WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Неокейнсіанські теорії економічного зростання - Реферат

Неокейнсіанські теорії економічного зростання - Реферат

економістів стверджував, що зростання значення капіталозберігаючих інновацій було одним з факторів, що зробили свій внесок у хронічну дефляцію економік розвинутих країн. Це був розрив з концепцією "ухилу" в бік автоматизації. У 40-х pp. емпірично виявлена довгостроковастабільність агрегованого показника капіталомісткості зробила економістів більш сприйнятливими до ідеї "нейтрального технічного прогресу".
Р. Харрод розділив економіку на два сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага, та сектор споживацьких благ. Особливість двосекторних моделей полягає в тім, що загальна нейтральність технічного прогресу не передбачає нейтральності інновацій у кожному секторі. Технічний прогрес у цілому, показує Харрод, яким би не був його факторозберігаючий характер у секторі, що створює інвестиційні блага, є капіталозберігаючим, оскільки він зменшує витрати капіталу на реальні капіталовкладення у кожному секторі, навіть за постійної ставки процента. Дешевші машини, у свою чергу, стимулюють заміщення праці капіталом.
Аналогічно технічний прогрес у секторі споживацьких благ зде-шевлює працю, заохочуючи заміщення капіталу працею. Отже, загальна нейтральність, стверджує Р. Харрод, означає або технічний прогрес (без ухилу в той чи інший бік), що здійснюється однаковим темпом на всіх стадіях виробничого процесу; або ситуацію, в якій капіталозберігаючий технічний прогрес у секторі інвестиційних благ цілком компенсується працезберігаючим ухилом у секторі споживацьких благ, залишаючи середню капіталомісткість постійною за незмінної процентної ставки.
Р. Харрод відмовився від зауважень Хікса щодо факторних пропорцій та "миттєвості" інновацій, котрі повністю витісняють старі технології. Йому належить класифікація, що спеціально призначена для постійного процесу технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, зменшує показник капіталомісткості, тоді як нейтральний технічний прогрес залишає його незмінним за фіксованої процентної ставки.
Цей висновок Харрода врахував існуючі на той час побоювання, що весь технічний прогрес призводить до зменшення середньої ка-піталомісткості, оскільки перешкоджає зниженню граничного продукту праці в міру нагромадження капіталу в часі. Показник капіталомісткості виявляється показником темпу інноваційної діяльності;
капіталоозброєність, що не зростає, передбачає компенсацію інно-ваціями зменшення прибутковості капіталу. Проте Харрод зазначав, що працезберігаючі інвестиції, скорочуючи розходження, здатні збільшити граничний продукт праці без збільшення середнього граничного продукту або зниження капіталомісткості. Отже, малоймовірно, щоб стійкий потік працезберігаючих інновацій спричинився до стійкого зниження показника капіталомісткості. Відтак тренд показника капіталомісткості можна використати для отримання загальних уявлень про характер технічного прогресу.
Американський економіст Є. Домар, як і Харрод, протиставляючи економічну динаміку статичним теоріям, передовсім кейнсіанст-ву, розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв'язку з їх подвійним ефектом ("дохідний" та "виробничий"). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зростання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забезпечується інвестиціями - так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується переважно тими самими інвестиціями з допомогою "дохідного ефекту", причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних ін-вестицій. Формула економічного зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в іншій математичній інтерпретації. У ній приріст продукції дорівнює добуткові АБ, де А - схильність до заощадження, Б - продуктивність інвестицій. Що вище значення А, то більше має бути частка доходу, що інвестується, і більше наступне зростання доходу. Так само що більшим є значення Б, то більше продукту може бути створено за даної суми капіталу і швидше зростатиме дохід. Якщо національний дохід, стверджує Домар, зростає за такого відносного щорічного темпу АБ, який дорівнює оптимальному, то надлишкового нагромадження капіталу не буде.
Рівняння Харрода та Домара дуже близькі, і тому здебільшого говорять про рівняння Харрода-Домара.
Дія принципу акселерації у моделях Домара та Харрода базується на тому, що зміни споживацького попиту зі зростаючою інтенсивністю передаються на різні ступені виробництва, до того ж між змінами масштабів споживацького попиту та змінами розмірів інвестицій існують прямі кількісні залежності: відносно незначні зміни споживацького попиту приводять до відносно значних змін масштабів інвестицій. Отже, початкове нарощування інвестицій через мультиплікатор індукує зростання доходів і валового споживацького попиту, який, у свою чергу, через акселератор індукує новий приріст інвестицій (похідні інвестиції) з новим ефектом мультиплікатора і т.д. Значення акселератора у цьому разі можна визначити як відношення абсолютної величини індукованих чистих інвестицій до змін споживацького попиту. Він дає можливість визначити, якою мірою динаміка виробництва інвестиційних засобів випереджає у часі (за даної техніки виробництва) темп виробництва предметів споживання.
Якщо кейнсіанська рівновага потребувала рівності між фактичними заощадженнями й бажаними інвестиціями, моделі економічного зростання потребують для забезпечення рівноваги певного зв'язку між основним капіталом і темпом зростання продукту. Провідна ідея цієї концепції полягає у визнанні того, що інвестиції є "творцями" виробничих потужностей. І саме вона стала головним нововведенням, яке повернуло кейнсіанську теорію до теорії зростання.
Моделі економічного зростання Харрода-Домара були однофа-кторними, тобто спрощеними. Вихідним їхнім положенням було те, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва та попиту.
Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса, Д. Дьюзенберрі. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу, аналізу та залучення конкретних економічних даних. Теорії економічного зростання, що зросли з кейнсіанської концепції, дали поштовх серйозним статистичним розробкам, глибшому вивченню економічної кон'юнктури для розширення використання математичних методів у економічних дослідженнях.
Loading...

 
 

Цікаве