WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Основні ідеї неокейнсіанства. Економічне вчення Адама Сміта - Реферат

Основні ідеї неокейнсіанства. Економічне вчення Адама Сміта - Реферат

Реферат

на тему:

Основні ідеї неокейнсіанства. Економічне вчення Адама Сміта

Зміст

1 Основні ідеї неокейнсіанства...................................................3

2 Економічне вчення Адама Сміта...............................................5

3 Список використаної літератури...............................................11

Основні ідеї Неокейнсіанства.

Дж. М. Кейнс був видатним економістом, державним й політичним діячем, взагалі надзвичайно активною, різнобічною обдарованою людиною. У наукових творах Дж. М. Кейнс розглядав широке коло проблем, зокрема проблем теорії ймовірностей, монетарної економіки тощо. Проте його головною працею є "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". На думку багатьох економістів, "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" Дж. М. Кейнса стала поворотним пунктом в економічній науці ХХ ст. і багато в чому визначає економічну політику розвинених країн і дотепер.

Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

У неокейнсіанстві домінують дві тенденції: американська, пов'язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених.

У США ідеї Дж. М. Кейнса розвивали ще з 30-х рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е. Хансен (1887 - 1975) та С. Харріс (1897 - 1974). Вивчення їхніх концепцій допомагає найкраще усвідомити загальні риси американського неокейнсіанства. Так, його характерною рисою є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того , що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає в "коливаннях динаміки інвестицій". Капіталовкладення набувають характеру своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. Американські неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора Кейнса концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом та інвестиціями. Велике значення в неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) та похідні інвестиції (пов'язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу). Саме останній тип інвестицій бере участь у моделі "мультиплікатор-акселератор". Американські послідовники Кейнса змінили метод перманентного регулювання й спрямування приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон'юктури (незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету). Він є основною складовою концепції "вбудованих" стабілізаторів і неокейнсіанських антициклічних програм.

Особливістю неокейнсіанства у Франції є те, що деякі французькі економісти вважали необов'язковим положення Дж. М. Кейнса щодо регулювання позичкового процента як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони запропонували використання індикативного методу планування економіки як визначального засобу забезпечення не згасання інвестиційного процесу. Автором концепції індикативного планування є Ф. Перу, ця концепція справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції.

Неокейнсіанські теорії економічного зростання. В післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн висувається не проблема "повної зайнятості", а проблема економічного зростання. Об'єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в цей період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток країн з ринковою економікою, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Дехто з прихильників засадничих ідей Дж. М. Кейнса та його послідовників щодо необхідності й можливості державного регулювання економіки (за браком на стихійному ринку рівноваги між попитом і пропозицією) сприйняв ці ідеї як вихідну позицію для розроблення нових теорій, суть яких полягала у з'ясуванні й обґрунтуванні механізму постійних темпів економічного зростання. Так постали неокейнсіанські теорії економічного зростання, автори яких робили спроби створити теорію відтворення, придатну для різних кон'юктурних умов, визначили загальні фактори економічного зростання.

Головними авторами таких теорій були англієць Р. Харрод (1900-1978) і американець О. Домар (н. 1914). Вивчення теорій Харрода і Домара дає можливість з'ясувати їх основний зміст, специфіку і спільність. При цьому стане зрозумілим, що особливості цих моделей зумовлено лише певною відмінністю у вихідних позиціях побудови моделі. Так, в основу моделі Харрода покладено ідею рівності інвестицій та заощаджень, а модель Домара виходить із рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції). Обидві теорії базуються на врахуванні системи "мультиплікатор-акселератор" і моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв'язку нагромадження й споживання. Їх об'єднує також визнання незмінності (сталості) у тривалому періоді таких параметрів, як частка заощаджень у доходах і середня ефективність капіталовкладень. Спільним є й висновок щодо доцільності підтримування постійного темпу економічного зростання як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якої можна досягти повного використання виробничих потужностей і трудових ресурсів. І нарешті, близькість теорій полягає в тому, що досягнення динамічної рівноваги й сталого зростання визначається можливим лише в разі активного державного регулювання економіки. Унаслідок такої подібності ці моделі стали об'єднувати в модель Харрода-Домара.

Модель Харрода-Домара є однофакторною, тобто спрощеною. Винахідним її положенням було визнання того, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва та попиту. Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса та інших. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу тощо.

2 Економічне вчення Адама Сміта.

Сміт Адам (1723 - 1790) – шотландський економіст, представник класичної політичної економії. У 1776 році написав свою головну працю "Дослідження про природу і причини багатства народів". Вона складається з п'яти частин. У першій досліджено проблеми вартості та розподілу доходів; у другій – сутність капіталу і його нагромадження; третя – начерк економічної історії Західної Європи за феодалізму і становлення капіталізму; у четвертій критично проаналізовано погляди меркантилістів і з'ясовано суть економічної політики; у п'ятій висвітлено проблеми державних фінансів. Система економічних поглядів Сміта – внутрішньо суперечлива, зумовлена його методом дослідження. Сміт вивчав внутрішню структуру економічної системи капіталізму, а отже, й властиві їй закони (що діють подібно до законів природи), проник у сутність економічних явищ і процесів. Водночас він з'ясовував зв'язки між різними категоріями на рівні явищ, форм вияву внутрішньої суті, поверхневі взаємозв'язки між різними економічними процесами у процесі конкуренції, які давали уявлення про їхню сутність на рівні здорового глузду. Результати, отримані при використанні двох підходів, Сміт значною мірою ототожнював, ставив їх у причинно-наслідковий зв'язок, у відносини субординації, не з'ясовував проміжні ланки між ними. Внаслідок цього він нерідко отримував декілька суперечностей. Усі головні проблеми політичної економії Сміт аналізував крізь призму поділу праці на мануфактурній стадії розвитку капіталізму в промисловості, де підвищення продуктивності праці, за Смітом, відбувається завдяки:

  • Зростанню спритності й мистецтва окремого робітника;

  • Економії часу, необхідно для переходу від одного виду роботи до іншого;

  • Винайденню машин.

З огляду на це недостатній рівень розвитку сільського господарства спричинений, на його думку, нерозривністю поділу праці в цій сфері. З аналогічних позицій він пояснював нерівномірний розвиток окремих регіонів і країн. Економічну систему капіталізму Сміт трактував як єдину гігантську мануфактуру, в якій поділ праці є загальною формою співробітництва людей. Однак Сміт не вбачав істотної відмінності між поділом праці всередині мануфактури, між підприємствами і галузями в суспільстві. Водночас Сміт розумів негативні аспекти тогочасного поділу праці: перетворення робітника на частково найманого працівника, погіршення умов праці, монотонність праці та ін. Причиною поділу праці він вважав таку характерну рису людської психології й поведінки, як схильність до обліку. Поділ праці, у свою чергу, стимулював, за Смітом, розвиток цієї схильності, внаслідок чого ці процеси розвивалися паралельно. Водночас причину поділу праці Сміт вбачав і в зумовленому ним зростанні продуктивності праці. Істотну роль у їх розвитку відіграють гроші, що стихійно постають із товарного світу в процесі тривалого історичного розвитку. Найважливішою функцією грошей, на думку Сміта, є засіб обігу, він вважав за доцільне заміну грошей у монетарній формі (як золота і срібла) на паперові, випуск обмеженої кількості грошей. Більш прогресивними були погляди Сміта на продуктивну працю. Вартість створюється не лише в сільському господарстві, а й в усіх галузях матеріального виробництва, тому всі види є рівнозначними як творці вартості; отже, праця взагалі, загальна суспільна праця створює вартість незалежно від маси конкретних споживчих вартостей, в якій вона втілена. Отже, Сміт впритул наблизився до проблеми двоїстого характеру праці, однак працю як субстанцію вартості не дослідив. Стверджував про два різні значення терміна "вартість": як корисність будь-якого предмета (споживча вартість) і як володіння певним товаром (мінова вартість). Однак не розкрив сутності товару як діалектичної єдності споживчої і мінової вартостей, відповідних видів праці, що були підґрунтям кожної з них. Через це він не розрізняв процес праці як фактор створення вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів виробництва на створений продукт. У процесі обміну продуктами праці регулятором цього обміну є праця товаровиробників як єдине точне мірило вартості. Сміт зазначав, що величина вартості продукту визначається не фактичними затратами праці окремого товаровиробника, а кількістю праці, необхідної для його виробництва, тобто він наблизився до розуміння індивідуальної та суспільно необхідної праці, але не зміг чітко розмежувати їх. Сміт розрізняв вартість товару та його ціну, тому виокремлював дійсну (вартість товару) і номінальну (грошове вираження вартості товару, кількість чистого золота або срібла, за яку він продається). Дійсна ціна є своєрідним стійким центром, до якого тяжіють ціни всіх товарів. Отже, Сміт заклав основи розуміння механізму відхилення ціни від вартості товарів. Заслугою Сміта є й виділення простої та складної праці, з'ясування їх неоднакового впливу на величину вартості, впливу інтенсивності праці на утворення вартості. Водночас ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його праці з поверхневими, на рівні явища, оскільки вартість товару він визначав кількістю праці, яку треба затратити, щоб купити певний товар. Таке визначення було справедливим лише за простого товарного виробництва.

Loading...

 
 

Цікаве