WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Неокейнсіанські теорії економічного зростання - Реферат

Неокейнсіанські теорії економічного зростання - Реферат


Реферат
на тему:
Неокейнсіанські теорії економічного зростання
Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті pp., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довгострокових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, з'ясувати умови "повної зайнятості".
У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн виступають не проблеми "повної зайнятості", а проблема економічного зростання.
Об'єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Найбільш непокоїли західних економістів високі темпи зростання економіки соціалістичних країн, що загострювали проблему "економічного змагання двох систем". Не випадково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму'.
Саме за цих умов і з'являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних кон'юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.
Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулюванні відтворювальних процесів.
Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, пе-редбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням "незалежних змінних" - схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.
Ідеї Кейнса розвинули його послідовники - А. Хансен, Р. Хар-род, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара).
Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівняння, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатного попиту як умову динамічної рівноваги. Обов'язкова рівновага заощаджень та інвестицій та обов'язкове повернення отриманого доходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У період Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлишку капіталу і зв'язана з нею тенденція хронічного масового безробіття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу - так званому "дохідному ефекті" (відкладаючи набік його "виробничий ефект"). Зміст "дохідного ефекту" інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підвищення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.
Теоретики економічного зростання - неокейнсіанці - прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки "дохідного ефекту" Кейнса, а й "виробничого ефекту", тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічному аналізі. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії саме і є включення "виробничого ефекту" у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання економіки (динамічної рівноваги).
Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варіант теорії економічного зростання. "Динаміка", за Харродом, передбачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від "статики", що передбачає просте відтворення (або таке зростання, чи скорочення виробництва, яке має епізодичний характер). Харрод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населення, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запровадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталомісткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.
У статті "Нарис теорії економічної динаміки" (1939), а потім у книжці "До динамічної економічної науки" (1948) Р.Харрод запропонував своє рівняння "гарантованого зростання". Воно має відношення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня величина граничної схильності до заощадження, одна середня величина граничної продуктивності капіталу (обидві величини є константами); заощадження та інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамінюваність факторів виробництва, не береться до уваги технічний прогрес і т. п.
Рівняння Р.Харрода, яке є найбільш поширеною неокейнсіанською формулою економічного зростання, можна зобразити так:
де Gn - темп зростання валового національного продукту;
S - відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження;
Cr - маржинальний коефіцієнт капіталомісткості, або відношення капіталу до випуску продукції.
Рівняння показує, що темп зростання є прямо пропорційним кое-фіцієнту заощаджень (інвестицій) та обернено пропорційним коефіцієнту капіталомісткості. З погляду тривалої перспективи коефіцієнт капіталомісткості у Харрода - величина постійна за незмінної норми процента внаслідок нейтральності технічного прогресу, тобто фіксується тільки технологічними умовами виробництва. Отже, темп зростання національного доходу, по суті, є функцією лише однієї змінної - величини норми нагромадження, або приросту капіталу.
Для забезпечення стійкості темпу зростання виробництва за повної зайнятості, за Харродом, частка доходу (G"0, що інвестується, має дорівнювати частці (5), що заощаджується. У цьому Харрод близький до Кейнса. Проте якщо в Кейнса розмір інвестицій визначається граничною ефективністю капіталу (норма прибутку), то Харрод зв'язує ці зміни зі збільшенням населення, технічним прогресом та розміром капіталу.
Модель зростання Р. Харрода є найбільш раннім та найбільш на-очним прикладом ідеї "нейтральності" технічного прогресу, яка бере початок із тези про стагнацію 30-х pp.
Багато хто із тогочасних західних
Loading...

 
 

Цікаве