WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття) - Реферат

Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття) - Реферат

Ордін-Нащокін розумів, що торгівлю (зокрема зовнішню) в Росії розвинено недостатньо. Причину цього він убачав у браку капіталу, у засиллі іноземних купців, які проникали на російський ринок.
Головним для піднесення продуктивних сил Росії Ордін-Нащокін уважав розвиток промисловості. Росія, наголошував він, повинна розвивати промисловість не тільки і не стільки для продажу товарів за кордон, скільки для задоволення потреб внутрішнього ринку. Для цього Росії необхідні різноманітні галузі промисловості, і передовсім залізорудна промисловість, що є основою для розвитку інших галузей народного господарства.
Отже, економічні погляди і практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на те, щоб ліквідувати економічну й культурну відсталість Росії, перебороти засилля іноземного торгового капіталу і створити вітчизняну промисловість.
Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван Тихонович Посошков (1652 - 1726). Автор знаменитої "Книги про вбогість та багатство" (1724) походив із оброчних селян. У різних документах його називають по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою людиною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить його заповіт, згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два будинки у Петербурзі, навіть кріпаки.
Економічну програму Посошкова викладено в його "Книзі про вбогість та багатство". Вона дуже близька до ідей класичного меркантилізму, особливо до ідей Монкретьєна.
Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктивних сил, вітчизняної промисловості, торгівлі, сільського господарства, зміцнення економічної могутності Росії, досягнення її економічної незалежності.
Посошков - великий поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і годиться прихильнику меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а з суспільних класів - купецтву. Проте далі Посошков стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише професіонали-торговці, обстоюючи надання останнім монопольного права на торгівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соціального прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням. Представники інших верств суспільства можуть займатися торгівлею лише тоді, коли вони ввійдуть до купецького прошарку.
Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної програми Посошкова є "символ віри" меркантилізму - більше продавати й менше купувати. Він був прихильником активного торгового балансу, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кордон. Але Посошков надає цьому меркантилістському аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без імпорту, а експортувати може багато чого.
Як і всі меркантилісти. Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично проти завезення з-за кордону предметів розкошів, називаючи це непотрібною тратою грошей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, доста-тньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотримується товарно-металістичної теорії грошей.
У Посошкова немає властивого представникам західноєвропейського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розрізняє два види багатства: речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а під неречовим - "правду", тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство народу.
Принципи, викладені у творах цих мислителів, знайшли практичне відображення у відомих економічних реформах Петра І. Намагаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування російського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів.
Ця політика безсумнівно була прогресивною і відповідала потребам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольберизмом, але Петро І не обмежувався заохочуванням торгівлі і промисловості, а вживав дійових заходів для розвитку сільського господарства.
Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціально-економічній думці кінця XVII - початку XVIII ст. Уже економічна політика Б. Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження вивезення коштовностей, установлення захисного мита, пільг місцевим підприємцям і купцям. Великезначення мали економічні зв'язки з іншими країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об'єктивно сприяла пожвавленню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.
Одним із найбільш послідовних прихильників реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681 - 1736) - історик, філософ, письменник, політичний діяч, професор Київської академії, а згодом її ректор.
Ф. Прокопович, як і сучасні йому російські меркантилісти, був прихильником активного господарського й торгового балансу. Він уважав, що досягти такого балансу можна лише безперервним розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення тощо, а також удосконаленням системи державних органів управління. Він палко підтримував реформи Петра І і вважав їх необхідними для поліпшення господарювання.
Г. Грабянка та С. Величко - ідеологи козацької старшини та шляхетства першої половини XVIII ст. - також надавали великого значення розвитку ремесел, промисловості й торгівлі, поширенню освіти.
Економічна думка України (як і Росії) тієї доби здебільшого відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема суті багатства та його джерел, ролі промисловості в економіці країни тощо.
У цілому меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Значення теорії "торгового балансу" полягало в тім, що вона пропонувала більш зріле та ефективне вирішення економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо "торгового балансу" справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не зв'язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно розуміли економічні завдання своєї епохи, оскільки час промислових переворотів іще не наспів.
Loading...

 
 

Цікаве