WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Світова економічна криза 1939-1933рр. Досвід виходу з неї - Реферат

Світова економічна криза 1939-1933рр. Досвід виходу з неї - Реферат


Реферат
на тему:
Світова економічна криза 1939-1933рр. Досвід виходу з неї
?
Економічна світова криза 1929-1933 років та її особливості в США, Німеччині, Англії, Франції та шляхи виходу з неї.
Криза порушила всі міжнародні економічні звязки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Першою ознакою кризи було падіння цін акцій на Нью-Йоркській біржі. У березні 1933 рока вартість акцій становила 20 % рівня 1929 року. Все промислове виробництво скоротилося вдвічі. Збанкрутували 130 тис фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Мільйони громадян втартили роботу, майно. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні було вжито заходи щодо їх фізичного знищення. Причина кризи - відсутність будь якого контролю з боку держави за виробництвом. Президент Гувер відмовлявся від будь якого втручання держави в справи економіки, натомість в країні був введений "сухий закон". У 1932 році президентом став Ф.Д. Рузвельт. У йогоплані основна увага була приділена фері торгшівлі та кредиту, президент постановив скоротити надмірне виробництво товарів. Задопомогою позик і державних субсидій була оздоровлена банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.
У с/га були вжиті заході до припинення процесу розорення дрібних фермерів. Поступово 17 млн безробітних отримало роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати допомогу по безробіттю. Англійський уряд вчасно вжив заходів спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи.. ввін всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення єдиних цін на товари. Держава намагалася контролювати випуск продукції. За допомогою санкцій, кредитних привілеїв. У роки кризи виникли і успішно діяли змішані державно-приватні підприємства. Уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 р був ліквіждлваний золотий стандарт фунта стерлінгів. У Франції дія депресії спочатку стримувалася державними субсидіями, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Безробыття не було таким масовим як у США, Німеччини, у багатьох галузяхкриза затягнулася до 1936 року.
Французькому уряду для подолання депресії довелося націоналізувати ряд галузей промисловості. Велике значення мали колонії. В 1930 році був прийнятий план Юнга, він передбачав зниження розмірів щорічних репараційу 1931 році Німеччина відмовилася від сплати репарацій, у 1932 році план Юнга був скасований. Була припиненна окупація Рейнської області. До влади у 1933 році прийшов Гітлер.
Головною причиною падіння Веймарської республіки була світова економічна криза кінця 20-х років, яка привела до підриву світової кредитної системи.
Обвал Нью-йоркської біржі 1929 року спричинив масове банкрутство, і, відповідно, масове безробіття в усьому світі, включно з Америкою та Німеччиною. США вистояли завдяки існуванню міцних демократичних інституцій і мудрій політиці президента Рузвельта. Веймарська республіка потерпіла поразку, бо з точки зору демократії - це був велетень на глиняних ногах. Саме серед безробітної молоді Гітлер рекрутував своїх штурмовиків, обіцяючи працевлаштування для всіх німців після приходу до влади фашистів.
Тепер про залежність між економічним добробутом і громадянським суспільством. Ідея громадянського суспільства не те, що не була витіснена промисловою революцію, а, навпаки, почала набирати своїх сучасних форм саме наприкінці 19-го століття. А от "італійський марксистський теоретик Антоніо Грамши" до сучасного трактування громадянського суспільства не має жодного відношення.
Сучасне трактування громадянського суспільства грунтується не на поглядах італійських комуністів, а на класичній західній економічній теорії. Фундаментом цієї теорії є твердження про обмеженість ресурсів. Усі ресурси є обмеженими, і різні члени суспільства мають різні погляди на те, як ці ресурси використовувати.
Економічна криза 30-х років ХХ століття, яка охопила індустріально розвинені країни, що розвивалися на основі нерегульованого ринку, і як наслідок - поява політичних диктатур з централізованим регулюванням економіки, що так само виявилися неефективними, довели історичну неспроможність і політики нерегулюваного ринку, і політики централізованого регульовання.
В другій половинні ХХ століття розпочався новий етап розвитку промисловості, новітніх технологій на основі наукових відкриттів у багатьох галузях. Економічна теорія постала перед проблемою абсолютно нового складу - яким бути новому індустріальному і постуіндуструальному світу? Як уникнути небезпеки того, що в гігантській економічній системі, серед монументальних продуктів власної тисячолітньої праці, в складному переплетінні економічних відносин та в умовах ще жорсткішого розподілу праці людина може сама перетворитися в "підневільну, знеособлену істоту, яка вже не володітиме спонтанною незалежністю, самобутністю та індивідуальністю".
В ХХ ст. економічна теорія поряд з двома основними типами державного регулювання - централізовано-плановою та ринкової економікою - виявила кілька десятків різноманітних приватних управлінських форм, в яких централізоване управління і політика "вільного ринку" комбінуються в різних поєднаннях і пропорціях. Так, було доведено, що в ринковому господарстві діє близько 30 форм конкуренції, монополії та олігополії, тобто монополії збуту, поєднаної з монополією пропозиії.
Економічна теорія в ХХ столітті відкрила закономірні причинно-наслідкові зв'язки між двома головними факторами - раціональністю й економічною ефективністю політики державного регулювання та здатністю суспільства контролювати політичну владу, запобігати монополізації й утвердженню економічної влади окремих суб'єктів ринкових відносин.
Наприкінці ХХ століття до однакових результатів у своїх дослідженнях прийшли американські економісти У.Адамс з Мічіганського університету та Джеймс У.Брок зі штату Огайо.
Вони доводять, що в США, одній з найбільш розвинутих правових держав світу, яку традиційно вважають взірцем демократії, сьогодні зростає небезпека придушення індивідуальної економічної свободи великими банками й промиловими гігантами. Їхній аналіз развитку американського ринку свідчить про те, що дедалі більше великих підприємств стають нерентабельними через свої макророзміри. І вони все ж таки виживають і продовжують існувати. Саме завдяки тому, що вони надто великі і політично впливові, щоб допустити власне банкуртство. Держава під тиском промислового лобі штучно підтримує їх економічне існування.
Обидва американські економісти наполягають на тому, що необхідно зберігати підприємства таких розмірів, за яких держава може спокійно змиритися з їхнім економічним крахом. Тобто, як ствердують американські вчені, не мають права чиїсь приватні бізнес-невдачі перетворюватися на загальносуспільні збитки, і суспільство неповинно бути заручником економічної масштабності.
Головним стабілізуючим фактором у розв'язанні цієї складної економічної закономірності є свідома і цілеспрямована державна політика розвитку малого бізнесу, який є антимонопольним по своїй природі.
Як бачимо, на різних історичних етапах економічна теорія й практика впровадження державної економічної політики віддавали перевагу крайнім проявам двох способів регулювання, проголошуючи то політику вільного нерегульованого ринку, то необхідність постійного державного регуляторного втручання в ринкові відносини.
Особливої гостроти набуває питання визначення політики державного регулювання в тих країнах, які переходять від централізовано-планової до ринкової моделі організації економічного й політичного життя.
Незважаючи на те, що централізовано-державне і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не підпорядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розстановку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічні процеси - забезпечити безперервність процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягти економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення. А отже, через свідоме досягнення соціального консенсусу й рівноваги інтересів різних соціальних груп.
Як свідчить історична практика, лише кількісний підхід до вимірювання оптимальності політики державного регулювання породжує суперечливу дилему, перед якою неминуче поставала кожна держава, що зупиняла свій вибір на одній з двох форм господарювання: виявляється, не можна ані вдаватися до спроб жорсткого регулювання ринковими відносинами, ані відкидати адміністративні важелі впливу і покладатися на стихійний розвиток вільного ринку. Як вважає економічна теорія, держава повинна регуляторно задавати лише форми ринку, а ринкові процеси мають регулюватися самими ринковим механізмом.
Важливою передумовою розвитку системи ефективного державного регулювання є виявлення різниці між формою і процесом та усвідомління того, в що держава може і повинна раціонально втручатися, а в що - принципово ні. На такій основі треба будувати такий економічний устрій, в якому всі громадяни братимуть участь в регулюванні економікою за допомогою механізму цін. Це ж стане можливим лише в середовищі реальної конкуренції, яке стане можливим тоді, коли всі суб'єкти ринкових відносин будуть позбавлені можливості змінювати правила на ринку, за якими здійснюється господарювання.
Саме ці питання стають ключовими в ХХ столітті.
Державне регулювання, спрямоване на якісну та кількісну зміну кількісних і якісних параментрів певного соціально-економічного явища, на зміну поведінки і мотивацій суб'єктів певної сфери суспільних відносин, може досягти ринкової трансформації у заздалегідь визначеному напрямі певних факторів і системних суспільних процесів.
Головним теоретичним підгрунтям державного регулювання є наукове пізнання об'єктів майбутнього регулювання, вивчення їхньої внутрішньої природи, взаємозв'язків і внутрішніх суперечностей. Лише їх об'єктивне знання дає можливість правильно обрати і хронологічно вибудувати необхідні засоби регуляторного впливу.
Loading...

 
 

Цікаве