WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання - Реферат

Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання - Реферат

виробнича функція характеризує проблеми технологічного вибору, тобто вказує на залежність обсягів виробництва від технологічних пропорцій і не враховує впливу зовнішніх факторів, таких, наприклад, як співвідношення попиту та пропозиції, вплив суб'єктивних чинників на розміри нагромадження та інших, передбачених умовами підприємницької рівноваги. Згодом, у працях економістів-неокласиків Б. Уолла, Е. Денісо-на, Р. Солоу функція Кобба-Дугласа модифікується введенням інших факторів зростання: ураховується вік основного капіталу, масштаби виробництва, кваліфікація робітників, тривалість робочого часу та ін. У такий спосіб вони намагалися відобразити вплив науково-технічного прогресу та зміну ефективності використовуваних факторів зі збільшенням масштабів виробництва, але ці показники лише частково передавали його особливості.
Багатофакторні моделі економічного зростання справді ілюстрували рівень впливу кожного з факторів на збільшення обсягів виробництва, але не включали чинників, що суттєво впливали на формування циклу, проте не підлягали кількісному вимірюванню. На практиці це набирало вигляду суперечності між обсягами капіталу, що зростали, та незмінністю частки заробітної плати і прибутку в національному доході або відображалось у збільшенні темпів приросту заробітної плати за зменшення зайнятості в порівнянні із зростанням обсягів капіталу і зменшенням його частки в національному доході.
Було очевидним, що використані показники характеризують не граничну продуктивність факторів, а лише пропорції між обсягами продукції та обсягами застосовуваних факторів у цінах. Тому для побудови функції і була необхідна така кількість обмежень: постійність заробітної плати, норми прибутку, індексу цін. Насправді ціни завжди випереджають зростання номінальної заробітної плати, тим самим знижують реальну заробітну плату і підвищують прибутки. Крім того, різна ціна ідентичних видів засобів виробництва дає різні показники вартості капіталу. Тому багатофакторні моделі не відображали реального стану розвитку, були статичними, а не динамічними.
Водночас і теорія ефективного попиту, сформульована Кейнсом на підставі висновку про нездатність ринкового механізму забезпечити рівновагу попиту та пропозиції, унаслідок чого виникає проблема неповної зайнятості людських та матеріальних ресурсів, звузила сферу використання виробничої функції, звела її роль до аналітичного рівня. Розвиток теорії функціональної обумовленості економічного зростання відбувається у напрямку її пристосування до різноманітних кон'юнктурних умов.
Разом з тим виробнича функція стає основою для розробки внут-рішньогалузевих балансів економічного розвитку, які, усупереч висновкам кейнсіанської теорії, базуються на принципі автоматичного саморегулювання економічної системи через формування раціональної структури виробництва. Показники, які вводились у функцію, були більш сталими, а зв'язки між ними менш еластичними. Її використання з цією метою виявилося ефективнішим.
Згодом неокласичні принципи, які визначились у зв'язку з дослі-дженням проблеми макроекономічного технологічного вибору, ві-дображеної через виробничу функцію, поширюються за межі аналізу впливу факторів на обсяги виробництва. Вивчається зв'язок між галузями виробництва, їх взаємовплив. Галузі виробництва розглядаються неокласиками з факторіальних позицій з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку, впливу кожної з них на формування структури суспільного виробництва.
Поступово неокласичний підхід до побудови міжгалузевих балансів стали використовувати й послідовники Кейнса для відображення структурних зрушень в економіці та створення основ економічного моделювання й програмування. Від моделі стаціонарної економіки вони переходять до побудови динамічної моделі економічного зростання, використовуючи її, однак, для обгрунтування необхідності втручання держави в процес формування виробничої структури з метою запобігання кризам та їхнім наслідкам.
Прихильники неокласичного трактування основ виробничої функції вказували на обмеженість кейнсіанських моделей, що в них приріст виробництва розглядався тільки як функція капіталовкладень, хоч існували й інші чинники, наприклад більш повне використання виробничих потужностей. Крім того, ці моделі передбачали незмінність рівня капіталовіддачі, що суперечило сформульованому неокласиками закону спадної віддачі факторів. Але помічені були й перспективні напрямки кейнсіанської теорії економічного зростання, а саме те, що при моделюванні використовувався багатофактор-ний підхід, економічна система аналізувалась у динаміці, збільшувалась кількість об'єктів моделювання.
Пїові напрями функціонального аналізу в межах неокласичного підходу були зв'язані зі зменшенням кількості обмежень у дослідженні факторіального впливу, тобто фактори розглядались як абсолютно незалежні, взаємозамінні, зростання одного не обов'язково вело до зростання іншого; у виробничу функцію запроваджувався фактор часу, що надавало функції динамічності. Це було зумовлено рядом суттєвих змін у розвитку виробництва, породжених науково-технічним прогресом.
Уперше ці зміни вніс у функцію Я. Тінберген, який зазначав, що в первісному варіанті ця функція не змогла б пояснити нових тенденцій, коли із розширенням виробництва капіталовіддача збільшується всупереч закону спадної віддачі, ачастка праці в національному доході зменшується.
Пpo визначальну роль науково-технічного прогресу як фактора економічного зростання в 1956-1958 pp. пише у своїх працях і Р. Солоу. Його дослідження проблеми впливу НТП поклало початок аналізу ролі нематеріальних факторів, до яких він відносить новаторство та нововведення, зростання науково-технічного рівня підготовки кадрів, удосконалення в організації виробництва, тобто всі якісні зміни неінвестиційного походження^А в міру того, як науку та освіту починають уважати одним із пріоритетних напрямків державної політики, витрати на їхній розвиток також включаються у виробничу функцію як чинник інтенсифікації.
Ясна річ, що забезпечення точності показників науково-технічного прогресу, які вводились у функцію в ролі третього фактора зростання, оскільки саме вони визначали достовірність аналізу, було центральним питанням, яке, хоч і з різних причин, турбувало і неокласиків, і кейнсіанців. Теоретичним основам вимірювання нововведень присвячено цілу низку праць таких авторів, як Д. Хікс, Д. Робінсон, Р. Харрод, котрі запропонували, виходячи з умови фіксованого співвідношення праці та капіталу в нагромаджуваній частині національного доходу, брати за показник технічного прогресу приріст заробітної плати та прибутку за незмінної кількості факторів виробництва (йдеться про граничну продуктивність факторів без урахування їх пропозиції). Кейнсіанці той самий показник ототожнюють з показником капіталоозброєності одного робітника.
Трактування технічного прогресу як третього незалежного чинника економічного зростання, хоч як це парадоксально, згодом поставив під сумнів Р. Солоу. Він зазначав, що науково-технічний прогрес не існує поза факторами праці та капіталу, і пропонував визначати його через кількісну та якісну зміну цих факторів. Він будує модель-прогноз темпів економічного зростання економіки США, яка, проте, не враховувала можливості циклічних коливань, а тому не відповідала фактичним даним. Солоу зробив висновок, що необхідно враховувати ще один фактор - кон'юнктурні зміни ефективного попиту, які знаходять відображення у зміні показників ефективності використання виробничих потужностей. Отже, він упритул підійшов до визначення проблеми циклічності з кейнсіанських позицій.
Власне в 50-60-х pp., якщо не брати до уваги спеціально декларовані розбіжності в підходах до розробки моделей, уже було складно розмежувати кейнсіанський та неокласичний напрямки дослідження. Це особливо стосувалось проблем макроаналізу економічного зростання, який у обох випадках базувався на використанні теорії факторів виробництва, попиту та пропозиції, виробничої функції, на економіко-математичному моделюванні, а кожна нова ідея, сформульована тією чи іншою школою, сприймалась як доповнення до загальної теорії.
Тенденції об'єднання двох шкіл сприяло те, що методи дослідження економічних явищ, використані Кейнсом для створення його теорії, не суперечили неокласичному підходу. Сам Кейнс підкреслював, що його теорія враховує гру вільних ринкових сил, і лише знання об'єктивних економічних закономірностей дає можливість визначити допустимі межі втручання держави в економічний механізм. Головна розбіжність поглядів кейнсіанської та неокласичної шкіл полягала в тім, що вони по-різному визначали ці допустимі межі.
Loading...

 
 

Цікаве