WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Податкова політика польської влади у аграрному секторі Галичини міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.) - Реферат

Податкова політика польської влади у аграрному секторі Галичини міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Податкова політика польської влади у аграрному секторі Галичини міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

Малопродуктивне сільськогосподарське виробництво було економічною основою життя галицького селянства міжвоєнного періоду. Перша світова, польсько-українська війни, відсталі методи господарювання, малоземельність господарств, пригірська місцевість, відсутність достатньої кількості шляхів комунікацій та визиск чужоземної буржуазії стали головними причинами важкого становища селянина-українця Галичини (рільника).

Селянські сім'ї, як правило, були багатодітними, а господарства роздрібленими і економічно неспроможними для виготовлення сільгосппродукції на ринок. Згідно даних польського перепису 1921 р. 30 тисяч поміщиків мали у своїй власності 47,3 % землі, в той час як 2,1 мільйона селян – 14,8 % [1, с. 28]. За переписом 1931 р. 88 % селянських господарств Львівського, 86,6 % Тернопільського й 82,5 % Станіславського воєводств володіли земельними наділами до 5 га, що згідно законодавства суперечило нормам економічної самостійності [1, с. 63]. Селянські господарства у своїй більшості не були спроможними виробити необхідну продукцію навіть для задоволення власних потреб.

Тогочасна сільськогосподарська наука роз'яснювала, що лише 5 осіб із селянської сім'ї може обробити і прожити на 10 морґах (5 га чи 5 дес.), а реально виходило навпаки – 10 осіб на 5 морґах. Українські селяни не були "лінивими", як дозволяли собі писати про них чужинці ("Рольник" 1930 р, ч. 10, с. 161) [2], а об'єктивні умови складалися впродовж століть не на їх користь.

Галичина залишалася аграрним соціумом із слабо розвинутою торгівлею і надлишком робочої сили. Низький відсоток міського населення свідчив про економічну відсталість регіону. Так, у 1921 р. із 6,9 мільйонів населення Західної України 76,3 % було зайнято в сільському й лісовому господарстві, а в промисловості, ремеслі, торгівлі й на транспорті всього 15,7 % [3, с. 30]. При цьому необхідно врахувати, що за національною приналежністю робітники, службовці й буржуазія були перважно поляками та євреями.

Споконвіку важким тягарем на плечі селян лягали державні податки, штрафи та різноманітні повинності (ремонт доріг, мостів, дамб, скотопрогонів і т. д.). Так звані шарварки – спільні додаткові трудові повинності селян з будівництва та ремонту шляхів, мостів, гребель, будівель, меліорації полів тощо. Такі повинності в різниз місцевостях могли сягати кілька десятків робочих днів на рік. На ніщо більше так не відказували селяни, як на податки, які часто змінювалися і у своїй більшості неграмотним людям було надзвичайно важко у них розібратися. Тим більше, що їх необхідно було сплачувати протягом цілого року. Селянин змушений був продавати збіжжя, худобу, городину на ринку, де монополію утримували єврейські перекупники (посередники) і диктували низькі ціни. Найголовнішими податками вважалися – ґрунтовий, доходовий, від нерухомості, маєтковий. Крім цих існували державний, подорожній, шкільний, за коня, за пасіку, за собаку й т. д.

Ґрунтовий податок опирався на ґрунтовий кадастр. Він встановлювався в залежності від угіддя (сіножаті, ліси, рілля) і класу ґрунту. Ґрунтовий податок платився двічі на рік: в часі від 15 березня до 15 квітня й 15 жовтня – 15 листопада. У випадку повені, граду, розповсюдження шкідників й інших стихійних лих, які спричиняли часткове або цілковите знищення урожаю, необхідно було вносити подання до скарбового уряду про часткове, а той повне "відписання податку". Також дозволялося вносити подання про розписання податку на частки (рати). За несвоєчасну сплату нараховувалися штрафні санкції. Якщо поземельний податок у відсотковому відношенні до всіх видів видатків селян у 1927 р. становив 10,2 %, то у 1934 р. – 26,7 %. Коли для сплати поземельного податку селянські господарства площею до 3 га повинні були продати у 1928 р. 150 кг жита, то у 1934 р. – 389 кг. [4, с. 233]. Це призводило до загального занепаду дрібних селянських господарств, зневіри, заборгованості та розорення. Так, у 1935 р. ґрунтовий податок від 1 га орного поля ІV класу становив 6,57 злотих; відповідно ІІІ – 10,58; ІІ – 15,32 і І – 20,04. З цим пов'язувалися обчислення різноманітних "прогресій, дегресій, додатків, данин, шарварків і т. д." [5].

Доходовий податок сплачувався за дохід з ґрунту, будинків, підприємств, грошей та інших джерел надходжень, якщо сума доходу перевищувала 1500 злотих на рік. Доходовий податок сплачувався на підставі доходу з попереднього року. До 1 березня в податковому уряді необхідно було скласти декларації "фасії", в іншому випадку особа підлягала карі й податок оцінювався комісією на свій розсуд ("заочно"). Тим особам, які складали декларацію добровільно "на підставі зізнання" встановлювали норму податку.

Податок від нерухомості сплачувався в основному у містах від "мешкальних домів", фабрик, різноманітних промислових підприємств. У сільських громадах тільки від тих будинків, які давали окремий дохід і не були пов'язані із сільськогосподарським виробництвом. Податкова ставка в залежності від року змінювалася, якщо у 1927 р. вона становила 8 % то у 1928 і 1929 роках – 7 % від річного доходу.

Маєтковий податок було ухвалено у 1923 р. як одноразовий. Однак, він стягувався і його "одноразовість" змінилася у "сталість". Наприкінці 1928 р. міністр скарбу вніс проект щоби на місце одноразового маєткового податку був введений сталий маєтковий податок. Він сплачувався "процентово від вартости рухомого і нерухомого майна". Від нього звільнялися особи, якщо загальна вартість маєтку не перевищував 3000 золотих швейцарських франків (як неграмотний селянин мав перераховувати свої статки на франки?!).

Це найголовніші податки, які сплачувалося у різниз порах року одноразово, квартально, піврічно й т. д. Зрозуміло, що це все необхідно було записувати, вчасно сплачувати, а також слідкувати за нагадуваннями, де начислялася "за проволоки" (пеня), що й масово призводило "до екзекуцій". До цього необхідно додати ще й податки від даровизни і спадків, громадські податки і оплата за різного роду додатки до податків [6].

Світова економічна криза, найсильніше зачепила дрібні, неконкурентноспроможні селянські господарства українців-галичан. Під час кризи, як свідчать архівні матеріали, різко зросла кількість екзекуцій та ліцитацій (прилюдний продаж майна зубожілих селянських родин за борги). Додатки до законів дозволяли виконувати екзекуції навіть у святу неділю, під час релігійних свят та вночі [7].

Капіталістичні монополії штучно підтримували високі ціни на промислові товари, в той час як ціни на сільськогосподарські продукти різко знижували. Сенатор І.Макух у своїх спогадах подає: "В той час рільництво в межах Польщі переходило гостру кризу. Ціни на збіжжя впали дуже низько. Сотнар жита коштував декуди лише долар. Уряд нічого не робив собі з того й рільництво не рятував. Він хотів мати дешеві рільні продукти, щоб таким чином задовольнити міських робітників, а також урядовців, які мали дрібні заробітки і платні" [8, с. 426].

В результаті "ножиць цін", зростання податків і поборів, яких у ІІ Речіпосполитій налічувалось близько 100, підвищувалась заборгованість селянських господарств. За даними Пулавського сільськогосподарського інституту, середня заборгованість на 1 га площі селян зросла з 155 злотих у 1926 р. до 283 у 1929 р. і 411 у 1931 р. У великих розмірах зросли податкові екзекуції та ліцитації у Тернопільському та Станіславському воєводствах. Лише за один 1933 р. у двох вказаних воєводствах було проведен 2085 ліцитацій [9, с. 103].

Згідно підрахунків польських учених у період "великої депресії" (світової економічної кризи) податки з хліборобів зросли майже вдівічі порівняно з довоєнними часом. Так, якщо "на голову населення" в середньому вони становили в 1913 р. 48, 1922 р., відповідно, 55, то в 1929 р. – 76, а в 1931 р. – 87, а із самоврядними податками – 98 злотих [10].

Сенатор О.Луцький підрахував, що середнє село Львівського воєводства в середині 30-х років ХХ століття протягом року сплачувало 13000 злотих "в'їздових, постоєвих, копиткових, рогаткових і т. д. у містах". Отже, на "контакт з містом" 3000 сільських громад Східної Галичини змушені були витрачати "неменше" 39 мільйонів злотих у рік. Для порівняння, ґрунтовий податок селян-хліборобів всієї ІІ Речіпосполитої становив 60 мільйонів злотих у рік. Виходило, що податок за вимушене "спілкування села з містом" східногалицького селянства на території 1/6 частини держави сягав більшої частини від основного державного платежу [11]. При цьому слід врахувати, що і місто "цікавилося" селом та мало там "свій інтерес". Велика кількість агентів різноманітних фірм розїзджала селами і рекламувала сільськогосподарські знаряддя праці за надто високими цінами. Так, наприклад, цінники, що їх розсилали фірми (у такім випадку навіть українською мовою!) коси коштували: 65 (довжина у сантиметрах) – 6,30 злотих; 75 – 7,10; 80 – 7,50; 85 – 8. Тим часом місцеві кооперативи "Центросоюзу" реалізовували їх за такими ринковими цінами: 65 – 4,20; 75 – 4,35; 80 – 4,70; 85 – 4.80. Як бачимо різниця у цінах в часи великої господарської кризи була суттєвою [12].

Таким чином, податкова політика польської влади у аграрному секторі економіки на теренах Галичини призводила до крайнього зубожіння українського селянства. Сплата податків, стягнення боргів і штрафів екзекуторами були знаряддями розорення та знищення в першу чергу українців-галичан. Щодо польського селянина, то незважаючи на те, що регуляторна політика Польщі лише формувалася, він мав всесторонню підтримку зі сторони держави (особливо різноманітні пільги військовим і цивільним осадникам). Держава в першу чергу дбала про вирішення загальнопольських проблем на корінних землях, а східногалицькі, заселенні в основному українцями-галичанами, розглядалися як резерв для колонізації та "охоронного валу" на сході.

Література:

  1. Смолей В. Польське цивільне і військове аграрне осадництво у Західній Україні: історико-правовий контекст (1919 – 1939 рр.). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 112 с.

  2. Праця найголовніший чинник підненсення сільсько-господарської прибутковости // Сільський Господар. 1930. – 15 травня.

  3. Васюта І. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1971. – 222 с.

  4. Історія українського селянства: У 2-х т. – К.: Наукова думка, 2006. – Т. 2. 660 с.

  5. Реформа ґрунтового податку // Сільський Господар. 1937 р. – 15 квітня.

  6. Сільський адвокат. Про податки і додатки та як їх платити // Сільський Господар. 1929 р. – 1 квітня.

  7. Нові екзекуційні приписи обов'язують від 1 Х. цього року // Сільський Господар. 1932 р. – 1 жовтня.

  8. Макух І. На народній службі: Спогади. – К.: Основні цінності, 2001.– 572 с.

  9. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів: Видавництво Львівського уніврситету, 1971. – 223 с.

  10. Тепер більші податки, чим перд війною // Сільський Господар. 1932 р. – 15 лютого.

  11. Коротко – але ясно // Сільський Господар. 1935 р. – 15 грудня.

  12. Сезонова форма визиску // Сільський Господар. 1930 р. – 15 червня.


 
 

Цікаве

Загрузка...