WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Виникнення класичної політичної економії у Франції - Реферат

Виникнення класичної політичної економії у Франції - Реферат

на п'ять актів:
1) започатковують реалізацію землевласники, які на 1 млрд ліврів купують у фермерів продукти харчування;
2) на другий млрд ліврів вони закуповують промислові товари. Дальший обмін відбувається між фермерами і промисловцями;
3) на 1 млрд ліврів, який промисловці одержують від землевласників, вони купують продукти харчування в фермерів;
4) фермери, у свою чергу, на цей 1 млрд ліврів купують засоби виробництва у промисловців;
5) промисловці на виручені кошти купують у фермерів сільсько-господарську сировину.
Унаслідок процесу обігу й реалізації суспільного продукту було реалізовано сільськогосподарської продукції на 3 млрд ліврів: на 1 млрд - землевласникам і на 2 млрд - промисловцям.
У фермерів лишився продукт вартістю в 2 млрд ліврів для від-творення "щорічних авансів". Крім того, у них залишилось 2 млрд ліврів готівкою, які вони виплатять землевласникам як орендну плату.
Непродуктивний клас продав свою продукцію (на 1 млрд - вла-сникам і на 1 млрд - фермерам) і придбав засоби існування й сировину. Отже, суспільний продукт реалізовано і може розпочатись нове виробництво.
Такий основний зміст "Економічної таблиці", в якій показано, як процес виробництва й обігу суспільного продукту створює умови Для відтворення. Головна заслуга Кене полягає в тім, що він започаткував науковий метод дослідження суспільного відтворення.
"Таблиця" не була бездоганною з нашого сучасного погляду. У ній можна виявити багато недоліків. Помилковим є поділ на класи. Промисловці позбавлені засобів виробництва, вони повністю продають свою продукцію. У центрі дослідження, як це і передбачено теорією фізіократів, стоїть клас фермерів. Проте недоліки "Економічної таблиці" не применшують її величезного значення в опрацюванні проблеми суспільного відтворення.
Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781). Дальшого розвитку ідеї фізіократизму набули в працях Тюрго. Він народився в Парижі в дворянській сім'ї. Здобув ґрунтовну духовну освіту. Проте духовна кар'єра його не приваблювала. Він займається філософією, філологією, географією, політичною економією. 1752 p. Тюрго посів високу судову посаду в Паризькому парламенті. З 1761 p. він є губернатором Ліможа. Тюрго приятелює з Дідро і д'Аламбером, друкує кілька філософських і економічних статей у "Енциклопедії".
1766 p. він пише свою головну працю "Роздуми про створення й розподіл багатства", яку було спочатку опубліковано в журналі, а 1776 p. видано окремою книжкою. Праця надзвичайно цікава тим, що написана в лаконічній формі (у вигляді тез), але сповнена глибокого наукового змісту. Тюрго значно глибше від усіх фізіократів аналізує капіталістичні відносини, знімаючи з них феодальні нашарування. Тюрго ліпше за інших розуміє класову структуру капіталістичного суспільства. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Він правильно розуміє статус найманого робітника. "Простий робітник, який володіє тільки своїми руками й ремеслом, - пише Тюрго, - має лише стільки, за скільки йому щастить продати свою працю"', але заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. Умовою виникнення найманої праці він уважає відокремлення виробника від землі як основного засобу виробництва.
Тюрго, так само як і інші фізіократи, звертається до аналізу "чистого продукту". Він його називає "фізичним даром родючості", "чистим даром" понад заробітну плату. Проте на відміну від багатьох інших, що в них "чистий продукт" є даром природи, у Тюрго він - результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Праця сільськогосподарського робітника, проголошує Тюрго, "є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату".
Цінність у нього зв'язана з корисністю речі, її здатністю задо-вольняти потреби. Цінність він визначає як "вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань". Тобто йдеться про суб'єктивну оцінку цінності.
Придбання тієї чи іншої речі, пише Тюрго, потребує від людини певних турбот, витрат ресурсів, витрат часу, праці. Величина цих витрат, пов'язаних із придбанням якоїсь речі, і становить її "природну ціну". "Природна ціна", або цінність, не має внутрішньої субстанції. Це величина відносна. Її визначення залежить від покупця. Покупець сам вирішує, яку частку своїх ресурсів він погоджується віддати за ту чи іншу річ. Максимальну її величину Тюрго називає "цінністю значення".
У процесі обміну кожна зі сторін виходить із власної оцінки "цінності значення". Суб'єктивно кожний з учасників обміну одержує більше, ніж віддає. Об'єктивно відбувається обмін рівновеликими цінностями. Коли мінове співвідношення між речами, що обмінюються, установилось, це означає рівновагу, або рівність інтенсивностей "цінності значення" обох сторін.
Тюрго розрізняє цінність і ціну, хоч часом розглядає їх як синоніми. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів "оцінки", тобто ціни, є рідкісність речі.
Одне з центральних місць у вченні Тюрго займає проблема капіталу. На відміну від Кене, який розглядає капітал у натуральній формі, Тюрго визначає його як "нагромаджену цінність". Капіталісти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети споживання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за рахунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу, на думку Тюрго, є лише результатом ощадливості.
Прибуток у Тюрго (на відміну від поглядів Кене) - самостійний вид доходу. Він вважає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіталу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшенню "чистого продукту". Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як "заробітну плату за працю, турботи, ризик". Виправдовує він і процент. Правомірність процентавиводилась Тюрго з порівняння процента як "ренти тимчасової" з "вічною рентою" - земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши землю. Процент він трактує як "ціну втрат", яких зазнає певний час кредитор. Величину процента Тюрго узалежнював від наявності капіталу, від попиту й пропозиції. Процент, як і прибуток, у Тюрго - це частина "чистого прибутку".
Заслуговує на увагу трактування ним суті грошей. У нього вже є певне розуміння товарної природи грошей. Проте Тюрго, усупереч меркантилістам, розглядає їх як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші. Цю думку він підтверджує тим, що кожний товар вимірює цінність іншого.
Тюрго був не лише видатним теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. 1774 p. він став міністром фінансів Людовіка XVI. Він підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, заміну натуральних дорожніх повинностей грошовими зборами (їх повинні були сплачувати й землевласники), заборону податків із хлібної торгівлі тощо. Ці хоча й обмежені, але прогресивні перетворення, спричинилися до незадоволення феодальної знаті. Король змушений був підписати наказ про відставку Тюрго й скасувати впроваджені ним реформи. Це був крах не лише реформ, які проводились від імені феодальної монархії, а й фізіократії в цілому.
Loading...

 
 

Цікаве