WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Соціально-економічні передумови та наслідки війни північноамериканських колоній за незалежність. Перебудова господарства найважливіших країн світу на - Реферат

Соціально-економічні передумови та наслідки війни північноамериканських колоній за незалежність. Перебудова господарства найважливіших країн світу на - Реферат

страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p. Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 -1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % - будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 -1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянськоїземлі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації. План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирі" шили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з великою депресією 1929-1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 - на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини. Японія в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни - торгівля - зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32 % - промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі. виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу. Японський уряд вирішив вихилити з кризи шляхом мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 p. японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов'язані з воєнною промисловістю. На сході Євроазійського континенту спалахнула пожежа великої війни. США, подолавши економічну кризу завдяки "новому курсу" Ф. Д. Рузвельта, в 1936-1937 pp. у промисловому |виробництві досягли рівня 1929 p. Цей процес не відбувався успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесення. Проте справно працював механізм державного контролю над господарством країни, впроваджений президентом. 30-ті роки - це період подальшого поглиблення монополізації економіки. Вона панувала у всіх галузях господарства. Таким чином підприємці страхували від можливих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці роки у світовому промисловому виробництві дещо знизилася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких районах світу монополії США успішно конкурували зі своїми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеччиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в Латинській Америці, Африці, Західній Європі, на Близькому Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали, вивозили промислову продукцію. У 1939 p. США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансовокредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держави. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 p. підвищився в 1939 p. на 90%. Діяли закони державного регулювання економіки країни. Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 p. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній - прогрес, значний приріст продукції. В 1938 p. у Великобританії виплавляли сталі у 2, 1 раза менше, ніж у Німеччині, і в 2, 8 раза менше, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56 % рівня Німеччини і 20 % рівня США. У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків економічної кризи, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії "Віккерс", "Імперський хімічний трест" поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й на всіх континентах земної кулі. Сільське господарство Великобританії у 30-х роках відставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише на 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Однак навіть такі високорозвинені ферми суттєво відставали від своїх американських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20 % валового врожаю. Вартість їх продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями на своїй землі. Якщо внутрішня
Loading...

 
 

Цікаве