WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.) - Реферат

Основні напрямки і характер еволюції економічної теорії в Україні в період наростання державного тоталітаризму (20-30 рр. ХХ ст.) - Реферат

Саме ідея рівності стала причиною націоналізації промисловості та банків, переділу землі на селі, ліквідації вільної торгівлі. Загальне урівнювання, на його думку, призвело до зникнення стимулу особистої заінтересованості. Звідси економічний занепад та голод 1921 p.Комунізм по-більшовицькому, пише Далін, є перемогою "споживчої тенденції над виробничою".
Неп, продовжує Д. Далін, - це закономірне повернення до капіталізму. Але більшовикам не впоратися з цим процесом. Буржуазія не погоджується на оренду, великі підприємства залишаються збитковими, на селі панує безгосподарність бідноти, а у продовольчій справі "більшовицька свобода торгівлі" призвела до голоду.
Інші автори празької збірки "Смена вех" і однойменного паризького журналу, наприклад А. В. Бобрищев-Пушкін у статті "Нова віра", роблять висновок: між Радянською владою як правовим інститутом, і соціалізмом нема нічого спільного. Радянська влада не заперечує приватної власності. Уся революція в Росії призвела лише до перерозподілу придбаного шляхом пограбування майна. Цей перерозподіл проходив повністю на основі приватної власності, оскільки "народ є переконаним власником". На думку автора, народ тяжіє до реалізації приватновласницьких інстинктів, тому в Росії буде і приватна власність, і приватна ініціатива, і торгівля, і коо-перація, не буде тільки викинутих за кордон попередніх власників.
Аналогічно розуміли суть непу Троцький і його прихильники, які розглядали неп з позиції "лівіше за Леніна". Сам Л. Д. Троїцький неодноразово лякав капіталістичним переродженням Росії. У знаменитій промові на VII розширеному пленумі ІККІ він заперечує соціалістичний зміст економіки країни, що базується на поєднанні соціалістичного і приватновласницького укладів і на товарних відносинах. Він доводить, що така економіка поступово потрапить у залежність від світового капіталітичного господарства.
У працях його сподвижника Є. Преображенського ці проблеми також займають значне місце. Уже на зорі непу він з ультрареволюційних позицій критикує новий курс як "політику, що означає свободу збагачення, накопичення та використання найманої праці і нічого більше".
На думку Преображенського, за непу в Росії діють два "природні закони". "Природний закон" розвитку дрібного товарного виробництва відновлює капіталістичні відносини, скасовані Жовтнем. "Природний закон" розвитку соціалістичного суспільства грунтується на базі великої промисловості, орієнтується на розширення прориву, здійсненого революцією назовні, з прагненням за рахунок дрібнобуржуазного та середньокапіталістичного оточення розширити його із середини.
Обидва закони, уважав Преображенський, діють незалежно від держави диктатури пролетаріату. На те вони і "природні". Радянська влада не спроможна управляти ними і змушена буде їм підкоритися.
Говорячи про майбутнє, він не виключає того, що "процес розвитку та відновлення капіталістичних відносин у найближчі роки випереджуватиме процес "соціалізації", а селянство може розпочати війну з пролетаріатом".
Преображенський указує на неминучість економічних криз в перехідний період. Він убачав причину їх у співіснуванні капіталізму (якому притаманні кризи) і соціалізму (який керується планово). Причиною криз є, на його думку, також і помилки планових органів.
Саме проблема управління народним господарством, котре базувалося на двох формах власності і в перспективі бачилось як соціалістичне, засноване на суспільній власності, гаряче дискутувалась в економічній літературі.
Частина економістів визнавала директивне централізоване планування розвитку обох секторів економіки головним напрямком державного управління процесом усуспільнення виробництва. Вони покладались на врівноважувальну дію плану (обов'язкового до виконання) стосовно економіки, стверджуючи, що план є повноцінним і ефективним замінником важелів саморегулювання.
Інші вчені вважали, що сектор економіки, орієнтований на відновлення товарно-грошових відносин, має розвиватись за принципом саморегулювання. Втручання держави в розвиток цього сектора треба обмежити індикативним плануванням на підставі плану-прогнозу. Пряме регулювання економічних процесів з боку держави вони допускали лише щодо державних підприємств, заперечуючи, що план може бути засобом урівноважування економіки.
Але обидві групи економістів погоджувались, що основними принципами управління є забезпечення пропорційності й безкризовості розвитку суспільної економіки.
У багатьох працях, виданих у перші роки непу, планування про-тиставлялося товарному виробництву. Л. Красін, В. Куйбишев, Г. Кржижановський, С. Струмилін, Г. Александров уважали, що план переможе стихію капіталістичного товарного виробництва. Для цього треба тільки перетворити план на закон. Вони стверджували, що провідною в соціалістичному плануванні має стати ідея директивності, оскільки директивний характер плану випливає з природи соціалізму, коли на зміну стихійному економічному розвитку приходить свідомо керований процес.
Прихильники директивного планування дотримувалися думки, що планування треба орієнтувати як на перспективу, так і на поточний період, як на окремі галузі, так і на народне господарство в цілому. План має відображати концепцію загального розвитку соціалізму, грунтуватися на конкретних (контрольних) цифрах, бути реалістичним.
Реалізм у плануванні сприймався як необхідність обов'язкового порівнювання витрат і результатів виробництва (навіть за умов дефіциту). Єдине, що залишилось не визначеним, - це способи вимірювання цих витрат та результатів, оскільки автори заперечували ціннісні показники, як і товарно-грошові відносини.
Особливо складним і винятково гострим було питання провідних ланок у соціалістичному плані. Запеклі дискусії з цієї проблеми заполонили багато сторінок економічної літератури. Прихильники ідеї директивного планування обстоювали курс на переважаючий розвиток важкої промисловості, яка створювала умови для усуспільнення власності.
Так, Ф. Дзержинський, аналізуючи джерела соціалістичної ін-дустріалізації, критикував позицію Сокольникова, що виступав проти мобілізації так званих внутрішніх засобів для соціалістичної індустрії, оскільки вона проводилась коштом селянського, несоціалістичного господарства.
Ідеї соціалістичної індустріалізації захищав і В. Куйбишев. Він указував, що врахування потреб аграрного сектора суперечить курсу на створення соціалістичної власності, різко критикував "буржуазних" економістів (А. Гінзбурга та ін.) - авторів першого проекту промислової п'ятирічки, в якому не знайшли відображення насущні потреби індустріалізації .
Струмилін, виступаючи з приводу надрукованих 1925 р. "Контрольных цифр развития народного хозяйства в 1925-26 гг.", запропонував власний комплексний план розвитку народного господарства на відміну від наявних планів розвитку окремих галузей.
Loading...

 
 

Цікаве