WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → 1. Предмет історії економічних вчень. 2. Місце історії економічних вчень у системі економічних наук - Контрольна робота

1. Предмет історії економічних вчень. 2. Місце історії економічних вчень у системі економічних наук - Контрольна робота

здійснюється за історико-хроноло-гічною ознакою. Проте історичні межі, етапи розвитку економічної думки виокремлюються відповідно до панівних економічних теорій.
У марксистській літературі застосовувався класовий принцип періодизації в поєднанні з формаційним. Аналізувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя (феодалізму), доби капіталізму й соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поділялась на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Розглядалась також дрібнобуржуазна економічна думка.
У сучасній літературі деякі автори пропонують нову періодизацію, нову структуру курсу історії економічної думки. Так, Я. Ядгаров уважає за необхідне застосувати позбавлену класового підходу періодизацію етапів і напрямів розвитку економічної думки.
Він пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економіки; 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки;
3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки'. Не вдаючись у детальну критику такої схеми, зауважимо, що далеко не всі теорії вкладаються в запропоновані автором етапи. Це особливо стосується третього етапу.
Щодо пріоритетів, то цілком зрозуміло, що всю історію економічної думки, навіть у стислому викладі, неможливо вмістити в одній книжці. Кожний дослідник обмежує себе певними періодами, напрямами, країнами. У нашому підручнику теж досліджуються лише основні напрями, школи, які сприяли формуванню сучасних економічних ідей.
Важливим моментом дослідження історії економічної думки є ви-явлення співвідношення між економічними теоріями та ідеологією. Ця проблема є особливо актуальною для пострадянських країн. Адже історія економічної думки, як і всі суспільні науки, була занадто ідеологізованою. Деякі економісти пострадянських країн удаються тепер у іншу крайність. Намагаючись позбутись марксистського догматизму та зайвої ідеологізації економічної теорії, вони заперечують будь-який зв'язок економіки та ідеології. Але ігнорувати цей зв'язок неправомірно. Це питання є предметом широких дискусій серед західних економістів. Усі вони визнають роль ідеології, проте не всі однаково визначають цю роль. Одні економісти заперечують наявність ідеологічних елементів у економічній теорії, інші - визнають ці елементи як такі, що реально існують і є неминучими. Одні намагаються "звільнити" економіку від ідеології, інші - визнають функціональну роль ідеології і науки як знарядь соціального контролю.
Ті, хто заперечує роль ідеології в економічній теорії, твердять, що "чисту" економічну теорію можна використати для дослідження будь-якої економічної системи без огляду на її ідеологічну суть. Інші - навпаки, наголошують на необхідності враховування ідеологічних аспектів у економічному аналізі.
Як правило, радикальніш! економісти надають цій проблемі більшого значення. Ортодоксальні, або консервативні, - применшують її роль. Крім того, є різні погляди й на саму суть ідеології:
західні економісти визнають її явищем групової, професійної свідо-мості, а не особливою формою класової свідомості, як К. Маркс.
Й. Шумпетер визнавав вплив ідеології на економічну теорію, але вважав, що він не є суттєвим. Шведський економіст Г.Мюрдаль твердив, що політико-ідеологічні елементи неможливо усунути з економічного аналізу, хоч їхня роль у сучасному суспільстві поступово зменшується. А відомий французький економіст, лауреат Нобелівської премії (1988) Моріс Алле, навпаки, підкреслював посилення політизації науки й наукової діяльності "через вплив ідеологічних концепцій, до якого б крила вони не належали". І саме тому економіка, на його думку, іще не є "справжньою наукою", оскільки "її вихідний матеріал тісно зв'язаний із інтересами та ідеологією"'. Англійські економісти Моріс Добб і Дж. Робінсон стверджують, що економічна теорія неминуче має ідеологічний характер. Дж. Робінсон наголошує, що економічний аналіз відіграє основну роль у виправданні існуючого ладу. Американський економіст Пол Суїзі неокласичний економічний аналіз прямо називав однією зі стадій апологетики капіталізму. Польський економіст Оскар Ланге й американський Р. Хейлбронер наголошували на безпосередній залежності економічних теорій від ідеології. І справді, якщо розглядати історичну еволюцію економічної думки, то зв'язок економічних теорій і ідеології простежується досить виразно.
А. Сміт проголошував ідею гармонії приватних і суспільних інтересів. Проте він поширював цю ідею лише на виробництво багатства, а не на його розподіл. На відміну від А. Сміта Д. Рікардо поклав саме проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючи протилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців.
Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робітничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робітничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати.
Сісмонді не був соціалістом, проте його ідеї знайшли підтримку в соціалістів Прудона, Родбертуса, Лассаля. Вони виступали із закликами справедливішого розподілу, втручання держави в економічні й соціальні процеси, реформування суспільства. Соціалісти-утопісти ставили своїм завданням вирішення соціальних питань. Проблему розподілу вони підпорядковували проблемі відносин власності і на цій підставі дійшли висновку про протилежність інтересів, суперечності міжтрудящими й "експлуататорами". Вирішення соціальних проблем вони сподівалися здійснити через свідому й розумну діяльність суспільства, організацію асоціацій, добровільну кооперацію. Проти теорій соціалістів виступали Бастіа і Кері, проголошуючи гармонію інтересів праці й капіталу. Ця гармонія зумовлена тим, що, на їхню думку, частка праці й капіталу в проду-кті зростає паралельно, проте частка праці зростає й абсолютно й відносно, а капіталу - лише абсолютно.
Історична школа сприяла розвитку та поширенню реформізму, зокрема доказу доцільності його застосування у сфері розподілу.
Маркс чітко й однозначно сформулював проблему класових су-перечностей, експлуатації. Її суть полягає у привласненні капіталістами додаткової вартості. Усунення експлуатації, за Марксом, можливе лише революційним шляхом.
Маржиналісти розподіл пов'язують із оплатою факторів виробництва, хоч самі фактори та їхня продуктивність набувають нового тлумачення. Теорія граничної корисності маржиналістів передбачала відхід від розгляду соціально-економічних відносин. Проте її ідеологічна спрямованість породила особливо багато суперечок. Якщо Шумпетер уважав за можливе розглядати її як ідеологічно нейтральну, то Дж. Робінсон заявляла, що цю теорію просякнуто ідеологією і її покликано покласти край іншим ідеологіям.
Маршалл, як і маржиналісти, теорію розподілу зв'язує з теорією факторів виробництва. Проте в нього, на відміну від маржиналістів, і, зокрема, їхньої теорії граничної продуктивності, ідеться про умови попиту і пропозиції, якими визначається нормальна ціна кожного фактора виробництва. І тому завдання теорії розподілу Маршалл убачає в тім, щоб з'ясувати елементи, рушійні сили, які визначають попит і пропозицію. Він визнає недосконалість розподілу, його нерівність, проте виступає проти соціалістичних принципів рівного розподілу. Маршалл запропонував замінити назву "політична економія" новою - наука економіки (economics).
Якщо у XIX ст. відбувалася гостра теоретична боротьба різних шкіл, котра ще посилювалась політичними розбіжностями й різними соціальними інтересами, то поява нової функціональної теорії "economics" означала послаблення її соціальної і класової спрямованості.
Але разом з неокласичним напрямом виник інституціоналізм, прихильники якого одразу заявили про себе гострою критикою капіталізму, критикою "бездіяльного, паразитичного класу". Інституціоналісти виступили
Loading...

 
 

Цікаве