WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

інформацію надає ринок через ціноутворення, координація з боку держави призведе до спотворення природної інформації, тим самим провокуючи ірраціональні економічні дії відособлених суб'єктів господарювання.
Хайєк зазначає, що чим більше регулюється суспільство, тимбільша кількість людей у ньому користується привілеями гарантованого доходу, що призводить до зміни суспільних цінностей: суспільний статус людини починає визначатися не її працьовитістю і здібностями, а належністю до певної групи забезпечуваних. Стимули активної економічної діяльності будуть підірвані.
Таким чином, економічну концепцію Хайєка побудовано на принципі економічної свободи та невтручання держави в економіку. Економічна роль держави, за Хайєком, полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження. Він рішуче виступає проти бюджетних методів втручання, що призводять до дефіциту, проти розширювальної грошової політики з метою фінансування державних витрат.
Більше того, Хайєк наполягає на обмеженні впливу держави на грошову сферу, а як потужний засіб впливу на економіку пропонує скасувати приватну монополію держави на випуск грошей. Виходячи з класичного визначення функцій грошей, він обґрунтовує ідею випуску цього виду комерційного товару на конкурентних засадах, що, на його думку, уможливить регулювання співвідношення грошей і товарів, обмін яких ці гроші обслуговують. Валюти конкуруватимуть між собою за купівельною спроможністю та паритетом, що й визначатиме обсяги їхньої емісії.
Конкуренція емітентів забезпечить становище, за якого гроші будуть реальним мірилом величини вартості товарів, і закони грошового обігу не порушуватимуться. На грошовому ринку виживатиме лише та валюта, яка найліпше виконуватиме всі функції грошей.
Хайєк сподівається, що в багатовалютній грошовій системі не існуватиме такого явища, як попит на гроші, оскільки валюти не будуть взаємозамінними, а їхні курси не будуть стійкими. Кількісна теорія грошей утратить своє значення, а грошове регулювання - свої засади.
Теорія ділового циклу Хайєка грунтується на постулаті, що ціни на товари в період економічного піднесення зростають швидше, ніж заробітна плата, у зв'язку з чим реальна заробітна плата зменшується. Це створює умови для зростання зайнятості: підприємці віддають перевагу суб'єктивному фактору, замінюючи машини й механізми робочою силою. Попит на інвестиційні ресурси знижується, що призводить до спаду виробництва. Навпаки, за умов спаду рівень реальної заробітної плати зростає (номінальна заробітна плата скорочується повільніше, ніж зменшуються ціни), попит на робочу силу спадає, а відтак зростає інвестиційна активність. І хоч в основу ділового циклу Хайєк покладає інвестиції, він уважає, що саме грошовий фактор визначає інвестиційну політику підприємців. Багато-валютна грошова система, на його думку, зможе стати природним регулятором інвестиційної діяльності, уможливить пом'якшення коливань інвестиційної активності, яка значною мірою залежить від неринкових чинників - політики держави.
Критикуючи концепцію Кейнса, Хайєк зазначає, що політика грошових імпульсів (у Хайєка розширювальна грошова політика) може стимулювати виробництво, оскільки за рахунок помірної інфляції створюється ілюзія зростання доходів. Але це триватиме лише доти, доки безперервне зростання цін залишатиметься для всіх неочікуваним. Однак із часом інфляційні очікування остаточно знищать стимулюючу роль грошових шоків. У цьому разі держава змушена буде нарощувати темпи інфляції з усіма негативними наслідками останньої.
Хайєк наголошує, що коли суспільство хоче мати ефективну економіку - воно мусить розірвати зв'язок між фіскальною і грошовою політикою, зробити незалежними витрати бюджету і грошову масу, позбавити державу права здійснювати емісію грошей та регулювати грошові ринки.
Отже, неоліберальна спрямованість теорії Хайєка полягає в тім, що він пропонує обмежити роль держави виконанням інституціональних (законодавчої, виховної тощо) та охоронної функцій, спрямованих на відновлення дії ринкових механізмів. Соціальні проблеми та їх вирішення державою допускаються лише в тих межах, що визначаються розмірами витратної частини бюджету. Усі члени суспільства мають отримувати лише зароблені доходи, а не очікувати допомоги від суспільства. Соціальна нерівність, на думку Хайєка, є закономірним явищем, яке сприяє розвиткові суспільства. У суспільстві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона сприяє розвитку виробництва.
Абсолютизація Хайєком багатьох аспектів лібералізму є скрай-нім проявом неокласичних тенденцій в економічній теорії. ^"Неолібералізм у Німеччині. Теорія соціально-ринкового гос-подарства.Юсобливостями німецького неолібералізму є те, що представники "цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та вихо-вні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.
Основоположником неоліберального напрямку німецької економічної теорії по праву вважають Вальтера Ойкена, який у повоєнні роки заснував цілу школу, що займалась проблемами впровадження в життя неоліберальних ідей. Вона отримала назву фрейбурзької. До цієї школи належать такі відомі теоретики, як А. Мюллер-Армак, Ф. Бем, А. Рюстов, швейцарський професор Репке, Л. Ерхард та інші.
Фрейбурзька школа сформувалася на базі критики деяких теоре-тичних положень німецької історичної школи. Ойкен уважав помилкою те, що історична школа залишала поза увагою домінуючу роль економіки, зосереджуючись на виховній та інституціональній функціях держави, які в кінцевому рахунку були поставлені на службу диктатурі. Коли після війни в країні розгорнулась дискусія щодо використання кейнсіанських методів управління економікою, представники фрейбурзької школи виступили проти. Вони вважали, що кейнсіанство сприятиме формуванню авторитаризму, до якого завжди була схильна німецька нація. Методом запобігання диктатурі представники фрейбурзької школи вважали встановлення конкурентного ладу та обмеження втручання держави в економіку, і протиставляли як кейнсіанству, так і ортодоксальному неокласицизму власну модель "соціально-ринкового господарства".
Німецький неолібералізм часто називають "ордолібералізмом" за назвою щорічного видання фрейбурзької школи - журналу "Ордо"1, заснованого 1948 р. Ойкеном і Бемом.
Вальтер Ойкен (1891-1950) вивчав політекономію,
Loading...

 
 

Цікаве