WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Інфляція: суть, причини, види. Шляхи подолання. Соціально-економічні наслідки - Реферат

Інфляція: суть, причини, види. Шляхи подолання. Соціально-економічні наслідки - Реферат

разів і становили вже близько 30 трлн. крб.
Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії стали головною причиною гіперінфляції 1993 р., поглиблення фінансової кризи, яка набрала затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижчі за темпи інфляції.
Одним із найважливіших чинників інфляції були кредити Уряду, які надавалися безплатно. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85.9 %, або 141,5 трлн. крб.. Ці гроші не виступають як капітал, практично обертаються лише один раз і перетворюються на бюджетне дотаційне фінансування.
За такої ситуації емісія була неминучою. Вона слідувала за адміністративним підвищенням цін, була його наслідком. При цьому слід урахувати й те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системами. У цій ситуації автономність НБУ була лише формальною, а кредитна емісія мала фіскальну природу, тобто здійснювалася не на кредитних, а на суто, дефіцитних засадах. Відтак основним винуватцем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстата намагалися компенсувати надмірні (амбіціозні) бюджетні витрати, значною мірою породжені недосконалою економічною політикою.
Нині запроваджуються ефективні механізми регулювання грошово-кредитного ринку. Ідеться про кредитні аукціони, вексельне редисконтування, ломбардне кредитування та операції РЕПО. Національний банк надаватиме традиційні кредити рефінансування комерційним банкам під заставу цінних паперів (як державних, так і банківських) та векселів, що мають товарну основу. Це стимулюватиме розширення попиту на боргові зобов'язання Уряду і банків та активізуватиме використання векселів у розрахунках, що, у свою чергу, сприятиме подоланню платіжної кризи.
МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ
Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію тільки негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що "повзуча" інфляція справляє позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набирає руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією вирішується її регулюванням з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тім, щоб утримати інфляцію в розумних межах і не допустити прискорення її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.
Зміна ставлення до інфляції пояснюється тим, що за глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорційність її розвитку стає неминучою, а інфляція - внутрішньо зумовленою. Тому об'єктивно можна лише стримати інфляцію на певному рівні, а не припинити її взагалі.
У розвитку інфляційного процесу завжди є якась "критична точка", за якою інфляція вступає в якісно іншу стадію, коли дальше зростання грошової маси та грошових доходів окремих економічних суб'єктів стає недоцільним. Це зумовлюється тим, що темпи знецінення грошей у певний момент починають випереджати темпи збільшення грошової маси і тоді реальна вартість її зменшується, незважаючи на номінальне зростання. Відповідно й реальні доходи економічних суб'єктів (у середньому) меншають, хоч номінальне зростають.
Для кожною окремого суб'єкта "критична точка" інфляції настає не одночасно. Адже інфляційне зростання цін на різні групи товарів істотно різниться за темпами, що зумовлює таку саму різницю темпів знецінення доходів різних груп економічних суб'єктів. Найшвидше інфляція досягає "критичної точки" для суб'єктів з фіксованими доходами та найвищою питомою вагою витрат на придбання товарів першої необхідності, найпізніше - для економічних суб'єктів, які мають можливість підвищувати свої номінальні доходи швидше, ніж зростають ціни на товари їхнього попиту. Це насамперед великі монопольні підприємства, котрі мають можливість активно підвищувати ціни на товари, які вони продають, і протидіяти зростанню цін на товари, які вони купують, підприємства, що спроможні постійно збільшувати заробітну плату своїм працівникам. Проте і для них колись настає "критична точка". Тоді вони стають прихильниками стримування інфляції і вимагають від уряду проведення відповідної політики.
Ідея "контрольованої" інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки втручанням у платоспроможній попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тім числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництва товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов:
1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли дія механізму ціни
рівноваги не обмежується. Тоді підприємціпід впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів випереджаючими темпами;
2) наявність на ринку резервів засобів виробництва й робочої сили
(неповна зайнятість), які внаслідок збільшення попиту втягуються у сферу виробництва;
1) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його, випускаючи в обіг додаткову масу грошей. Це приводить, у свою чергу, до зростання інвестицій і послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках, а відтак робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.
Кейнсіанська ідея регульованої інфляції широко використовувалася на практиці в 50-60-ті рр. у більшості країн з розвинутою ринковою еко-номікою. На цій підставі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем. Практикувалася політика кредитної експансії, лібералізація доходів і цін тощо.
Економічна думка застерігала практику не стільки від інфляційної загрози, скільки від загрози кризового спаду і депресії, зниження платоспроможного попиту, тобто підтримувала ідею регульованої інфляції. Особливо інтенсивними регулювальні заходи ставали за виникнення ознак економічної кризи та в період депресії. У період "перегрівання" економіки вживались конкретні антиінфляційні заходи, розроблялися спеціальні "плани стабілізації".
Усе це відіграло позитивну роль у пом'якшенні коливань еконо-мічного циклу і сприяло успішному розвитку економіки. Було досягнуто тривалого (50-60-ті рр.) стримування інфляції на "повзучому" рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї "контрольованої" інфляції.
Проте вже з початку 70-х рр. у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Якщо в 1956-1965 рр. середньорічні темпи зростання роздрібних цін становили у США 1,7 %, в Англії - 3,1, у Франції - 5,0, в Італії - 3,4, то в 1975-1980 рр. - 9,3 %, 15,8, 10,5 і 17,9 % відповідно. Такі зміни були зумовлені низкою об'єктивних процесів, які виключили можливість регулювати інфляцію згідно з кейнсіанськими ідеями.
Це, по-перше, надзвичайне "розбухання" державних витрат, уна-слідок чого вони перестали реагувати на заходи урядів щодо їх скорочення з метою подолання інфляції. По-друге, сфера обігу в усіх країнах була остаточно переповнена грошовою масою, а інфляція досягла своєї "критичної точки". По-третє, успішний
Loading...

 
 

Цікаве