WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання - Реферат

Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання - Реферат


Реферат
на тему:
Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання
Проблеми економічного зростання завжди були в центрі уваги неокласичної школи, але під тиском нових реалій вони набули нового трактування: якщо раніше вони спиралися на абсолютизацію регулюючої ролі ринку, то нині враховуються й кейнсіанські підходи. Серед теоретичних проблем, що розглядаються в межах аналізу впливу факторів на темпи зростання національного доходу, можна назвати умови динамічної рівноваги економічного розвитку, реакцію механізмів саморегулювання ринкової економіки на зовнішнє втручання. Вплив зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та багатьох інших складових процесу відтворення стають об'єктом дослідження як кейсіанського, так і неокласичного напрямів у контексті проблем прогресу.
Становлення інтенсивного типу виробництва та посилення його циклічності надало особливого значення обгрунтуванню ролі, місця і функцій факторів економічного зростання. Цьому сприяв опрацьований механізм проведення кількісного аналізу (економ і ко-матема-тичні методи) макроекономічної взаємодії факторів та їхнього впливу на динаміку зростання суспільного продукту.
"Неокласична доктрина економічного зростання формувалася на базі двох джерел - теорії факторів виробництва, що бере початок від Сея, Сеніора, Мыля, Кларка, та концепції виробничої функції, що враховує взаємодію двох факторів - праці і капіталу. ,
Дещо Тнакшим є визначення проблеми зростання класиками по-літичної економії Петті, Смітом, Рікардо, яке не ігнорується сучасною неокласичною школою, але більшою мірою використовується Кейнсом та його послідовниками.
Ця проблема не є новою, оскільки вперше питання про взаємозв'язок кількості національного продукту з факторами його утворення було предметом дискусії між Рікардо та Сеєм, які необхідність дослідження джерел економічного зростання зв'язували з вирішенням проблеми реалізації. На думку Рікардо, що поділяв міркування Сміта, зростання матеріального багатства суспільства залежить від часток нагромадження та споживання у національному продукті, розміри яких зумовлені продуктивною силою праці, тоді як Сей стверджував, що його зростання залежить від продуктивності факторів виробництва та можливостей ринку. Власне, і Сей, і Рі-кардо вже тоді окреслили коло факторів економічного зростання, дослідження міри впливу котрих здійснювалося протягом усієї історії розвитку економічної думки.
Неокласична теорія економічного зростання як особливий напрямок макроанапізу виходить зі старої класичної концепції трьох факторів виробництва, згідно з якою праця, земля та капітал є самостійними творцями вартості, тому власник кожного з факторів отримує частину створеного продукту у вигляді доходу (заробітної плати, ренти та прибутку) залежно від продуктивності кожного з факторів. Саме така форма розподілу, на думку Сея, сприяє розвитку виробництва, оскільки стимулює рівномірне використання всіх наявних факторів (ресурсів) у суспільстві і забезпечує саморегулювання процесу виробництва.
Значні уточнення в теорію економічного прогресу вніс Дж. Б. Кларк, який детально проаналізував проблему продуктивності кожного з факторів і вказав на те, що віддача фактора зменшується в міру того, як йому віддають перевагу і кількісно зростає його використання (він формулює закон граничної продуктивності та закон спадної віддачі факторів виробництва). Забезпечення оптимального співвідношення між факторами виробництва, на його думку, є важливою передумовою зростання, причому ця оптимальність підтримується автоматично, завдяки дії ринкових сил.
Узагалі, у центрі неокласичного визначення проблеми економічного зростання стоїть ідея оптимальності ринкової системи як саморегулювального організму, що зумовлює якнайповніше використання всіх виробничих факторів окремими економічними суб'єктами й економікою в цілому. Відтак немає необхідності у втручанні держави в процес становлення оптимального співвідношення між факторами, оскільки його визначають вільна конкуренція та ринкові закони.гЕкотмічна рівновага та прогрес суспільного виробництва залежать від ефективного використання факторів виробництва та факторіального розподілу доходів, який забезпечує формування раціональної структури виробництва!
Ці загальні підходи до визначення ролі окремих факторів у від-творювальних процесах, їхнього впливу на циклічність розвитку суспільної економіки з часом було конкретизовано та формалізовано. Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей економічного зростання є аналіз виробництва з позиції виробничої функції, яка ілюструє залежність між витратами факторів виробництва і обсягами випуску продукції.
Першим, хто визначив {виробничу функцію як математичне співвідношення (пропорцію) між двома,змінними - обсягом продукції та сумою витрат праці й капіталу^був У. С. Джевонс, який 1872 p. використав її для пояснення природи доходів та закону спадної віддачі факторів. Дж. Б. Кларк модифікував граничний принцип розподілу доходів Джевонса шляхом диференційованого визначення частки доходів (у тім числі й ренти, яку Джевонс розглядав як похідну) у створеному продукті. Обидва вони використали функцію для пояснення формування доходів, поза зв'язком із теорією зростання.
І тільки наприкінці 20-х pp. математиком Ч. Коббом та еко-номістом П. Дугласом на базі граничного аналізу було сформульовано виробничу функцію, яку вони використали для пояснення ор,-ного з аспектів проблеми економічного зростання й ефективності використання факторів виробництва.
Вона передбачала необмежену взаємозамінність праці й капіталу та показувала ступінь впливу різних їх комбінацій на обсяги виробництва"^, підставі припущень, що прибутки та частка витрат залишаються^стабільними, відсутнє нагромадження, а технічний прогрес зумовлює межу заміщення (теоретично можлива навіть повна заміна праці капіталом), аналізувався зв'язок між зростанням основного капіталу, кількістю відпрацьованого часу та обсягами виробництва.
Ця функція не враховувала зміни якості факторів виробництва, тенденцій до загального зростання їхньої кількості, отже, була статичною, характеризувала екстенсивний тип економічного зростання. Однак саме вона поклала початок вивченню впливу макроекономіч-них факторів зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та ін. на економічне зростання за статичної рівноваги з метою визна-' чення умов забезпечення довготривалого стійкого розвитку.
Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання, сформулювали Р. Солоу, Дж. Мід та У. Свен. Вони також виходили з граничного аналізу двох виробничих факторів - праці та капіталу, які виробляють однорідний продукт, припускаючи, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно й рівномірно, а за умов вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається згідно з граничним продуктом (заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток - граничному продукту капіталу), тобто завартістю (вартість у цій функції визначалася традиційно, через витрати виробництва, які неокласична школа розуміла як суму заробітних плат та прибутків).
Бралося за умову також і те, що ціни факторів змінюються під впливом динаміки праці та капіталу, усі ресурси використовуються повністю, уся неспожита частина продукту інвестується, проблеми попиту не існує. Крім того, автори абстрагувались від впливу науково-технічного прогресу і вказували, що аналіз передбачає умови, коли зростання обсягів виробництва не впливає на ефективність виробництва, діє закон спадної віддачі.
Виходячи з цих умов, які автори назвали умовами підприємницької рівноваги, вони побудували лінійну залежність, за якої еластичність взаємозаміщення факторів дорівнювала одиниці, тобто зміна співвідношення між прибутком і заробітною платою веде до ідентичної зміни співвідношення між працею та капіталом, і навпаки.
Ця виробнича функція була покликана продемонструвати механізми врівноважування попиту і пропозиції та показати джерела економічного зростання. Однак велика кількість обмежень, допущених авторами, нівелювала наочність функції, хоч і не заперечувала загальних висновків.
Основна ідея виробничої функції полягала у визнанні того, що економіка функціонує за принципом порівнювання витрат та результатів, і процес саморегулювання економічного зростання базується на постійному контролі за рівнем віддачі (ефективності) окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів щодо їх використання економічними суб'єктами. Залучення певних факторів до виробництва зв'язується з економічною доцільністю їхнього використання.
Слід зазначити, що у цьому разі
Loading...

 
 

Цікаве