WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Нова історична школа та соціальний напрямок у Німеччині - Реферат

Нова історична школа та соціальний напрямок у Німеччині - Реферат


Реферат на тему:
Нова історична школа та соціальний напрямок у Німеччині
o Умови виникнення та методологія нової історичної школи
o Консервативне та ліберальне крило катедер-соціалізму
o Соціальний напрямок у політичній економії
Розвиток капіталізму в Німеччині отримав новий поштовх через воєнну перемогу Пруссії над Францією та об'єднання німецьких земель у 1871 р. У країні народжувався робітничий рух, збільшувався вплив соціал-демократичної партії. Разом з тим німецький капіталізм був досить відсталим, існували феодальні й патріархальні відносини, капіталістичні відносини в сільському господарстві розвивалися прус-ським (поміщицьким) шляхом. Під впливом усіх цих суперечностей у 70-х роках XIX ст. сформувалася нова історична школа в особі Густа-ва Шмоллера (1838-1917), Карла Бюхера (1847-1930) та Луйо Брен-тано (1844-1931). Вони виступили передусім проти марксизму, революційного руху на відміну від старої історичної школи, яка апелювала до класичної політекономії та утопічного соціалізму. Якщо метою старої історичної школи була боротьба проти буржуазно-демократичної революції в Німеччині, то метою молодої - боротьба проти робітничого класу. Перша виникла в умовах роздробленої Німеччини, виступала за об'єднання земель і була пов'язана з розвитком виробництва; друга визріла в умовах об'єднаної Німеччини й вивчала переважно сферу обігу. Незважаючи на певні розбіжності в поглядах, існують деякі спільні риси старої та молодої історичних шкіл:
o спроба періодизації економічного розвитку з точки зору функціонування всієї системи народного господарства, а не на основі поділу праці;
o дотримання принципу історизму;
o використання емпіричного аналізу матеріалу;
o дискредитація класичної школи, теорії марксизму, маржиналізму, абстрактного методу пізнання.
У публікаціях нової історичної школи не розглядалися теоретичні проблеми капіталізму - вартості, додаткової вартості, капіталу, нагромадження; заперечувалася ідея економічного закону. Г. Шмоллер, наприклад, стверджував, що економічна наука перебуває на стадії емпірії, "дослідного вивчення фактів" і лише після багатьох років такого функціонування, у міру нагромадження матеріалу може настати "епоха вищого раціонального пояснення дослідних даних". Л. Брентано наголошував на вторинному значенні загальної, теоретичної економії, протиставляючи їй завдання безпосереднього споглядання економічних явищ. Таке проповідування емпіризму в 1888 р. піддав критиці Ф. Енгельс, який писав, що Л. Брентано "проголошує: загальна, або теоретична, політична економія нічого не варта; вся сила лежить у спеціальній, або практичній, політичній економії. Як і в природознавстві, ми повинні обмежуватись описуванням фактів; такі дослідження безкінечно вищі й цінніші, ніж усі апріорні висновки". Г. Шмоллер з цього приводу дозволяв собі досить категоричні вислови на адресу А. Сміта, який, на його думку, "споглядав господарське життя в дрібницях", а також К. Маркса як типового "спекулятивного книжного вченого, без знання світу й людини". Сутність методу історизму становить вивчення локального господарського розвитку Німеччини, історичний розгляд економіки міст, торгових гільдій, ремісничих цехів і окремих підприємств, ігнорування теоретичного аналізу великих суспільно-економічних проблем. По суті, політична економія зводилася представниками молодої історичної школи до історії народного господарства (передусім німецького). Слід зазначити, що представники цієї школи зібрали й нагромадили величезний фактичний матеріал, який, на жаль, не був належним чином теоретично опрацьований і залишився лише констатацією фактів.
Дослідник історії народного господарства К. Бюхер поділяв економічну історію на три стадії: домашнє господарство (без обміну); господарство міст, пов'язане з роботою ремісників на замовлення чи на найближчий ринок; народне господарство, де сформовано загальнонаціональний ринок з багатьма посередниками обміну. Періодизація К. Бюхера була витримана в дусі мінової концепції, яка абсолютизувала сферу обміну та ігнорувала сферу виробництва.
У 1872 р. в Ейзенаху було створено "Союз соціальної політики", програму якого називали "катедер-соціалізмом" (соціалізмом на кафедрі). Ця програма передбачала запровадження обов'язкової початкової освіти, державне регулювання праці дітей і жінок, страхування робітників, установлення пенсій, організацію споживчої й житлової кооперації робітників, тобто все те, що має назву "буржуазний реформізм". Катедер-соціалісти завжди наголошували, що їхні пропозиції не заперечують приватної власності на засоби виробництва, землю й капітал. Праве, консервативне крило "Союзу соціальної політики", очолюване Г. Шмоллером, робило наголос на "священних традиціях німецької нації", "законному монархізмі" й необхідності в такому уряді, який здатний перешкодити будь-яким проявам "класового егоїзму та класових зловживань". Щодо робітничого питання консерватори рекомендували боротись як проти радикальної соціал-демократії, так і проти тих буржуазних економістів, які негативно ставилися до державного втручання в господарське життя. Визнаючи необхідність соціальних реформ уряду, консерватори все-таки виступали проти регламентації робочого дня та широкого профспілкового руху.
У рамках катедер-соціалізму існувало ще одне угруповання -ліберальне крило на чолі з Л. Брентано. На відміну від консерваторів ліберали вважали головним чинником класового миру не "освічений монархізм", а активну діяльність профспілок. Л. Брентано пропонував перенести досвід британського тред-юніонізму на німецький ґрунт. На думку Л. Брентано, робітник має для продажу лише свою працю, яку майже завжди продає підприємцю на невигідних умовах. Він стверджував, що умови купівлі-продажу праці різко змінюються, якщо місце окремих робітників займають добре організовані профспілки. Ф. Енгельс, полемізуючи з Л. Брентано, зазначав, що справжній вплив профспілок як протидіючого капіталістам чинника обмежується періодами середньої й високої кон'юнктури, а в періоди застою та кризи вони фактично бездіяльні. Л. Брентано, апелюючи до марксизму,
Loading...

 
 

Цікаве