WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи - Реферат

Реферат на тему:
Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи
Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи) Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.
Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них ві-домішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрей-бурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).
[Англійський неолібералізм. Одним з основоположників і головних теоретиків неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка (1899-1992), лауреата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон'юнктурних коливань, а також взаємовпливу економічних, соціальних та інституціональних процесів. Австрієць з походження, у 20-х pp. він навчається у Віденському університеті, після закінчення якого, отримавши дипломи юриста й економіста, обіймає посаду директора Австрійського центру економічних досліджень. 1931 p. виїжджає до Лондона, де засновує власну економічну школу, спрямовану проти етатизму (ідей державництва, державного втручання). Його перші праці "Ціни й виробництво" (1929), "Грошова теорія і економічний цикл" (1933) зазнали нищівної критики з боку Кейнса та Сраффи, оскільки пропагували монетарні методи управління економікою, суперечили доктрині державного втручання. Згодом у його працях проблеми економічного розвитку вирішуються з неокласичних та інституціоналістських позицій. Найвідомішими з них є книжки "Дорога до рабства" (1944), "Індивідуалізм і суспільний лад" (1948), "Прибуток, процент і інвестиції" (1949), "Конституція свободи" (1960), "Закон, законодавство і свобода" (1973-1979), "Роздержавлення грошей" (1976) та багато інших. Він був людиною високоінтелігентною, освіченою - економістом, філософом, психо-гологом, юристом. Усі аспекти його освіти знайшли відображення в його економічній теорії, набагато випереджали свій час.
Провідною складовою методології Хайєка ef'ідея "спонтанного порядку"! Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини економічної рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією "спонтанного порядку", заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позапланове, стихійно, але у визначених особливостями розвитку даного суспільства межах і напрямках. Історія цивілізації- це спонтанне виникнення (в межах існуючих традицій, моралі та права) певних утворень - від окремих господарських одиниць до свідомо керованих господарств. Їхні форми не залежать від людини, а є наслідком збігу обставин. На думку Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов - відмови від привласнення чужого та виконання добровільно взятих на себе зобов'язань.
У своїх працях Хайєк захищає право максимальної свободи людини як визначальну складову спонтанного економічного порядку. Поведінка окремої людини, підприємця, фірми визначається їхніми економічними інтересами з приводу конкретних економічних подій, що дають підстави сподіватися зиску. Вона передбачувана лише на невеликому відрізку часу і регламентується різноманітними обставинами, що їх не можна пояснити з традиційно раціональних позицій. Але зіткнення цих інтересів, їхнє розмаїття народжує раціональний соціальний порядок, в основі якого завжди лежить принцип індивідуальної свободи.
Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, визнаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин. Можна частково пізнати зв'язок між явищами, але неможливо управляти ними. Економічна наука лише описує типові явища, виявляє тенденції, але не може давати точних довгострокових прогнозів. Закономірності, що характерні для розвитку окремої господарської одиниці, можна умовно поширити на все суспільство, пояснюючи функціонування економіки в цілому, але не можна використати, формуючи економічну політику.
На відміну від багатьох економістів Хайєк не ставить собі за мету обгрунтувати негативний вплив на економічну рівновагу процесу монополізації виробництва. На його думку, конкуренція - багатогранне явище, котре має кілька рівнів. Економічний індивідуалізм забезпечує конкурентність будь-яким формам приватної економіки, у тім числі й монополіям. Монополізація не спотворює економічної інформації і дає поштовх до пошуку нових форм економічної поведінки в межах ринку, породжує конкурентні інновації.
Система приватної власності - головна умова економічної свободи й конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма, незалежними один від одного, суб'єктами, доти ніхто, у тім числі й держава, не матиме над ними абсолютної влади. Боротьба держави з монопольними утвореннями - це не що інше, як зазіхання не лише на конкурентні форми організації підприємництва, а й на права власників.
Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціального порядку - свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку. Ця функція має здійснюватися через законотворчість, формування суспільних моральних норм, ідеологічне виховання, охорону усталених традицій.
Хайєк заперечує будь-який примус, зовнішнє втручання з боку держави. Це стосується й перерозподілу доходів, оскільки нерівність у доходах є ефективною формою примусу до праці, а отже, до розвитку суспільного виробництва.
Соціальна справедливість, на думку Хайєка, є суто моральною категорією. Вона може існувати лише за умов примусової економіки, "адміністративного деспотизму", що об'єктивно порушує природний соціальний порядок. З погляду ринкової економіки забезпечення соціальної справедливості торує шлях свавіллю, блокує економічну свободу, спотворює ринкові сигнали.
Держава не повинна займатись питаннями соціального страхування, освітою, охороною здоров'я, визначати ставки квартплати чи рівень цін, не повинна надавати соціальних гарантій (максимум, що можна допустити, - це пенсії по старості та допомогу по безробіттю). Людина сама мусить дбати про свій економічний та соціальний добробут.
Координація економічної діяльності, на думку Хайєка, - це проблема вірогідної інформації, і, оскільки
Loading...

 
 

Цікаве