WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Сучасні неокласичні економічні концепції - Реферат

Сучасні неокласичні економічні концепції - Реферат


Реферат на тему:
Сучасні неокласичні економічні концепції
o Загальна характеристика нової неокласики
o Монетаристська концепція М. Фрідмена
o Економічна теорія пропозиції
o Своєрідність теорії раціональних очікувань
Повернення до теоретичних шкіл і поглядів, які обстоюють ринкові механізми регулювання економіки, було зумовлене кризою кейнсіанських і неокеинсіанських моделей регулювання в нових умовах капіталістичного відтворення. У 70-ті роки XX ст. ставало дедалі очевиднішим, що стратегія державного регулювання економіки та методи її здійснення, спрямовані на управління попитом, не відповідають об'єктивним реаліям, передусім новому етапу науково-технічної революції й сучасному рівню усуспільнення виробництва. Головними факторами, що підірвали стару систему регулювання, були:
o погіршення умов відтворення (сировинна, екологічна, енергетична кризи), що потребувало вирішення проблем виробництва (пропозиції), а не умов реалізації (попиту);
o інтернаціоналізація національних економік, посилення економічних зв'язків та рівня "відкритості" економік;
o неконтрольована хронічна інфляція, до якої згодом додалося ще й безробіття;
o труднощі, пов'язані зі збільшенням чисельності державного апарату управління та його бюрократизацією.
Ці процеси знайшли відображення в появі нової неокласичної політекономії. Традиційна неокласична теорія зосереджує увагу на поведінці так званої економічної людини, під якою розуміється й підприємець, і продавець робочої сили, і споживач. Покладаючись на "невидиму руку" А. Сміта, прихильники цього підходу впевнені, що в умовах досконалої конкуренції господарюючі суб'єкти зможуть не тільки досягти максимізації прибутку, а й забезпечити найбільш ефективне використання всіх ресурсів. Сьогодні подібне не може задовольнити теоретиків нової неокласики. Наприклад, Д. Коландер так визначає відмінності в підходах старої й нової неокласики: "Традиційний неокласичний аналіз показує нам, що кожного разу, коли пропозиція перевищує попит, ціни падають; коли ж попит перевищує пропозицію - ціни зростають. У цьому полягає робота невидимої руки. Прихильники нової неокласичної політекономії вважають, що можливий обернений зв'язок, стверджуючи, що господарюючі суб'єкти самі можуть впливати на зростання чи падіння цін з метою забезпечення чи підтримки певного рівня доходів. У цьому полягає робота невидимої ноги. Зрозуміти, як реально функціонує економіка, можна лише за умови врахування дії обох цих тенденцій".
Найважливішими елементами нової парадигми неокласики є такі:
o розгляд капіталістичної економіки як стійкої, стабільної системи, що функціонує в оптимальному режимі;
o небажані процеси, що виникають у системі, трактуються як закономірне й неминуче породження ефективного господарського механізму (на відміну від традиційного підходу, де негативні явища видаються як результат дії "зовнішніх чинників");
o у межах економічного аналізу важко визначити бажаний напрямок економічної політики, а підходи, що склалися в економічній науці, для вирішення таких проблем, як безробіття та інфляція, треба визнати неефективними й навіть шкідливими з погляду стабільності економічної системи.
Неоконсервативний підхід до перебудови регулювання економіки передбачає, що конкуренція, ринок разом з приватно-монополістичними елементами планування набувають пріоритетного значення, а безпосереднє втручання держави в процес виробництва, розподілу та перерозподілу має зменшитися. Проте в його рамках обґрунтовується необхідність посилення ролі держави в забезпеченні стратегічних передумов розвитку й підвищення конкурентоспроможності країни, що особливо важливо в динамічних умовах науково-технічної революції.
Пануючий з початку 80-х років у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрямки нової неокласики:
1) монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима, на думку монетаристів, може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;
2) економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
3) теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.
Найрішучіше проти Дж. М. Кейнса і кейнсіанців у 60-ті роки виступив Мілтон Фрідмен (нар. 1912), представник чиказької школи. В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної (моне-таристської) контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції). У широкому розумінні монетаризм - це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн. Проте "монетаристське відродження" не було випадковою відповіддю на жорстку інфляцію 70-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіан-ства. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще в XVI ст. та згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей у обігу. Монетаризм значно розширив можливості неокласичної теорії, додавши до неї емпіричні дослідження на основі економіко-статистичних моделей.
Висновок про вирішальний вплив грошових факторів на загальноекономічні процеси був обґрунтований М. Фрідменом і А. Шварц у праці "Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960" і сформульований так:
o зміна кількості грошового запасу тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошового доходу й цін;
o зв'язок між грошовими та економічними зрушеннями був (в означені роки) стабільним;
o грошові зміни часто мали незалежне походження, а не були відображенням змін економічної активності.
Цікаво, що на основі проведених емпіричних досліджень автори тлумачать кризу 1929-1933 pp. як наслідок хибних кроків і помилок Федеральної резервної системи США, тобто нестабільної державної політики в галузі пропозиції грошей.
Нові монетаристські підходи зводяться до таких основних положень:
1) критики втручання держави в економіку (ідеться не про принципове заперечення державного втручання, а про неприйняття конкретної економічної політики, яка базується на кейнсіанських методах державного регулювання);
2) ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою;
3) проголошення приватногопідприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку;
4) реабілітації закону Сея, у результаті чого кейнсіанська концепція управління попитом повинна поступитися місцем теорії, що орієнтується на пропозицію.
У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, дерегулювання певних сфер господарства, послаблення
Loading...

 
 

Цікаве