WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Виникнення і розвиток маржиналізму - Реферат

Виникнення і розвиток маржиналізму - Реферат

тільки для попиту та споживання, а й для пропозиції та виробництва. Було впроваджено поняття граничних витрат - витрат на виробництво останньої одиниці певного товару, які ототожнювалися з мінімальною ціною (ціною пропозиції). У граничних витратах теоретики кембриджської школи бачили суму доходів, які розподіляються між власниками окремих факторів виробництва, а саме: заробітної плати, відсотка на грошовий капітал і підприємницького доходу. При цьому останній поділявся на дві частини: перша розглядалась як компенсація витрат праці підприємця з управління, а друга - як плата за ризик, пов'язаний з невизначеністю ринку.
Попит на певний товар лідер кембриджської школи поставив у залежність від трьох факторів - граничної корисності, ринкової ціни та грошового доходу, який використовується на споживання; вирішальне значення він надавав першому з них. А. Маршалл досліджу-вав проблеми попиту на окремі товари й розробив концепцію еластичності попиту. Рух попиту визначається еластичним щодо ціни, якщо при зміні ціни на 1 % попит на товар змінюється більш як на 1 %. Формула еластичності щодо ціни має такий вигляд:
Показник еластичності інтерпретується у практиці господарювання так (рис. 2):
1) якщо еластичність попиту щодо ціни (на певному відрізку кривої попиту) дорівнює одиниці (Е = 1), то підвищення чи зниження ціни не вплине на попит (рис. 2а);
2) якщо Е > 1 (попит еластичний), то незначне зниження ціни значно збільшить обсяг реалізації, а одержане зростання сукупного доходу перекриє збитки від зниження ціни (рис. 26);
3) якщо Е Q1P1.
Багато спільного з ідеями Г. Госсена мають праці англійського економіста С. Джевонса: ототожнювання рівноваги з балансом на-солод і страждань раціонального суб'єкта, прагнення в математичній формі виразити цей баланс. Саме з ім'ям С. Джевонса пов'язаний поступовий розрив математичної школи з традиціями маржиналізму, перетворення математики з методу викладення на метод дослідження. С. Джевонс оперує вже не суб'єктивним, а математичним понят-тям граничної корисності.
За С. Джевонсом, сукупна корисність U певного набору благ (x1, ... ,xn) є функцією типу U = f(x1, ...,xn), а гранична корисність одного блага з набору (наприклад, x) є частковою похідною цієї функції
Використання принципу максимізації корисності дозволило С. Джевонсу визначити, що оптимальне співвідношення обміну двох товарів досягається, якщо їх ціни пропорційні, а кількості обернено пропорційні до їх граничних корисностей.
Провідним економістом-математиком XIX ст. вважається засновник лозаннської школи маржиналізму Л. Вальрас. На основі принципу максимуму корисності він перший побудував модель загальної економічної рівноваги, яка базується на аналізі попиту й пропозиції та складається з кількох систем рівнянь. Основне місце посідають системи, які описують рівновагу двох ринків - виробничих послуг і предметів споживання. На першому ринку роль продавців відіграють власники факторів виробництва (землі, праці й капіталу). Покупця-ми є підприємці, які виробляють споживчі товари. На другому ринку власники факторів виробництва та підприємці міняються місцями.
Рівновагу ринку виробничих послуг описує така система рівнянь:
де Ot , Op , Ok - розмір пропозиції відповідно земельних послуг, трудових послуг і грошового капіталу; Da, Db - обсяг сукупного попиту на продукт відповідно а і b, що у станірівноваги дорівнюють обсягам їх пропозиції; at, ap , ak; bt, b , bk -кількість виробничих послуг, що витрачаються на виробництво одиниці продукту відповідно а і b.
Таким чином, Л. Вальрас розподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи: з одного боку, земельні власники, грошові капіталісти й робітники, з іншого - капіталісти-підприємці. Ці групи, на думку вченого, мають спільний економічний інтерес. За умови рівноваги системи Л. Вальрас припускає можливість нульового безробіття, повного використання виробничих потужностей, чого в реальному житті не може бути. Зазначена математична конструкція має статичний характер, не враховує технічного прогресу та нагромадження капіталу.
Ще одна помітна постать лозаннської школи - В. Парето, який остаточно розбігся в поглядах з теоретиками математичної школи щодо концепції суб'єктивної корисності. На відміну від інших він заперечував факт існування причинно-наслідкових зв'язків. Як і більшість сучасних учених-математиків, В. Парето визнавав лише функціональні зв'язки між явищами, а своє завдання вбачав у визначенні кількісних співвідношень між ними. Для нього не існувало питання, чим визначається ціна - граничною корисністю, попитом і пропозицією чи витратами виробництва. Виходячи з цього він модифікував індивідуальну функцію корисності Джевонса-Вальраса та змінив її на порядкову функцію надання переваг.
В. Парето остаточно відійшов від кардиналістської (від англ. cardinal - кількісний) концепції раннього маржиналізму, представленої всією суб'єктивною теорією граничної корисності, коли раціональний індивід виходячи з певних переваг і уподобань визначає для себе кількісну оцінку корисності в умовних одиницях (балах, ютилях тощо). В. Парето (до нього ці ідеї розробляв Ф. Еджворт, 1881) здійснив перехід до ординалістської концепції маржиналізму (від ordinal - порядковий), пропонуючи користуватися теорієюпорядкової корисності. Остання не вимірює корисність абсолютними показниками, а оперує поняттям "надання переваг" певному набору благ. Кількість благ, з погляду раціонального суб'єкта з обмеженим грошовим доходом, безмежна (тобто комбінацій благ (наборів) безліч). Набори благ різняться за кількістю окремих благ. Не можна виміряти корисність кожного набору чи сказати, наскільки один набір корисніший від іншого. Але функція, яка відображує послідовність, порядок надання переваг цим наборам раціональним суб'єктом, може бути достатньо повним описом його поведінки.
В. Парето став першим економістом, який дослідив питання про існування розв'язку системи загальної рівноваги Л. Вальраса. Він сформулював критерій найкращого розподілу ресурсів, який увійшов в історію економічної думки як оптимум Парето: розподіл ресурсів є оптимальним, якщо не можна поліпшити стан одного якогось учасника економічного процесу, одночасно не погіршивши стан хоча б одного з решти учасників. Розвиток у напрямку оптимуму передбачає такий рух ресурсів, який збільшує добробут як мінімум однієї людини, не заподіюючи шкоди іншому.
Математична школа в цілому суттєво вплинула на економічну науку, примусила її більше уваги приділяти кількісному аналізу явищ господарського життя. Було закладено основи економіко-математичного моделювання економічних явищ і процесів, яке з плином часу перетворилося на один із провідних методів політичної економії.
Список використаної літератури
1. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество: Пер. с англ. / Под ред. Н. Н. Иноземцева. - М.: Прогресс, 1969. - 480 с.
2. Жамс Э. История экономической мысли XX века: Пер. с фр. / Под ред. И. Г. Блюмина. - М.: Изд-во иностр. лит., 1959. - 572 с.
3. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с англ. - М.: Экономика, 1995. - 543 с.
4. Игнатенко А. А. Ибн Хальдун. - М.: Мысль, 1980. - 160 с.
5. История экономических учений: Учебник для экон. спец. вузов. - М.: Высш. шк., 1983. -559 с.
6. Кейнс Дж.-М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер с англ. / Под. ред. А. Г. Милейковского, И. М. Осадчей. - М.: Прогресс, 1978. - 494 с.
7. Козак Ю. Г. Современный маржинализм: Методологические вопросы критики. - К.: Выща шк., 1985. - 143 с.
8. Костюк В. Н. История экономических учений. - М.: Центр, 1997. - 224 с.
9. Котов В. Н. Критика буржуазных теорий "экономических систем". - М.: Наука, 1981. -208 с.
10. Лапина 3. Г. Учение об управлении государством в средневековом Китае. - М.: Наука, 1985. - 383 с.
Loading...

 
 

Цікаве