WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Соціально-економічний розвиток України на рубежі століть (XIX-XX ст.) - Реферат

Соціально-економічний розвиток України на рубежі століть (XIX-XX ст.) - Реферат

десятків тисяч десятин землі. Напередодні соціального вибуху 1905 р. в Україні налічувалося 35,2 тис. поміщицьких господарств. У маєтках площею понад 500 десятин зосереджувалося майже 9 млн. десятин землі, тобто 20% місцевого земельного фонду. На відміну від інших регіонів Російської імперії господарство було більш розвинутим. Як і всюди, сільськогосподарське виробництво в Україні розвивалося нерівномірно, циклічно: періоди піднесення змінювалися кризами, депресіями, потім знову деяким пожвавленням. Там, де пережитки кріпаччини були найбільш поширені, переважав прусський шлях еволюції землеробства. І навпаки, в місцевостях із слабкими пережитками кріпаччини переважала тенденція до американського шляху розвитку.
Масові виступи селян вреволюції 1905-1907 рр. змусили уряд переглянути підходи до вирішення аграрного питання в Росії. Безпосереднє здійснення аграрної реформи розпочалось згідно з указом "Про доповнення деяких постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й землекористування" від 9 листопада 1906 р., проект якого розробив О.А. Столипін. Реформа передбачала здійснення трьох груп заходів: 1) виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність; 2) створення хутірського та відрубного господарства; 3) переселенська політика. Найголовніша умова - це вихід селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність. Указ 9 листопада 1906 р. вніс корективи в законодавство 1861 р. щодо общини і общинної власності. Якщо до 1906 р. община вважалася власником надільної землі і право користуватися нею належало всім її членам, то з 1906 р. селяни могли виділити із общини землю, якою користувалися, не рахуючись з волею общини. Земельний наділ ставав власністю окремого селянина - господаря. Внаслідок цього на Правобережжі і в Полтавській губернії общинне землеволодіння майже зовсім зникло, а на Півдні і Харківщині воно охопило близько половини селянських дворів. Характерно, що 57% селян, котрі вийшли з общини в усій імперії і закріпили землю у приватну власність, були українські землероби.
Значне місце у проведенні аграрної реформи належало Селянському поземельному банку. У 1906-1913 рр. селяни Російської імперії одержали за сприяння Селянського банку 8 млн. 460,4 тис. десятин землі.
Важливою ланкою земельного реформування було виділення селян на хутори і відруби. На початку 1916 р. в українських селах функціонувало 440 тис. хутірських і відрубних господарств (13% загальної кількості селянських дворів). Більшість з них припадала на степові губернії: Таврійську, Херсонську, Катеринославську. Чимало хуторів і відрубів було на Правобережжі, зокрема у Волинській та Київській губерніях. Завдяки виділенню селян з общини на хутори та відруби розширилися посівні площі в Україні та збільшилися валові збори сільськогосподарської продукції. Висока товарність господарювання в Україні дозволяла їй за обсягами продажу продукції землеробства тримати першість серед інших землеробських регіонів російської імперії. Із загального експорту пшениці, що здійснювався імперією, на Україну припадало 90%. На світовому ринку користувалася попитом така сільськогосподарська продукція, як м'ясо, олія, масло, цукор, домашня птиця, вовна тощо.
Важливою складовою частиною столипінської аграрної реформи була переселенська політика. Суть її полягала в тому, щоб задовольнити бажання тих селян, які прагнули збільшити свої земельні володіння. З боку держави переселенцям надавалася матеріальна допомога для заведення господарства на новому місці, на соціальні потреби, забезпечувалось безкоштовне медичне обслуговування. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906-1912 рр. виїхало близько 1 млн. українських землеробів.
За роки проведення реформи було досягнуто суттєвих успіхів в розвитку аграрного сектора. Сільське господарство почало переходити до інтенсивного способу виробництва. В цей час кількість використаних мінеральних добрив збільшилась в два рази. Однак в цілому не було вирішено проблему голоду і відносного аграрного переселення. Сільське господарство залишалось в основному екстенсивним, його ефективність була низькою.
Хоча капіталізм в Росії на початку XX ст. був розвинутий значно більше, ніж у західноєвропейських країнах епохи буржуазних революцій, суто капіталістичні протиріччя тут перемежовувалися з протиріччями феодалізму і кріпацтва. Дворянство в соціально-економічному плані було неоднорідним. Дворянські господарства, які зберігали феодальні засади, розкладались, втрачали панівні економічні позиції. Частина дворянства набувала рис буржуазії, переводила на капіталістичні рейки сільськогосподарське виробництво.
Буржуазія в Росії, незважаючи на те, що вона посідала в економіці панівні висоти і фінансова залежність царату від неї зростала, політичних прав не мала і до участі у вищих органах влади і управління допущена не була. Однак класова організованість буржуазії сильно зросла.
Серед селянства на початку XX століття відбувався процес глибокої класової диференціації, в ході якої більшість селян розорялася. Становлячи 80% населення країни, селянство перебувало у найбільш безправному стані.
Важливі зміни в правове становище селянства внесла аграрна реформа П. Столипіна. В умовах України, головним чином у зв'язку з переважанням не громадської, а подвірної форми селянського землеволодіння, ця реформа була проведена скоріше, ніж у центральних районах Росії.
Умови розвитку капіталізму в Російській імперії, в тому числі в Україні, давали капіталістам можливість здійснювати більш жорстоку, порівняно з іншими капіталістичними країнами, експлуатацію. Поряд з тим, до 1913 р. по країні знизилась тривалість робочого дня з 11-12 до 9,5-10 годин. Середня заробітна плата в галузях обробної промисловості за 1904-1913 рр. виросла з 205 до 264 крб. в рік.
На початку XX століття в Галичині, Буковині та Закарпатті капіталізм переростав в монополістичну стадію. Тут діяли нафтовий, спиртовий, залізничний, цукровий та інші картелі. Провідне місце в них займав австрійський капітал. У промисловості зазначених регіонів України особливо зросло значення банківського капіталу.
На західноукраїнських землях діяла система жорстокої експлуатації. Заробітна плата була
Loading...

 
 

Цікаве