WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.) - Реферат

Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.) - Реферат

впливу з урахуванням економічної заінтересованості виробника без обмеження його господарської самостійності, швидко дали позитивні наслідки: сільське господарство у максимально короткий термін не тільки вийшло з економічної кризи, а й досягло високих темпів розвитку. Піднесення сільського господарства стало запорукою загального економічного зростання.
Проте розумну, а головне ефективну економічну політику щодо села невдовзі було замінено насильницьким кооперуванням селянських господарств зметою реалізації ідеї усуспільнення власності. На зміну плануванню умов розвитку сільського господарства прийшло планування діяльності сільськогосподарських одиниць.
У 30-х роках були майже повністю сформульовані методологічні підходи визначення основних категорій, предмета та методу політичної економії, які полягали в ідеологізації основних положень економічної теорії.
У 1931 році в науку запроваджується поняття "політична економія соціалізму", автором якого був М. А. Вознесенський. Він писав, що політична економія в СРСР має стати наукою про особливий спосіб виробництва - соціалізм, щоб досліджувати особливі, специфічні економічні закони, бо націоналізація засобів виробництва означає "революційний перехід від епохи стихійних економічних законів до епохи економічних законів, свідомо встановлених панівним пролетаріатом"'.
Цей погляд підтримали й розвинули Л. М. Гатовський, Г. Д. Дементьев та інші.
З цього часу і до середини 50-х років в економічній теорії панує методологічний принцип, що полягав у визначенні закономірностей економічного розвитку як похідного від "волі" пролетаріату та про-летарської держави. Основним економічним законом соціалізму було визнано планування народного господарства державою диктатури пролетаріату.
Суть товарно-грошових відносин за соціалізму визначалася тільки через їхню обліково-аналітичну функцію. Указувалось, що товарна природа виробництва відмирає разом з товарним характером робочої сили. Ціна товару, що поряд з грошима використовується за соціалізму як тимчасовий засіб обігу, може встановлюватись планомірно державою і не відіграє тієї регулюючої ролі, що за капіталізму.
Такі "теоретичні узагальнення" з приводу особливої природи товарно-грошових відносин за соціалізму визначили на багато років наперед застійну ситуацію, оскільки майже цілком заперечували грошовий фактор як спосіб усебічного стимулюючого впливу на економічні процеси.
В економічній літературі гостро критикувалась теза про підпо-рядкованість розподілу вимогам виробництва, сформульована на початку 20-х pp. у підручнику "Курс політичної економії" А. Богданова та І. Степанова, які писали, що прибуток є основою розширеного відтворення, основою нагромадження. Цей погляд було визнано "ворожим". Головним цільовим призначенням прибутку проголошувалося підвищення рівня життя населення.
Ні рента, ні заробітна плата, ні прибуток не розглядались як вартісні категорії, що було, по суті, запереченням марксизму. Це пояснювалось новими умовами господарювання: браком приватної форми власності і товарної форми виробництва.
Саме в ці роки розподіл за соціалізму було визнано за особливу сферу, якою керують не об'єктивні закони, а держава і яка має на меті планомірно створювати умови для усебічного розвитку соціалізму.
Усе це визначило ставлення до управління виробництвом як до процесу, що свідомо здійснюється державою через директивне планування не лише економічної, а й усіх інших сфер суспільного життя.
Було також запропоновано коло питань, які має досліджувати політична економія соціалізму і щодо яких можна "дискутувати", а заразом і повідомлено висновки, які мають бути обов'язково зроблені в ході цих "дискусій".
Отже, на початку 20-х pp. у теоретичному протиборстві зіткнулись два напрями економічної думки: той, що базувався на неокласичному підході і намагався пристосувати цей підхід до нової економічної практики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму.
Представники цих двох напрямів по-різному трактували закономірності розвитку.
Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регулюючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для вільного розвитку ринкового господарства.
Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів лише для ринкового господарства, стверджували, що встановлення суспільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольовий вплив на суспільно-економічні процеси.
Перемога другого напрямку в 30-х pp. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти використали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.
Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналізацію, індустріалізацію та кооперування створило умови для впровадження командно-адміністративних методів управління економікою. Звузилася сфера економічних відносин: примус до праці остаточно втратив економічний характер, широко використовується дармова праця в'язнів, кількість яких вимірюється вже мільйонами;
розподіл будується за принципом зрівнялівки; виробництво функціонує заради виробництва, а не споживача; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.
Зміни в економічній сфері супроводжуються жорстокою боротьбою з інакомисленням, у тім числі в науці.
У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край навіть останнім натякам на плюралізм в економічних дослідженнях. Радянська українська політична економія починає розвиватись у замкненому просторі, у цілковитому відриві від світової економічної думки.
Використана література
1. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні. Остання третина Х-IX-перша третина ХХст.-К.1994.
2. Злупко С.М. Економічна думка України: тексти лекцій. -Львів.1992.
3. Злупко С.М. Іван Франко - економіст.- Львів.1992.
4. Злупко С.М. Михайло Туган-Барановський.Український економіст світової слави.- Львів.1993.
5. Історії економічної думки України: Навч. Посібник.Р.Х.Васильєва та ін.-К.1993.
6. Історія економічних вчень. Опорний конспект лекцій. Під ред. В.М. Тарасевича. - Дніпропетровськ: АМСУ, 1999р.
7. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. К. " Знання - Прес". 2001р.
8. Ковальчук В.С., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навч.курс.-Тернопіль.1996.
9. Туган-Барановський М.І. Політична економія.
10. Українська економічна думка:Хрестоматія.К.1998.
Loading...

 
 

Цікаве