WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.
Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні бачили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення - одна з умов багатства: "Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосовно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здорове населення" .
Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народонаселення, згідно з яким існує "постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні"2. Жорстка залежність суспільства від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є факторами, які, на його думку, стримують можливість вільного зростання населення.
Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється передовсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте - зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної природи, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.
Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенденції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогресії, а засобів існування - в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в геометричній прогресії- 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за найсприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття - як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення населення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, голод та вимирання.
Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.
Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втручатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.
Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факторів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якісного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: "Я заперечую право бідних на утримання за суспільний рахунок", тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.
Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, викладених ним у "Нарисі про закон народонаселення". Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;
скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок пра-цездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.
Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачування Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до відкриття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного напрямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус розглядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.
Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв'язана із його теорією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економічного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.
Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічності економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визначає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.
Економічні цикли. Мальтус, по суті, був одним із перших еко-номістів, який визнав існування проблеми циклічності розвитку. Він критикував Сея, який теоретично доводив неможливість криз, тобто неможливість надвиробництва товарів понад ту кількість, що може бути спожитою, а труднощі реалізації зв'язував із недостатнім розвитком системи торгівлі. За Мальтусом, криза надвиробництва можлива, вона зв'язана з реалізацією виготовленого продукту. У "Принципах політичної економії" він аналізує причини, що зумовлюють проблему реалізації, і серед них називає недостатній платоспроможний попит на вироблені товари.
Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забезпечує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного попиту та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням.
Теорія розподілу. На думку Мальтуса, основна проблема економічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість створеного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількістьпраці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював положення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорівнює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що міститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансований капітал.
Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не-продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи доходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визначається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигляді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці.
Дохід
Loading...

 
 

Цікаве