WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарство українських земель від найдавніших часів до V ст. н.е. - Контрольна робота

Господарство українських земель від найдавніших часів до V ст. н.е. - Контрольна робота

вік в Україні припадає на ІІ тис. до н.е.Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру.
Початком залізної доби в Україні вважають ХІІ - VІІІ ст. до н.е. Вона пов'язана з кіммерійською, скіфо-сарматсько-античною та ранньослов'янською культурами. Основою господарства залишалось землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення України підтримувало тісні контакти із стародавніми сусідніми цівілізаціями. У ранній залізний період в Україні виділяється декілька культур, серед яких важливе значення мали Пшеворська, Зарубинецька і Черняхівська. Вони охоплюють І ст. до н.е. - VІІ ст. н.е. У цей час удосконалювалися знаряддя праці, розвивалося сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура у ІІІ - ІV ст. н.е. зумовила появу одного з перших могутніх утворень - держави антів.
2. Економічний розвиток східнослов'янських племен до V ст. н.е.
Українці становлять етнічну гілку східного слов'янства і пройшли тривалий та складний час еволюції від най простіших до висококультурних форм людських спільнот. Предками українців були праслов'яни, походження і етногенез яких на сьогодні остаточно не з'ясовано. Частина вчених вважає, що праслов'яни почали формуватися як окрема гілка індоєвропейської спільноти народів у ІІ тис. до н.е. й відносять до них племена тшинецько-комарівської культури (ХV - ХІ ст. до н.е.). Вони мешкали на території сучасних Східної Польщі, Прикарпаття, Південної Білорусії та Північної України. Незважаючи на значний ареал розселення, ця людність мала багато спорідненого в суспільному устрої, заняттях, побуті та звичаях. Населення тшинецько-комарівської культури оселялося поблизу водоймищ, у заплавах рік. Люди сіяли пшеницю, ячмінь та інші культури. Існував землеробський культ. Важливу роль продовжувало відігравати тваринництво, насамперед розведення рогатої худоби, коней і свиней. Розвиненим було прядіння та ткацтво, гончарство. Є відомості, що свідчать про наявність місцевої металообробки. Але питома кількість металічних виробів надходила шляхом обміну. Високого рівня досягла обробка каменю. Існували спеціальні майстерні по виготовленню кам'яних знарядь.
З плином часу тшинецько- комарівська спільність розпалася на окремі племінні об'єднання. Східна їхня гілка заселила південну частину лісостепу Правобережної України від Середнього Дніпра до Збруча й утворила нову етнічну спільність, відому під назвою племен білогрудівської культури (ХІ - ІХ ст. до н.е.). На думку багатьох учених, білогрудівці становили ту етнічну спільність, на базі якої пізніше утворилися східні слов'яни. Найбільше вони концентрувалися в районі сучасної Умані. Білогрудівці оселялись у місцях, придатних для землеробства, оскільки займалися переважно землеробством із застосуванням тяглової сили, скотарством, а також конярством. Виготовляли тюльпаноподібні горщики, інший обідній і ритуальний посуд, займалися прядінням, ткацтвом, у глиняних формах виливали бронзові сокири, кинджали, браслети. У білогрудівців склався землеробський культ.
Виробничі й духовні досягнення племен білогрудівської культури успадкувало населення чорноліської культури (Х - VІІІ ст. до н.е.). Чорноліськи племена займали лісостепові простори між Дніпром і Дністром, на півночі їхня територія доходила до Прип'яті. Розвивалися традиційні види господарства. Ширше застосовувалися дерев'яні плуги. Знаряддями землеробства також були кістяні мотики та колінчаті знаряддя з пласкими наконечниками у вигляді тесла. Дерев'яні та крем'яні вкладиші у серпах поступово замінювалися залізними, збільшувалась кількість і асортимент бронзових та залізних речей. Хліб мололи кам'яними ручними зернотерками. Зерно та інші продукти харчування зберігали у великих глиняних ємкостях. Розвивалися прядіння та ткацтво. Вовну та пух з овець та кіз збирали кістяними гребенями, були у вжитку знаряддя для обробки шкір та хутра. Високорозвиненим було бронзоливарна майстерність. Успішно розвивалось залізоробне ремесло. Із заліза та сталі виготовляли за кіммерійськими зразками з бронзовими рукоятками та цільнозалізні кинджали і мечі, а також наконечники пик, ножі. На місцевій традиційній основі підвищувався рівень виробництва посуду.
Наприкінці ІХ ст. до н.е. на чорнолісські племена посилилась експансія кіммерійців, а згодом і скіфів. Завойовники нав'язують чорноліським та іншим племенам, а подекуди вони й самі запозичують, іноземні досягнення у заняттях, побуті та віруваннях. Із занепадом Скіфії у ІІ ст. до н.е. слов'яни, у тому числі й предки нинішніх українців, почали звільнятися від невластивих їм рис. На праслов'янській основі почали формуватися нові етнокультурні спільності, які суттєво відрізнялися від попередніх. Зокрема, на землях поміж Віслою і Одером та в басейні Західного Бугу утворилося племінне об'єднання пшеворської культури (ІІ ст. до н.е. - ІV ст. н.е.). До його складу входили також і слов'янські племена венедів. Це перша відома нам назва слов'ян. Як свідчать археологічні розкопки, господарство цих поселень було дуже розвиненим. Пшеворці застосовували залізоплавильні горни. Використовували також інші сільськогосподарські знаряддя: залізні серпи, круглі жорна. Сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, горох, коноплю. Розводили корів, кіз, коней, овець. Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в могильниках.
Майже одночасно з пшеворським сформувалось племінне об'єднання зарубинецької культури (ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.). У його складі поряд з іншими східнослов'янськими народами беруть свій початок і українці. Спочатку об'єднання займало територію Середнього Подніпров'я, південної частини правобережних Полісся та частково лісостепу. Згодом зарубинці колонізували пониззя Дніпра, басейни Десни, Сейму, Сожу, Південного Бугу, проникли у верхнє Подніпров'я. Для економічної історії значення цієї культури особливе - завершується багатовіковий процес розвитку найголовніших галузей - землеробства і ремесла, а також налагоджуються стабільні взаємовигідні торгові зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я.
Зарубинці займалися в основному землеробством. Застосовували прогресивну перелогову систему хліборобства. Орали дерев'яними ралами, які були відомі на цій території ще з епохи бронзи. Урожай збирали серпами, а трави косили косами. Зерно зберігали у великих корчагах. Найбільше
Loading...

 
 

Цікаве