WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

привілеями, що дає можливість отримувати прибуток, коли утримання здійснювалось іншою особою (прибуток на успадкований капітал).
Виходячи з монополії земельної власності, він і пояснює природу ренти. Оскільки Сеніор не розглядає землю як окремий фактор виробництва, він уважає, що рента, яка не належить до витрат, не може впливати на ціну. Рента - залишок, різниця між ціною і вартістю виробництва, яка привласнюється завдяки повній або частковій монополії, і вона не зв'язана з "жертовністю", тобто із власними зусиллями.
Прибуток, процент і заробітна плата, на думку Сеніора, за всіма параметрами відрізняються від ренти.
Теорія прибутку й процента не була достатньо обгрунтованою. Ні в "Політичній економії", ні в Оксфордських лекціях 1847-1852 pp. Сеніор не спиняється на поясненні принципів і шляхів формування прибутку та його розмірів, ставки процента, джерел їхнього забезпечення, мотивів утримання.
Він обмежується визначенням похідної природи прибутку на капітал як плати за підприємництво та утримання від негайного споживання грошей.
Але в теорії Сеніора уже містяться положення, що в них висвіт-люються взаємозв'язки прибутку, процента й заробітної плати. Він указує на те, що основою зростання виробництва є прибуток, який перетворюється на заощадження, а згодом - на витрати виробництва. Тому зростання прибутку й заробітної плати залежить від утримання капіталіста.
Заробітна плата. Стверджуючи, що ціна товару є сукупністю кількості праці і утримання, необхідного для продовження виробництва, Сеніор робить висновок, що зростання (спадання) ціни має супроводжуватись зростанням (спаданням) заробітної плати. З часом ціни зафіксуються на рівні витрат виробництва, отже заробітна плата відповідатиме витратам праці.
Він бачив різницю між реальною та номінальною заробітною платою, але ще не спромігся співвіднести теорію заробітної плати (яку він зв'язував з продуктивністю праці) та теорію продуктивності капіталу. Формування ставки заробітної плати ставилося в повну залежність від утримання капіталіста (розмірів прибутку), а не від утримання робітника.
Теорія розподілу Сеніора не раз зазнавала критики за її бездока-зовість. Однак терміном "утримання" інші автори також користувалися досить інтенсивно, особливо коли вони не могли пояснити природи доходів.
У теорії Сеніора значне місце відведено також і характеристиці інших аспектів доходів. Він доводить, що додатково залучена праця в сільському господарстві створює прибуток, який має тенденцію до зниження; що зростання населення обмежується дефіцитністю матеріальних багатств; що кожен індивід намагається отримати більше багатств за найменших витрат, але поєднання цих намагань урівнює засоби з витратами тощо.
Для ілюстрації своїх теорій Сеніор часто користується математичним апаратом.
Ортодоксальне розуміння трудової теорії вартості зумовило коло проблем, що були розглянуті Сеніором. Поза його увагою не залишились питання грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі.
Теорія грошей. Сеніор критично аналізує кількісну теорію грошей Торренса, Рікардо і Джеймса Мілля. За вихідне він бере положення про те, що гроші є товаром, який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Пройшовши шлях від бартеру, де гроші виступали в натуральному вигляді, до сучасної універсальної форми, вони стали виконувати цілий ряд функцій. Але основне їхнє призначення, на думку Сеніора, - обслуговувати кредит, оскільки гроші є виразником вартості, універсальним засобом обміну, універсальним вимірювачем вартості, що робить можливим майбутні платежі.
Ідеальні властивості товару, який претендує на роль грошей, - це спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кількість, однорідність. Важливі й деякі фізичні якості: висока вартість у малій кількості, легка подільність, довговічність, сталість вартості. Тільки золото та срібло відповідають цим вимогам.
Цей підхід до характеристики грошей як особливого товару від-повідає класичним позиціям. Але Сеніор вимагає відносного обмеження кількості цього товару в обігу, а отже, виходить з теорій пропозиції, сформульованої ще меркантилістами, не враховуючи існування об'єктивного попиту на гроші.
Практичні рекомендації Сеніора щодо державного регулювання пропозиції грошової маси не втратили значення і тепер. Він уважав, що лише держава має здійснювати емісію, що однією з умов контролю за незмінною вартістю паперових грошей є формування розумної податкової системи, підтримування постійного співвідношення з міжнародними обмінними курсами.
Основна помилка Джеймса Мілля полягала, на погляд Сеніора, у тім, що, розглядаючи проблему грошей, Мілль не включав монетарної теорії в економічний аналіз, не аналізував факторів, що впливають на величину вартості цього товару, а оскільки вартість грошей зумовлюється тими самими чинниками, що й вартість інших товарів, то з позицій кількісної теорії грошей неможливо пояснити засади формування рівня цін (особливо міжнародного). Сам Сеніор не досліджував проблеми порівняльних витрат, як це робили економісти починаючи від Сміта, і дещо перебільшував роль витрат у створенні вартості грошей.
Внесок Сеніора векономічну теорію різні автори оцінюють по-різному: від повного замовчування до критики його теорій в цілому. Очевидним наміром Сеніора був синтез теорій Рікардо, Мальтуса та Сея, і в цьому він домігся значного успіху. Але багато його власних ідей мають самостійну цінність. Сеніора можна вважати одним із засновників теорій відносної та граничної корисності, попиту і пропозиції. Він правильно розумів економічну сутність капіталу, процента, факторів виробництва, виробничих витрат. Хоча ці ідеї були не досить обгрунтованими, але згодом знайшли визнання в економістів неокласичного спрямування і були ними розвинуті далі.
Намагання Сеніора звільнити політекономію від будь-якого ком-промісу із соціальними системами та реформами, звести її до обмеженої кількості основних принципів, придатних для пояснення різноманітних економічних явищ, дає підстави вважати його засновником політекономії як прикладної науки.
Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джон Стюарт Мілль (1806 - 1873). Книжка Мілля "Принципи політичної економії" (1848) протягом другої половини XIX ст. була основним навчальним посібником для економістів. Її успіх зумовлювався вдалим поєднанням класичного та інших напрямків, стрункою й витонченою філософською картиною економічного устрою суспільства, майстерним викладом основного змісту теорії Рікардо та не менш майстерною спробою "примирити" Рікардо та його критиків. Лише після опублікування відомого трактату Маршалла й розвитку граничного аналізу праця Мілля втратила своє значення.
Походження та освіта Джона Стюарта Мілля, викладацька робота в багатьох університетах визначили напрями його діяльності. Батько Джона Стюарта Мілля, Джеймс Мілль, особисто займався вихованням свого сина. Уже в три роки молодший Мілль вивчає грецьку мову, у вісім - латинь, читає грецьких класиків, книги з історії, літератури, вивчає математику, в одинадцять - коригує гранки найвідомішої праці батька "Історія Британської Індії", а в тринадцять - нарівні з дорослими бере участь в обговоренні принципових політекономічних проблем.
У
Loading...

 
 

Цікаве