WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Предмет і завдання курсу "Історія економічних вчень" - Реферат

Предмет і завдання курсу "Історія економічних вчень" - Реферат

проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючипротилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців.
Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робітничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робітничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати.
Сісмонді не був соціалістом, проте його ідеї знайшли підтримку в соціалістів Прудона, Родбертуса, Лассаля. Вони виступали із закликами справедливішого розподілу, втручання держави в економічні й соціальні процеси, реформування суспільства. Соціалісти-утопісти ставили своїм завданням вирішення соціальних питань. Проблему розподілу вони підпорядковували проблемі відносин власності і на цій підставі дійшли висновку про протилежність інтересів, суперечності між трудящими й "експлуататорами". Вирішення соціальних проблем вони сподівалися здійснити через свідому й розумну діяльність суспільства, організацію асоціацій, добровільну кооперацію. Проти теорій соціалістів виступали Бастіа і Кері, проголошуючи гармонію інтересів праці й капіталу. Ця гармонія зумовлена тим, що, на їхню думку, частка праці й капіталу в проду-кті зростає паралельно, проте частка праці зростає й абсолютно й відносно, а капіталу - лише абсолютно.
Історична школа сприяла розвитку та поширенню реформізму, зокрема доказу доцільності його застосування у сфері розподілу.
Маркс чітко й однозначно сформулював проблему класових су-перечностей, експлуатації. Її суть полягає у привласненні капіталістами додаткової вартості. Усунення експлуатації, за Марксом, можливе лише революційним шляхом.
Маржиналісти розподіл пов'язують із оплатою факторів виробництва, хоч самі фактори та їхня продуктивність набувають нового тлумачення. Теорія граничної корисності маржиналістів передбачала відхід від розгляду соціально-економічних відносин. Проте її ідеологічна спрямованість породила особливо багато суперечок. Якщо Шумпетер уважав за можливе розглядати її як ідеологічно нейтральну, то Дж. Робінсон заявляла, що цю теорію просякнуто ідеологією і її покликано покласти край іншим ідеологіям.
Маршалл, як і маржиналісти, теорію розподілу зв'язує з теорією факторів виробництва. Проте в нього, на відміну від маржиналістів, і, зокрема, їхньої теорії граничної продуктивності, ідеться про умови попиту і пропозиції, якими визначається нормальна ціна кожного фактора виробництва. І тому завдання теорії розподілу Маршалл убачає в тім, щоб з'ясувати елементи, рушійні сили, які визначають попит і пропозицію. Він визнає недосконалість розподілу, його нерівність, проте виступає проти соціалістичних принципів рівного розподілу. Маршалл запропонував замінити назву "політична еко-номія" новою - наука економіки (economics).
Якщо у XIX ст. відбувалася гостра теоретична боротьба різних шкіл, котра ще посилювалась політичними розбіжностями й різними соціальними інтересами, то поява нової функціональної теорії "economics" означала послаблення її соціальної і класової спрямованості.
Але разом з неокласичним напрямом виник інституціоналізм, прихильники якого одразу заявили про себе гострою критикою капіталізму, критикою "бездіяльного, паразитичного класу". Інститу-ціоналісти виступили з вимогою соціального контролю суспільства над економікою.
Кейнс не надавав особливого значення політичним і соціальним факторам і стояв на позиціях безперервності економічного розвитку, хоч і не заперечував необхідність реформ. Проте в посткейнсіанців У центрі уваги стоять проблеми економічного зростання й розподілу.
У 70-х - початку 80-х pp. на зміну кейнсіанству прийшов неоконсерватизм, який спирався переважно на неокласичні ідеї, хоч у неоконсервативних теоріях чіткіше виявляється ідеологічна спрямованість. Прихильники цих теорій виправдовують нерівність у доходах, у розподілі багатства. Вони виступають за податкові пільги для найбагатших верств населення, домагаються скорочення соціальних програм. Про зростання ролі політики та ідеології у неокласичному напрямі писали й західні економісти, зокрема американці А. Айхнер і Р.Ерл.
Не залишався незмінним і економіко після появи перших досліджень з цієї дисципліни А. Маршалла (1890) і американського економіста А. Гедлі (1896). Маршалл називав економіко наукою "чистою і прикладною", незалежною від державної політики.
Такі самі погляди іисловлював і професор Чиказького університету Ф. Найт, який писав, що поява економіко означала відокремлення чистої науки від проблем державної політики. Проте ці заяви цілком безпідставні. Навіть сам Найт, визначаючи проблеми економіко, не зміг уникнути питань державної політики.
У всесвітньо відомому підручнику П. Самуельсона "Економікс" спостерігається поступове зростання інтересу як до політичних, так і до соціальних проблем. До того ж Самуельсон неодноразово повертається до терміна "політична економія", підкреслюючи соціальну значущість останньої і увагу до соціальних проблем. На думку Самуельсона, предмет політичної економії (економічної теорії) збігається з предметом таких наук, як соціологія, психологія тощо2.
Отже, будь-які спроби заперечити зв'язок економічної теорії та ідеології, створити деідеологізовану історію економічної думки не мали успіху. І не випадково американський економіст Уоррен Дж. Семюельс писав: "Неокласична школа, кейнсіанство, монетаризм, марксизм і інституціоналізм - усі ці напрями економічної думки є більшою чи меншою мірою невизначеними, але відносно відособленими парадигмами. Усі вони функціонують як ідеологія, виступаючи одночасно як пізнавальні системи і як вираз систем цінностей"3.
Щодо більш широкого аспекту визначення місця й ролі ідеології в науці й усьому духовному житті, то тут для другої половини XX ст. можна назвати два етапи, два підходи до вирішення проблеми. У 50-60-ті роки, а це був період економічного піднесення в розвинених капіталістичних країнах, з'являється цілий ряд концепцій, що проголошували "деідеологізацію" західного суспільства й міжнародного життя в цілому.
Одним із перших, хто заклав основи концепції "деідеологізації" у праці "Опіум інтелектуалів" (1955), був французький соціолог Р. Арон. На початку 60-х pp. ця ідея розроблялася в різних варіантах американськими вченими С. Ліпсетом, А. Шлезінгером, Т. Парсонсом. Д. Белл у збірці статей "Кінець ідеології" (1969) прямо заявляє, що традиційні системи вичерпали свої творчі можливості й відходять у минуле.
У 70-ті роки західні теоретики оголосили про "оновлення духу", виникнення "нової ідеології". Вони закликали до
Loading...

 
 

Цікаве