WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарство України з IV по XVI cтоліття - Реферат

Господарство України з IV по XVI cтоліття - Реферат

поширення, як срібна. Наприкінці XIII ст. з'явився срібний злиток - карбованець, що дорівнював половині срібної гривни.
Застосовувались у ті часи й карбовані монети, їх почали виготовляти в часи князювання Володимира Великого. Це були золотники і срібляники. Пізніше Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий випускали лише срібну монету довільної маси. Карбували монети місцеві майстри.
Поряд з вітчизняними монетами в обігу до середини XI ст. були куфічні дірхеми, візантійські монети. Західноєвропейські динарії не відігравали значної ролі в торгівлі Київської держави, хоча вони тут зустрічалися. Основна маса монет була арабського походження.
У XII - XIII ст. головною грошовою одиницею була срібна гривна. Ця форма грошей свідчить про високий рівень концентрації багатства в руках панівної верхівки і виникнення особливих форм виробничих відносин і обміну.
Карбування власних монет тривало і за синів Володимира Великого - Ярослава і Мстислава. При них вийшли перші вітчизняні золоті та срібні гроші. На одному боці монети був викарбуваний герб України - тризуб. Вони випустили в обіг і розмінні монети - ногати та резани. Ходовими грішми були також гривні - срібні зливки масою 160 - 500 г. Археологи виявили невелику кількість цих грошей. Основною причиною цього було те, що на Русі в XI - XII ст. купці збували товар в кредит. За ці послуги кредитори-купці сплачували суму, яка іноді дорівнювала 50 % боргу. В цих кредитних операціях безпосередню участь брали князі. Якщо купець ставав банкрутом, право передусім захищало інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім торговців. Поява у 1113р. "Статуту про рези (проценти)" є свідченням того, що товарно-грошові відносини в Київській Русі досягай найвищого ступеня в своєму розвитку.
Торгівля зазнала менших втрат від монголо-татарської навали, ніж ремесло. Уже в XIII ст. розпочалося піднесення торгівлі, зумовлене зростанням міст і розвитком ремесел. В містах з'явилися крамниці, в яких продавалися найрізноманітніші товари, у тому числі продукція сільського господарства.
Вигідне географічне положення Галицьке-Волинської держави сприяло розвитку зовнішньої торгівлі. Українські купці активно торгували з Польщею, Угорщиною, Візантією, генуезькими і венеціанськими факторіями Причорномор'я, Литвою, країнами Західної Європи. Центрами торгівлі були Львів, Перемишль, Володимир, Луцьк, Київ, Галич. Найінтенсивніше проходила торгівля з Волині і Галичини на Київ. Багато століть Прикарпаття забезпечувало всю Україну сіллю.
Купці вивозили за кордон шкури, хутро, мед, віск, сіль, хліб, ремісничі вироби. З країн Західної Європи та Півдня вони везли дорогі тканини, золото, срібло, породистих коней, рибу, вино, прянощі. Князі, тобто держава, від торгівлі мали значні прибутки, з кожного купця стягувалося мито. Одна з таких митниць згадується літописцем 1287 р. в Городлі. Збирали його спеціальні службовці з окремих караванів, коней, від маси, кількості товарів. Умови міждержавної торгівлі вирішували керівники держави спеціальними угодами. Андрій Юрійович знизив мито до одного гроша від коня, у 1320 р. він скасував повністю мита для торунських купців. Митниці були також в Холмі, Володимирі, Крешові, Любачеві, Городку і Львові. Внутрішня торгівля внаслідок панування натурального господарства розвивалася слабко.
Широкомасштабна торгівля потребувала нормального функціо-нування грошової системи. Грошова одиниця Галицько-Волинського князівства була адекватною періоду Київської держави. У літописах зустрічаються назва гривна-кун і відомості, що грошові знаки виготовлялися на Волині. Описуючи багатства Володимира Васильковича, літописець зазначає: князь "тарелі великі срібні і кубки золоті та срібні сам перед своїми очима побив і вилив у гривні, і намиста великі баби і матері своєї вилив і розіслав милостиню по всій землі". В Галицько-Волинській державі в обігу були й інші грошові знаки. В грамоті Андрія Юрійовича називалися такі одиниці: монета, гроші і денарій - розмінні частини гривни. У XIV ст. гривна дорівнювала 48 грошам або 240 денаріям. Ці дрібні монети карбувалися у сусідніх державах - Чехії, Польщі і Угорщині. Як свідчать княжі грамоти, вони були у вільному обігу в Галицько-Волинській державі. Можливо, що глаицько-волинські князі чи королі карбували такі самі монети, як західноєвропейські, але досі їх не знайдено у скарбах.
Отже, навіть у складних умовах залежності від Золотої Орди Галицько-Волинська держава зуміла налагодити торгівлю.
У другій половиш XIV - XV ст. розширилася внутрішня торгівля, основними формами якої були торжки, ярмарки.
Торжки обслуговували місцеві ринки. Вони відбувалися один-два рази на тиждень, перетворюючись на елементи постійної торгівлі. Шляхта і купці, козаки і селяни звозили хліб, крупи, рибу, віск, мед, прядиво, худобу, шкури, сіно, вироби сільських промислів і хатнього ремесла. Основними споживачами цих товарів були міщани. Однак і купці скуповували великі партії хліба, худоби тощо, щоб перепродати в інших містах з більшою вигодою. Крім того, купці, багаті міщани і цехові ремісники на ринкових площах влаштовували постійні крамниці, де продавали вироби ремісників - взуття, одяг, прянощі, прикраси тощо. Великим попитом користувалася зброя.
Важливим предметом торгівлі була сіль. Вона поставлялася з Галичини і Північного Причорномор'я в усі землі України і за кордон. З'явилась окрема категорія торговців сіллю, їх називали солениками, а пізніше - чумаками і коломийцями. Багатші з них в окремих містах монополізували торгівлю сіллю.
У XV ст. набули поширення ярмарки, що було першою ознакою склададння внутрішнього ринку. Ярмарки організовувались один-два рази на рік і тривали кілька днів, а то й тижнів. На них з'їжджалися купці з різних земель. Значно розширюється оптова торгівля. Укладаються контракти на поставку товарів у великих розмірах.
Міста для проведення ярмарків визначались великокнязівськими і королівськими грамотами (постановами). Постійні ярмарки були у Львові, Києві, Перемишлі, Галичі, Луцьку, Ярославлі. Купці приганяли сюди зі сходу України великі стада худоби, привозили хутро, мед, віск, шкури, рибу, ремісничі вироби. Активними учасниками ярмарків були міщани іселяни, які купували сукно, полотно, вироби ужиткового призначення, зброю тощо.
Торгівля так само, як і ремесло, регламентувалася численними правилами, які захищали інтереси невеликих торговців. Торгувати дозволялося лише місцевим купцям у відведеному місці, у визначені дні та години. Міська адміністрація була зацікавлена в збереженні таких порядків, тому що це полегшувало збирання торгових мит. У великих містах було два і більше торгових майданів, де розміщувались склади товарів для вивезення за кордон або в інші міста.
Важливим фактором розвитку господарства України залишалася зовнішня торгівля. Зі Сходу і з Півдня привозили переважно предмети розкоші - шовкові, парчеві тканини, оксамит, килими, саф'ян, вина, коней; із Заходу - сукна, полотно, залізо, сталь, зброю, скло, папір. З України вивозили продукти сільського господарства та промислів- мед, віск, хутро, деревину, худобу, шкури, а з XV ст, - також збіжжя. Значне місце
Loading...

 
 

Цікаве