі перерозподілу національного доходу на користь соціальної сфери, виключають безпосереднє втручання держави в економіку чи реалізаціютаких заходів, що завадили б приватнопідприємницькій ініціативі, наприклад, необгрунтовану соціальну допомогу, яка не виключає зловживань, чи створення сектора громадських робіт (штучні робочі місця), фіксацію певного рівня заробітної плати чи цін і т.
Ідею свідомо створюваного соціально-ринкового порядку, розвинуту в працях найвідоміших представників фрейбурзької школи, було апробовано у надзвичайно сприятливих для цього умовах післявоєнної Німеччини, країни зі зруйнованим господарством та відсутністю будь-якого економічного ладу.
Після об'єднання трьох окупаційних зон в одну економічну зону було створено Економічну раду, до якої ввійшли видатні політики та вчені-економісти ринкової орієнтації. Напрям розвитку Німеччини визначався окупаційним урядом відповідно до плану Маршалла, згідно з яким країні надавалася реальна матеріальна допомога. Німеччина стала перед вибором між центрально-керованим типом господарства (та аграрною спрямованістю розвитку) і ринковим (отримання грошової допомоги, кредитів для відновлення економічної структури).
Одним з директорів Економічної ради був Людвіг Ерхард. Його уявлення про економічний устрій держави відповідало ідеям фрейбурзької школи.
Людвіг Ерхард (1897-1977) народився у Фюрті (Баварія), де закінчив реальне училище. Після першої світової війни вивчав виробничо-господарські проблеми у Вищій комерційній школі в Нюрнберзі. Захистив докторську дисертацію у Франкфуртському університеті, став директором інституту проблем споживання Нюрнберзької вищої комерційної школи, але на вимогу нацистського уряду був звільнений за "нелояльну поведінку".
Після війни (з 1945 по 1946 pp.) був міністром господарства Баварії, з 1947 p. - професором Мюнхенського університету, керівником особливого відділу "Гроші та кредит", що готував проект грошової реформи. Як відомого спеціаліста зі структурної політики 1948 р. Л. Ерхарда було призначено на посаду директора управління господарства Економічної ради об'єднаної західної окупаційної зони. З 1949 по 1963 р. Л. Ерхард - міністр народного господарства ФРН, з 1963 по 1966 p. - канцлер ФРН.
Професор, політик-практик, учений-економіст був автором багатьох праць з проблем кон'юнктури, книжки "Добробут для всіх", що в ній підбито підсумки економічної реформи у ФРН, спрямованої на свідоме створення нового економічного ладу - соціально-ринкового господарства.
Перші кроки Ерхарда як директора Економічної ради наразилися на протести окупаційних властей і політичних партій країни, оскільки він вимагав скасування всіх дій держави, що регламентували економіку.
Л. Ерхард розпочав з проведення конфіскаційної грошової реформи, яка мала справити стимулюючий вплив на економіку та забезпечити створення засад ринкового механізму саморегуляції.
Зміст реформи полягав у вилученні з обігу старої грошової одиниці, блокуванні рахунків, які згодом розблоковувались за умови часткового інвестування у виробництво та повного виведення з обороту решти безготівкових грошей, погашенні регулярних платежів (заробітна плата, пенсії, квартплата та ін.) за пільговим курсом, тобто грошову масу в обігу було скорочено до мінімуму^ Крім того, було створено нову фінансову мережу на чолі з Центральним федеральним банком, незалежним від уряду.
^Суть господарської реформи, що почалась одночасно із грошовою, полягала в лібералізації економічного життя. Було відновлено вільне ціноутворення, знято обмеження із заробітної плати і квартплати, відмінено нормування споживання та централізований розподіл. Одночасно було прийнято закон, спрямований проти монополізації виробництва, тобто проти обмеження конкуренції.
Особливого значення Л. Ерхард надавав вільному конкурентному ціноутворенню, що забезпечувало раціональний перерозподіл ресурсів, відновлення повноцінного обміну, стимулювання виробництва товарів, на які існує попит, урівноважування кон'юнктури, а також самоокупність та прибутковість виробництва, тобто створення умов для його дальшого розвитку.
Державна підтримка підприємництва полягала в пільговому опо-даткуванні та кредитуванні малоприбуткових виробництв базових галузей (вуглевидобувні, сталеплавильні тощо), підприємств, що реінвестували прибуток у виробництво, а також підприємств, котрі виготовляли експортні товари, залучаючи іноземні капітали.
Зрозуміло, що реформування економіки полегшувалося надхо-дженням матеріальної допомоги за планом Маршалла, однак отримувані суми не були такими вже значними, щоб вирішити проблеми зруйнованої економіки.
Першими наслідками реформ було те, що різко впала реальна за-робітна плата, зросли ціни та рівень безробіття. Але водночас поліпшилась ситуація з пропозицією товарів, а досить швидко стабілізувались і економічні процеси.
Соціальна політика будувалася за принципами фрейбурзької школи і була спрямована на підтримку економічного курсу держави. Вона виходила з ідеї, що соціальний добробут будується на міцній економіці, тому все, що перешкоджає розвитку економіки, навіть коли воно є соціальне справедливим, не може братися до уваги.
Проведення економічної реформи натрапило на сильний опір спочатку окупаційної влади, яка нав'язувала власну економічну політику, що мала б сприяти поглибленню економічної залежності Німеччини від країн-переможниць, потім на опір профспілок і політичних партій, не згодних із жорсткою соціальною політикою, і, врешті-решт, на опір підприємців, котрим дуже не до смаку були прийняті 1947 p. закони про декартелізацію та демонополізацію.
Крім того, згідно із міграційним законодавством стимулювався приплив робочої сили з-за кордону, що створювало умови для стабілізації ринку робочої сили, скорочувало її дефіцит.
Loading...

 
 

Цікаве