WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарство провідних країн між першою і другою світовими війнами - Реферат

Господарство провідних країн між першою і другою світовими війнами - Реферат

Репараційна комісія з французьким керівником ліквідувалася. Встановлювалася посада репараційного генерального комісара з податків, який наділявся широкими повноваженнями. Першим обійняв цю посаду американський банкір (знову ж таки з групи Моргана) П. Джільберт. Прямо або опосередковано тим самим була поставлена під англо-американський контроль уся економіка Німеччини. Створено емісійний банк на 40 років, який не підлягав німецькому урядові.
4. Передбачалося надати Німеччині державні й приватні кредити та позики для відновлення її важкої промисловості (основна їхня масаспрямовувалася на ремілітаризацію Німеччини).
Відразу ж після того, як "план Дауеса" ЗО серпня 1924 р. набрав сили, Німеччина одержала міжнародну позику на суму 200 млн дол. (з них 110 млн дол. виділили американські банки). З 1924 по 1932 р. Німеччина у вигляді позик та інших надходжень одержала від держав Антанти й особливо від США понад 31,8 млрд марок, а виплатила репарацій на суму близько 11,5 млрд марок і 7,8 млрд марок платежів за позиками. Таким чином, на початку 1933 р. вона мала 12,5 млрд марок неповернутих надходжень. Більше одержала, ніж виплатила репарацій.
5. У "плані Дауеса" передбачалося, що свою продукцію Німеччина буде збувати Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти. СРСР тоді бурхливо розвивав свою промисловість, мав активні торговельні зв'язки з Німеччиною, навіть здійснював військово-технічне співробітництво з нею, але не збирався бути її аграрним придатком. У цій частині "план Дауеса" виявився нереальним.
Гострі суперечки на Лондонській конференції викликала проблема виведення військ окупантів із Німеччини. Французький уряд намагався залишити свої війська в Рурі на невизначений термін для контролю над виплатою репарацій. Але під рішучим тиском США й Англії уряди Франції та Бельгії змушені були зобов'язатися, що за умови виконання рішень конференції вони через рік евакуюють свої війська. Справді, рівно через рік - у серпні 1925 р. - достроково почалося виведення французьких та бельгійських військ з Руру.
Основна мета плану - відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім - по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О.Юнг, а згодом П.Гілберт.
У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною - з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.
План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період - дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.
Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.
План Юнга та його наслідки.
Проблеми сплати репарацій Німеччиною і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії "плану Дауеса" закінчувався в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили "комітет експертів" на чолі з американським банкіром Юнгом, який виробив новий репараційний план. "План Юнга" після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 1930 р.
"План Юнга" встановлював загальну суму репарацій Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд марок, тепер - 113,9 млрд марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій зменшувався на 20 % - до 2 млрд марок. Змінено порядок збирання репарацій - тільки за рахунок непрямих податків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, засновано Базельський банк міжнародних розрахунків (за-мість репараційної комісії).
"План Юнга" становив продовження "плану Дауеса" й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом, сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.
Так було задумано, проте без урахування економічних та політичних обставин. Німеччина намагалася взагалі перекреслити Версальський договір. Франція вимагала, щоб репарації для неї перевищували її борги Америці. Англія, у свою чергу, збиралася анулювати свої борги. Світова економічна криза ще більше загострила міжімперіалістичні суперечності.
На прохання президента Німеччини П. Гінденбурга президент США Г. Гувер 20 червня 1931 р. запропонував усім державам оголосити загальний мораторій на борги - припинити на рік виплату репарацій і союзницьких боргів. З мораторієм Гувера, який діяв протягом року (до 20 червня 1932 р.), погодилися всі заінтересовані країни. Навіть Франція, яка на різниці репарацій і боргів Сполученим Штатам втрачала 2 млрд франків щорічно, але не хотіла, щоб її визнали винною в загостренні труднощів.
Проте посилення економічної кризи змусило західні держави знову повернутися до проблеми репарацій. "План Юнга" не міг зупинити фінансову паніку. Розмах кризи й загроза економічної катастрофи Німеччини (щоб виплатити репарації за
Loading...

 
 

Цікаве