WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

чотирнадцять років він провів рік у Франції, де зустрічався з економістом Ж. Б. Сеєм та філософом С. Бентамом. Після повернення в Англію протягом двох років серйозно займався вивченням історії, філософії, права. Незабаром він починає працювати в управлінні Ост-Індською компанією, де робить успішну кар'єру. Уже 1822 p. Мілль публікує свої перші праці з політекономії-дві статті з теорії вартості.
Мілль багато працює над філософськими проблемами, з 30-х років видає філософський журнал, а 1843 p. публікує серйозну філософську працю - "Система логіки". Вона стала методологічною основою для наступної публікації - "Нариси про деякі невирішені питання політичної економії" (1844). Через чотири роки вийшла його книжка "Принципи політичної економії", яка перевидавалась багато разів за його життя, а вже після його смерті її було перекладено багатьма мовами.
Після завершення служби в Ост-Індській компанії Мілль присвятив своє життя науковим дослідженням та політичній діяльності в парламенті, де як ліберал розвивав ідеї буржуазної демократії. Після повернення до влади консерваторів не був переобраний, після чого оселився у Франції, де помер 1873 p.
Наукові праці забезпечили йому визнання як філософу, економісту, політичному діячеві ліберального спрямування [крім уже названих можна згадати ще такі, як "Про свободу" (1859); "Дисертації та обговорення: політичні, філософські та історичні" (1859-1875) -
4 томи; "Роздуми про представницький уряд" (1861); "Пригноблення жінок" (1869); "Три нариси про релігію" (1874) та ін.].
Основну працю Мілля "Принципи політичної економії" (1848) було написано з метою висвітлити економічні явища у зв'язку із загальною філософією суспільства XIX ст., як це зробив Адам Сміт у XVIII ст. "Принципи" Мілля були своєрідним підсумком розвитку політичної економії першої половини XIX ст.
Виходячи з цього, неважко пояснити його еклектизм. Він з готовністю сприймав усе найліпше, на його погляд, у політичній економії, тому й не зміг уникнути суперечностей. Він твердо вірив у капіталізм, але не відкидав і реформ соціалістичного спрямування, дотримувався принципів вільної конкуренції та особистої свободи, але написав, однак, 1852 p. таке: "Якби довелося вибирати між комунізмом з усіма його наслідками і сьогочасним станом суспільства з усіма його стражданнями та несправедливістю, коли приватна власність сама собою обов'язково зумовлює те, що результати праці розподіляються так, як ми тепер бачимо, майже в оберненій залеж-ності від кількості праці: найбільша частка тим, хто взагалі ніколи не працював, трохи менша тим, чия робота є суто номінальною, і так далі, у все менших масштабах ... аж до того, що найважча й найвиснажливіша праця не забезпечує достатніх навіть для найнеобхіднішого засобів, якби вибір став між цим і комунізмом, то всі труднощі, великі й малі, зв'язані з комунізмом, були б дрібницями порівняно з цим".
Та справді геніальною здогадкою Мілля була не критика капіталізму, а те, що Мілль бачив можливість його самовдосконалення, еволюційного переростання в систему, яку нині економісти називають соціальне орієнтованою економікою.
Праця Мілля "Принципи політичної економії" складається з пяти книг: "Виробництво", "Розподіл", "Обмін", "Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл", "Вплив уряду". Аналіз суспільно-економічних процесів підпорядковано принципам, сформульованим Міллем в його "Нарисах про деякі невирішені питання політичної економії", де він визначає політичну економію як науку, "котра досліджує закони тих суспільних явищ, що є результатом спільних дій людства зі створення багатства, у тій мірі, у котрій ці явища не спотворюються домаганням іншої мети".
Теорія вартості, головна у Сміта та Рікардо, не стала, однак, цен-тральною проблемою книжки Мілля. Питання вартісних відносин він розглядає у зв'язку з проблемами обміну товарів. На його погляд, важливіше значення має співвідношення факторів виробництва.
Аналіз процесу виробництва він починає з характеристики двох його компонентів - праці та природних ресурсів. Праця і природа об'єднуються у виробництві товарів, жодна з них не може бути єдиним джерелом виробництва. Але в процесі виробництва частина праці застосовується прямо, а частина побічно. Праця буває фізичною та розумовою і може давати трояку користь: відчутну, що її відображено в продуктах; відчутну, відображену в удосконаленні людини як фахівця, що в кінцевому підсумку також проявляється в продуктах праці; не відчутну, не відображену предметно, тобто послугу (музиканта, актора, законодавця і т. ін.).
Він розрізняє продуктивну працю, якою створюється багатство, й непродуктивну - таку, що не робить світ багатшим у матеріальному плані, а навпаки, збіднює його на величину споживання матеріальних благ тими, хто зайнятий цією працею. Таке обмежене розуміння Міллем суспільного багатства призвело до багатьох неточностей його теорії.
Третімфактором виробництва Мілль уважає капітал, який називає раніше нагромадженим матеріалізованим продуктом праці. Гроші не є капіталом і не виконують, на думку Мілля, жодної функції капіталу. Відтак він робить висновок, що гроші є лише відображенням реального капіталу, а отже, заробітна плата виплачується з капіталу, з капіталу авансуються робітники. Капітал, за Міллем, авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили.
Важливу роль капіталу для суспільного відтворення Мілль доводить у підрозділі "Основні закони, що стосуються капіталу". З цього приводу він формулює кілька теорем.
Перша теорема Мілля декларує залежність економічного розвитку від наявності капіталу. Тимчасово неінвестований капітал стримує розвиток, а додатково залучений сприяє створенню додаткових робочих місць, тобто забезпечує додаткову робочу силу заробітною платою.
Друга теорема Мілля полягає в тім, що капітал формується за рахунок заощаджень: вони перетворюються на капітал у процесі ви-робничого споживання.
Третя теорема: відкладене майбутнє споживання забезпечується продуктивним виробничим споживанням і відбуватиметься на розширеній основі лише завдяки виробничому споживанню.
Четверта теорема стверджує, що капітал - це засоби, витрачені на організацію й підтримування продуктивної праці. Попит на товари визначає, "в якій конкретній галузі виробництва буде використано працю та капітал, ... попит на працю відображається у вигляді заробітних плат, що передують виробництву..."'.
Отже, Мілль розглядає капітал як основну умову виробництва, що передує йому, і формування капіталу узалежнює від заощаджень. Він також уважає, що попит на товари надає руху капіталам, тому капітал є основою врівноважування попиту і пропозиції, його обсяги скорочуються, коли зникає необхідність у товарах даного виду, і зростають, коли попит на товари спадає.
Він розрізняє основний та оборотний капітал і вважає, що їх ра-ціональне поєднання визначається рівнем розвитку виробництва. Однак робоча сила страждатиме за зростання основного капіталу, бо в процесі механізації праці вивільнятиметься зі сфери виробництва.
Мілль досліджує природу факторів економічного зростання. Най-важливішим з них, таким, що надає руху всім іншим, він уважає капітал. Капітал у нього - результат заощаджень, утримання від споживання. Він
Loading...

 
 

Цікаве