WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Україна і світ на межі ХIХ— XX століть: особливості господарського життя - Реферат

Україна і світ на межі ХIХ— XX століть: особливості господарського життя - Реферат

Негативно вплинули на стан господарства Німеччини поголовні мобілізації. Гостра потреба в кваліфікованих робітниках відчувалась упродовж усієї війни. Значних втрат зазнає сільське господарство. В 1916 р. було зібрано пшениці 66%, жита - 68%, картоплі - 45% у порівнянні з 1913 роком. Для селянських господарств була введена система продрозкладки: обов'язкове постачання державі всього врожаю, за винятком суворо обмеженої норми для особистого споживання. Скорочення власного виробництва сільськогосподарської продукції та обмеження імпорту продуктів харчування позначилися на продуктивності робітників у промисловості. У грудні 1917 р. була запроваджена загальна мілітаризація праці - було прийнято "Закон про трудову повинність" для чоловіків віком від 16 до 60 років.

Великі зміни під час війни відбулися в господарстві Великобританії. Незважаючи на великий потенціал, ця країна теж була не готова до ведення затяжної війни, тому також була змушена перебудувати економіку для потреб війни. Швидко зростала воєнна промисловість, хоч загальний обсяг виробництва зменшився. "Підводна" блокада, скорочення виробництва призвели до втрати традиційних ринків товарів та капіталів. Цим зразу ж скористалися США і Японія. Вони зайняли місце англійців у Канаді, Аргентині, Китаї, проникли в англійські колонії. Скорочення імпорту продуктів харчування стимулювало розвиток сільського господарства. Англійський уряд вжив ряд заходів щодо збільшення посівних площ.

Значних збитків у ході війни зазнало господарство Франції. її промисловість була розміщена у східних районах, які окупувала Німеччина. Ці райони напередодні війни виробляли 75% кам'яного вугілля і коксу, 81% - чавуну, 63% - сталі, 60% продукції машинобудування. Втрата важливих промислових районів активізувала роботу підприємств у центральних і південних районах Франції. Завдяки цьому деякі галузі перевершили довоєнний рівень виробництва (хімічна, гумова, електротехнічна, авіаційна і автомобільна). Але загальний обсяг промислового виробництва на кінець війни зменшився майже наполовину. Дуже скоротилося виробництво в легкій, харчовій і будівельній промисловості. Зростало виробництво зброї та спорядження. Мобілізація населення відчутно вдарила по сільському господарству Франції. На третину скоротилися посівні площі зернових культур, зменшилося поголів'я худоби, коней.

У найбільш вигідному становищі опинилися Сполучені Штати Америки. Спочатку вони дотримувалися нейтралітету й уміло користувалися його перевагами для швидкого економічного зростання. США стали основним постачальником озброєння, продуктів харчування для воюючих країн. Уже на початку 1915 р. їм вдалося встановити контроль над ринками збуту, джерелами сировини і сферами капіталовкладень інших держав. Виконання військових замовлень зумовило зростання виробничих потужностей і зайнятості населення. Промисловість і сільське господарство отримали фактично ненаситимий ринок збуту в особі держави. Військові поставки воюючим країнам рік у рік зростали - з 1 млрд. дол. у 1914 р. до 3 млрд. дол. у 1916 році.

США були єдиною країною, яка за роки війни швидко нарощувала виробництво. Особливо це проявилося після їх вступу у війну на боці Антанти (квітень 1917 р.). Випуск промислової продукції зріс на 26% , виробництво пшениці - в 1,5 рази. США зайняли лідируюче становище в світі, перетворившись з боржника в міжнародного кредитора. Національне багатство країни збільшилося зі 192 млрд. доларів у 1914 р. до 488,7 млрд. дол. у 1920 році, капіталовкладення за кордоном - з 3,5 млрд. до 6,5 млрд. дол. Постачання іноземних ринків створило надзвичайно сприятливі умови для розвитку нафтової, кораблебудівної, автомобільної та інших галузей промисловості.

Соціально-економічний розвиток України на рубежі століть

Економіка України, як і Росії, кінця XIX ст.-початку XX характеризувалась періодами злету і занепаду, але в цілому її розвиток відбувався по висхідній. Особливо бурхливе зростання припадає на період 1893-1899 років, перш за все в галузях важкої промисловості, де виробництво зросло у 2 рази. Швидкими темпами розвивались гірничодобувна і металургійна промисловість, машинобудування.

1900-1908 рр. можна охарактеризувати як період деякого занепаду. При цьому обсяги промислового виробництва зростали, але це відбувалось дуже нерівномірно. Зокрема, виплавка чавуну зменшилась, а видобуток вугілля зріс. Зростає кількість зайнятих робочих рук, загальний випуск промислової продукції.

В 1909-1913 рр. відбувається процес економічного зростання, який охопив практично всі галузі господарства України. Особливо швидкими темпами йшло зростання промислової продукції.

Циклічність розвитку економіки на початку XX ст. привела до посилення процесу монополізації. Відбувався процес концентрації виробництва на найбільших підприємствах. Так 75% чавуну виплавлялось на 9 металургійних заводах, на яких працювало до 80% всіх парових двигунів і робітників металургійних підприємств. В першому десятилітті XX ст. на базі цих великих підприємств створюються монополії.

В 1902 році було засновано могутній синдикат "Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів" ("Продамет"), його акціонерний капітал становив 900 тис. крб. Спочатку тут об'єднались 14 заводів для продажу листового і широкополосного заліза, пізніше синдикат почав реалізовувати вироби прокату.

На початку століття утворились такі могутні синдикати, як "Продпаровоз" (Рада паровозобудівних заводів, 1901 р.); "Цвях" (1903 р.); "Продвагон" (1904 р.); "Продвугілля" (1904 р.), на частку якого в 1909 р. припадало 60% добутку вугілля Донбасу.

Одним із методів панування монополії початку XX ст. було стримування об'ємів виробництва і підвищення цін на продукцію. Перший синдикатний договір в системі "Продамет" сприяв підвищенню цін на залізо. Пізніше "Продамет" увів у практику виплату премій тим підприємствам, які не повністю виконували визначену їм норму виробництва продукції металургії. В 1911 р. підприємства Півдня України, що входили в "Продамет", скоротили виробництво рейок на 20%, а ціни при цьому зросли на 40% .

На рубежі двох століть значну роль в багатьох галузях господарства почав відігравати іноземний капітал. За останнє десятиліття XIX ст. об'єм іноземних інвестицій в промисловість і банківську систему Росії зріс з 214,7 до 911 млн. крб. До 96% всіх іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни: Францію, Англію, Німеччину і Бельгію, при цьому кожна із цих країн мала свої галузеві орієнтації. Так, Франція і Бельгія проявляли особливий інтерес до металургії, машинобудування, банківської системи. Англія свої інвестиції направляла у вугільну промисловість Донбасу. На початку XX ст. частка Франції складала 31% в загальному об'ємі іноземного капіталу, Англії - 24%, Німеччини - 20%, Бельгії - 13% .

При участі європейських бізнесменів в Донбасі і Криворіжжі були побудовані металургійні заводи, що обладнувались за останнім словом техніки.

Значних успіхів було досягнуто в галузі внутрішньої і зовнішньої торгівлі: об'єм внутрішньої торгівлі Росії в 1913 р. складав 18 млрд. крб.; зовнішньоторговий обіг в 1913 р. становив 2,6 млрд. крб, що в 1,5 рази більше, ніж в 1909 році. Структура експорту традиційно складалась із сировини сільськогосподарської продукції, а імпорту — із товарів виробничого призначення: машин, обладнання, напівфабрикатів. Прибутки від продажу хліба складали 44% вартості всіх експортних надходжень в державний бюджет, а прибутки від продукції тваринництва - до 22%. Перед першою світовою війною Росія була однією з основних країн — експортерів хліба в світі. Із усього об'єму хліба, що вивозився, приблизно 30% експортувалось до Німеччини, 20% - до Англії.

Активне зовнішньоторгове сальдо сприяло посиленню державного бюджету. Крім прибутків від зовнішньої торгівлі, важливим джерелом поповнення державного бюджету були прибутки від горілчаної монополії і відкупної системи, від казенних залізниць, а також від непрямих податків.

Державні доходи збільшились з 1,4 млрд. крб. в 1897 р. до 3,1 млрд. крб. у 1912 році. Російський карбованець стає однією із основних валют світу. Загальна сума податків на одного мешканця країни була в два рази нижчою, ніж в Австро-Угорщині, Франції, Німеччині, в чотири рази нижчою, ніж в Англії.

Як і в попередні роки, велике значення мала кредитна система на чолі з Державним банком. Він зберігав золотий запас країни, здійснював грошову емісію і основні розрахункові операції. Навколо Державного банку сформувалась велика кількість акціонерних комерційних банків, основним завданням яких було фінансування всього господарства країни.

Особливе місце серед них займали банки земельного (іпотечного) кредиту, два з них були державними: Дворянський земельний і Селянський поземельний, а десять - приватні. Ці банки видавали субсидії землевласникам, виступали посередниками в процесі купівлі — продажу земельних ділянок.

Слід підкреслити, що підприємництво російської імперії початку XX ст. перебувало на стадії зростання, творення. В економіці Росії спостерігались високі темпи виробництва інвестиційних товарів — майже в два рази вищі, ніж темпи виробництва споживчих товарів. Темпи росту промислової продукції і продуктивності праці були найвищими в світі і складали в середньому 9% в рік (в період з 1880 по 1913 р.), однак за багатьма показниками економіка Російської імперії відставала від інших країн. Росія змушена була закупати за кордоном велику кількість промислового обладнання, майже половину сільськогосподарської техніки. Не дивлячись на значні темпи росту продуктивності праці, за цим показником Росія відставала від США в 10 разів.

Loading...

 
 

Цікаве