WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Плани Дауеса та Юнга та їх роль у повоєнній відбудові Німеччини - Реферат

Плани Дауеса та Юнга та їх роль у повоєнній відбудові Німеччини - Реферат


Реферат на тему:
Плани Дауеса та Юнга та їх роль у повоєнній відбудові Німеччини
ЗМІСТ
1. Наслідки Першої світової війни і Версальський договір 3
2. Криза репараційної системи 5
3. План Дауеса 7
4. План Юнга 10
5.Наслідки 10
Література 12
1. Наслідки Першої світової війни і Версальський договір
Після Першої світової війни розвинені країни були заклопотані проблемами розподілу територій, завоювання ринків і утвердження на них, розв'язанням політичних проблем.
Однією із особливостей цього періоду був той факт, що в повоєнному економічному розвитку світове господарство функціонувало в режимі Версальського договору, що був підписаний
28 червня 1919 року з Німеччиною у Версальському великому палаці (ратифіковано 9 липня 1919р. Німецькими національними зборами). Ця дата вважається датою закінчення 1-ї світової війни.
За цим договором Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни. Вона втрачала всі свої колонії, деякі території передавалися сусіднім державам, на неї накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти.
Версальський договір є складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. До цієї системи входили:
- Комп'єнське перемир'я між Німеччиною і головними союзними державами (1918 рік). За цим перемир'ям Німеччина капітулювала.
- Паризька мирна конференція (1919 1920 рр.). В межах цієї конференції були підготовлені Сен-Жерменський мирний договір (був підписаний головними союзними державами та Австрією), Нейнський мирний договір з Болгарією, Тріанонський мирний договір з Угорщиною і Севрський мирний договір з Турцією.
- Вашингтонська конференція (1921 1922 рр.). Нею були розроблені договори що стосувалися і якими потім регулювалися відносини, пов'язані з воєнно-морськими проблемами Далекого Сходу і басейну Тихого океану.
Версальському договору належало центральне місце у відновленні і повоєнному регулюванні системи світогосподарських зв'язків. Договір було підписано в червні 1919 року з одного боку США, Британією, Францією, Італією, Японією Бельгією та іншими державами, з іншого переможеною Німеччиною. За цим договором Німеччина, втратила всі свої колонії, які були поділені між Великобританією, Францією, Японією та Бельгією.
Німеччина змушена була визнати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. За Версальським договором Франції було повернено Ельзас і Лотарингію і передано на 15 років вугільні шахти Саарської області (під наглядом Ліги Націй). Ряд округів відійшло до Бельгії (Мальмеді, Ейтен, Морене). Деякі території відійшли до Данії, Литви, місто Гданськ було оголошено вільним містом.
Виплати у вигляді контрибуцій були визначені в розмірі 132 млрд. золотих марок. За договором Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння. Армія Німеччини обмежувалася 100 тис. солдат.
Таким чином, Версальський договір ставив Німецьку економіку на межу катастрофи.
В результаті війни Німеччина втратила зовнішні ринки. В катастрофічному стані опинилися основні галузі виробництва, потерпіла крах кредитно-фінансова система, зовнішньоторговельний оборот знизився до 1/3 довоєнного рівня. В цілому Німеччина характеризувалася політичною дестабілізацією, різким падінням життєвого рівня населення і економічним крахом.
2. Криза репараційної системи
На початку і в середині 20-х років Версальський договір перестав спрацьовувати. Стабілізація міжнародних відносин ледве не перервалася новим вибухом воєнного конфлікту між Францією й Німеччиною. Одною із причин було те, що Німеччина повільними темпами відновлювала свій економічний потенціал, та, у зв'язку з економічною депресією, виявилася неспроможною платити репарації. Уряд же Пуанкаре рішуче вимагав від неї "безумовного виконання Версальського договору". Оскільки слабка Німеччина як партнер для країн Європи була невигідна, тому йшов пошук шляхів відновлення німецької економіки.
Міністр закордонних справ Німеччини В. Ратенау намагався це робити й поплатився своїм життям: 28 червня 1922 р. він загинув від вибуху гранати, кинутої терористом. Уряд К. Вірта в липні заявив, що він не спроможний продовжувати виплату репарацій і просить установити мораторій на 2 - 4 роки. На цей час Німеччина вже сплатила репарації на суму 3,4 млрд. марок (у тому числі на 1,8 млрд. марок готівкою і на 1,6 млрд. марок поставками вугілля, лісу та ін.).
Пуанкаре відмовився від будь-яких поступок Німеччині й твердо вирішив окупувати Рур, щоб примусити Німеччину платити репарації.
11 січня 1923 р. війська Франції (5 дивізій) та Бельгії (2 дивізії), зміцнені танками й артилерією, окупували основні центри Рурського басейну.
Німецький уряд заявив протест, відкликав свого посла з Парижа й наказав населенню Руру вдатися до "пасивного опору", який часто ставав активним. У результаті німецька економіка була дезорганізована, Рур відрізано від усієї країни, тисячі німецьких підприємств зупинилися через нестачу вугілля й сировини. Німеччина втратила 88% видобутку вугілля й 70 % продукції чавуну.
США й Англія зайняли очікувальну позицію. Радянський Союз засудив дії Пуанкаре, підкресливши, що це - "небезпечна гра з вогнем", яка може викликати нову воєнну пожежу. СРСР направив населенню Німеччини десятки ешелонів із хлібом і продовольством.
Уряд Пуанкаре взяв під контроль рурські залізниці, які експлуатувалися під наглядом військ окупантів. На шахти привезли тисячі французьких і бельгійських шахтарів. Натомість з окупованої зони насильно виселили 145 тис. Німців. У Німеччині назрівала революційна ситуація. Спалахнуло повстання в Гамбурзі, економічний саботаж і зростання реваншизму німців ще більше ускладнили становище в країні.
Окупація Руру мала тяжкі економічні та політичні наслідки для Франції. Зросли окупаційні витрати, а поставки вугілля з Руру скоротилися через саботаж німців. У самій Франції й серед світової громадськості ширилося осудження окупаційної політики уряду Пуанкаре.
США й Англія, обмінявшись нотами, вирішили втрутитися, щоб "урятувати Європу від катастрофи". Державний секретар Юз, виступаючи в Нью-Хейвені наприкінці грудня 1922 р., заявив, що "серед ночі почув голос Божий", який порадив йому створити міжнародний комітет експертів для розробки репараційного плану й послати туди американських представників. Через рік - 12 жовтня 1923 р. - уряд Великобританії підхопив цю ідею й нотою до Вашингтона запропонував йому взяти на себе роль арбітра в репараційному питанні. Французькійдипломатії довелося відступити й дати згоду на створення такого комітету.
У листопаді 1923 р. вирішено організувати два комітети експертів. Перший - для розробки планів стабілізації німецької марки й бюджету Німеччини. Другий - для пошуку шляхів повернення та припливу капіталів у Німеччину. Не чекаючи рекомендацій комітетів, США й Англія надали німецькому урядові першу велику позику.
В січні - квітні 1924 р. в Парижі працювали обидва комітети експертів у складі представників США, Англії, Франції, Італії та Бельгії. Головою першого комітету став американський банкір (і генерал) Чарльз Дауес, директор одного з банків групи Моргана в Чикаго. В комітеті та-кож працював ще один американець - Оуен Юнг, генеральний директор морганівської компанії "Дженерал електрик". Другий комітет очолював англійський фінансист Мак-Кенна.
Дауес фактично взяв на себе вивчення репараційної проблеми в цілому. 9 квітня експерти подали свої доповіді. Згодом - 1 червня - пішов у відставку Пуанкаре, а новий прем'єр-міністр Ерріо об'єднав питання репарацій з виведенням французьких військ із Руру.
Доповідь комітету Дауеса включала основні положення репараційного плану для

 
 

Цікаве

Загрузка...