WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат

Політична економія в Англії у ХІХ ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Політична економія
в Англії у ХІХ ст.
Англійська політична економія початку XIX ст. характеризувалась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних методів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий переворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.
Водночас полеміка з основних теоретичних питань політичної економії, що постійно велася між представниками класичної школи, мала своїм наслідком посилення уваги до економічних досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні економісти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні коментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положення, а інші піддавали критиці окремі її сторони.
З Рікардо полемізували видатні вчені, серед них - англійці Томас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати класичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізми саморегулювання економічної системи капіталізму.
Найортодоксальнішими послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль та Джон Мак-Куллох, які не лише сприйняли його ідеї, а й застосовували їх для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.
Мало того, без Джеймса Мілля був би неможливим вихід у світ основної книжки Рікардо "Основи політичної економії". Джон С. Мілль писав згодом, що книжку Рікардо "ніколи б не було видано або написано без прохань та міцної підтримки мого батька". Видавцем та редактором збірки праць Рікардо (1852) був Мак-Куллох. Саме завдяки тому, що вони так успішно пропагували його систему, економічна думка ще довго не сприймала інших методів аналізу.
Джеймс Мілль (1773-1836) отримав теологічну освіту в Един-бурзькому університеті. 1802 p. переїздить у Лондон, де знайомиться з Рікардо, Мальтусом, Мак-Куллохом та іншими видатними економістами і філософами. Він приділяв багато уваги самоосвіті і досяг значних успіхів у галузі філософії, економіки, соціології. Як філософ-позитивіст уважав, що наука має бути утилітарною (корисною), відштовхуватись від потреб дійсності, базуватись на фактах. Він поділяє погляди Юма та Бентама, котрі в центрі економічного розвитку ставили інтереси окремої особи (індивідуалізм) і вважали, що економічні закони торують собі шлях через зіткнення інтересів. Мілль - один із лідерів радикалізму, що позначилося на його теорії. З його ім'ям зв'язано багато культурних та наукових починань того часу.
Найбільш відомі фундаментальні праці Джеймса Мілля, в яких знайшли відображення його економічні погляди, - "Історія Британської Індії" (1817), після виходу якої в світ Мілль отримав призначення в Ост-Індську компанію, та задумана як навчальний посібник книжка "Елементи політичної економії" (1821). Якщо в першій міститься глибокий конкретно-економічний аналіз основ капіталістичного господарювання, то друга популяризує вчення Рікардо.
Мілль суворо дотримувався доктрини Рікардо, навіть, коментуючи її, намагався "обійти" слабкі місця. Однак певні доповнення до теорії Рікардо він усе-таки вніс.
Теорія вартості. Повністю погоджуючись з тезою Рікардо про трудове походження вартості, Мілль намагається роз'яснити це положення. Він, як і Рікардо, не бачить різниці між вартістю та ціною виробництва, а тому опиняється перед складною проблемою - визначення місця основного капіталу (речові фактори виробництва) як чинника вартості товару. Зазначаючи, що праця та капітал є різнорідними учасниками виробничого процесу, оскільки капітал - це колишня нагромаджена (уречевлена в засобах виробництва) праця, Мілль робить висновок, що, як будь-яка праця, капітал також є джерелом вартості, створює вартість.
Мальтус, критикуючи Рікардо, писав, що трудове походження вартості можна поставити під сумнів уже тому, що за обміну праці на капітал більша кількість праці обмінюється на меншу, а це не відповідає вимогам закону вартості щодо еквівалентного обміну. Заперечуючи Мальтусу, Мілль пояснював, що насправді відбувається не обмін праці на капітал, а товару на товар. На думку Мілля, робітник та капіталіст спочатку виступають як співвласники майбутнього, іще не створеного товару. Одна його частина належить капіталістові, який вкладає у виробництво нагромаджену раніше працю у вигляді основного капіталу, а інша - робітнику, що авансує власну, живу працю. Саме цю живу працю робітник продає підприємцеві за заробітну плату, тобто за грошовий еквівалент, що буде відшкодований капіталістом після реалізації частини товару, створеного живою працею.
Мілль намагається вирішити проблему вартості тієї частини товару, що належить робітникові. Він указує на те, що заробітна плата не є еквівалентом цієї частини вартості, а під впливом співвідношення попиту та пропозиції лише наближається до неї.
Заробітна плата. Мілль є прихильником теорії фонду заробітної плати. Він уважав, що формується цей фонд за рахунок авансованої частки капіталу, яка призначена для придбання "праці", тому середня заробітна плата залежить лише від розмірів цієї частки та кількості зайнятих. Низький рівень заробітної плати зумовлюється швидким зростанням робочого населення та сталістю фонду. Збільшення фонду заробітної плати він зв'язує з дією об'єктивних чинників, що з них головними є зростання капіталу та прибутків, як основи розвитку виробництва, а не споживання.
Прибуток. У процесі розподілу другу частину вартості товару отримує капіталіст у вигляді доходу, що містить у собі прибуток - продукт функціонування капіталу. Розміри прибутку перебувають в оберненій залежності від розміру заробітної плати.
Прибуток та заробітна плата у Мілля протистоять одне одному як результати двох форм праці і виконують різні функції: прибуток використовується для відтворення уречевленої, а заробітна плата - живої праці.
Рента. Важливим доповненням доктрини Рікардо було положення Мілля про природу ренти. Висновки, які він зробив, виходячи з рікардіанської теорії ренти, радикальні за своєю суттю. Він уважав, що рента виступає антагоністом прибутку, оскільки формується за його рахунок.
Той факт, що рента виникає без будь-якої участі землевласника, глибоко вражав Мілля, бо виявлялося, що землевласник протистоїть іншим класам суспільства, оскільки бере участь у розподілі суспільного продукту, не маючи жодного відношення до його створення, тобто паразитуючи на суспільстві. Землевласника Мілль розглядав як пасивного учасника розподілу: він не впливає на розміри ренти, а має її, сказати б, автоматично, як наслідок ціноутворення, причому не несе відповідальності за ті суспільні негаразди, до яких вона призводить.
Мілль доводить, що клас землевласників не заінтересований у прогресивному розвиткові землеробства, оскільки зростання проду-ктивності праці, котре протистоїть закону-тенденції спадної родючості грунтів, спричиняє зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а отже, зменшення ренти. Він виходить із тези Рікардо, що рента тим вища, чим більше перешкодіснує на шляху до обробітку земель, і вказує, що землевласнику вигідно створювати ці перешкоди. Найголовнішою перешкодою Мілль уважає самого землевласника. З іншого боку, зазначає Мілль, кожний окремий землевласник заінтересований, щоб продуктивність праці саме на
Loading...

 
 

Цікаве