WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Зародження і розвиток кооперативного руху - Реферат

Зародження і розвиток кооперативного руху - Реферат

об'єднав і підпорядкував собі значну частину українських кредитних кооперативів. Його організатором та довголітнім головою дирекції був провідний політик галицьких українців К. Левицький. З виникненням КСК, який поставив перед собою мету створити нові кооперативи й опікуватися ними, пожвавився кооперативний рух. Щороку до КСК приєднувалися нові кооперативи. Союз видавав для них статути,. вказівки, друковану продукцію, здійснював контроль за їх розвитком. У 1913 p. КСК вже налічував 906 членів, у тому числі 427 кооперативів, 1 110 000 крон власного майна, 1 706 119 крон на вкладах, 4 264 406 крон виданих позик, а загальний оборот досяг майже 106 млн крон. Серед членів 560 КСК з року в рік зростала кількість кредитних кооперативів. Якщо у 1899 p. їх було 17, то у 1912 p. - вже 339. Всього на початку 1913 p. в Галичині налічувалось 1011 українських кредитних спілок. З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська. Першу західноукраїнську молочарську спілку в с. Завадові біля Стрия заснував у 1904 p. місцевий священик, відомий український композитор О. Нижанківський. Через рік, коли вже існувало 6 молочарських спілок, вони об'єдналися як відділ при стрийській філії товариства "Просвіта", а в 1907 p. його було реорганізовано в Крайовий господарсько-молочарський союз. Він одержував значні дотації від австрійського міністерства сільського господарства і крайових державних установ. До першої світової війни існувало близько 100 молочарських кооперативів, які на рік переробляли 7 млн л молока. У 1911 p. при Крайовому господарськомолочарському союзі започатковано щорічні курси діловодства та молочарства. Сильний поштовх для організаційної розбудови кооперативного руху дав закон 1903 p. про ревізійні союзи кооперативів, за яким вводились обов'язкові нагляд і контроль за діяльністю кооперації. Цим законом ревізійні союзи мали право на самоврядування. В 1904 p. утворився Крайовий союз ревізійний (КСР), який об'єднав п'ять згаданих спеціалізованих центрів. У 1912 p. йому були підпорядковані 552 кооперативи (з них 338 кредитних, 47 споживчих, 40 молочарських, 37 для закупівлі та збуту худоби, 33 різних і 57 змішаних). Вони об'єднували понад 180 тис. членів, а торговий оборот їх становив понад 20 млн крон. З січня 1904 p. KCP почав видавати часопис "Економіст", навколо якого згуртувалася група видатних теоретиків і практиків кооперації. Головним редактором часопису, автором багатьох теоретичних статей, оглядів українського та зарубіжного кооперативного життя, вихователем нового покоління кооператорів був К. Паньківський. Його вихован561 цем був А. Жук - редактор популярного часопису КСР "Самопоміч", який,почав виходити з 1908 p. Створення окремих кооперативних союзів стало вирішальною організаційною передумовою розвитку західноукраїнської кооперації. До першої світової війни в Галичині утворилося три кооперативних об'єднання, які організаційно та політичне спрямовували свій розвиток. Провідна роль серед них належала Крайовому союзу ревізійному. Через спеціалізовані кооперативні об'єднання (Крайовий союз кредитовий, "Народна торгівля". Крайовий господарсько-молочарський союз, Крайовий союз господарсько-торговельних спілок та Крайовий союз закупівлі та збуту худоби) до 1914 p. він підпорядковував собі близько 600 українських кооперативів. Набагато меншою за кількістю кооперативів, чисельністю, іншими показниками була друга українська (так звана руська) кооперація, керівники якої дотримувалися москвофільської великодержавної орієнтації і в 1909 p. об'єднали своїх послідовників у Руському ревізійному союзі (РРС). У 1913 p. він налічував близько 100 кооперативів. Третій кооперативний союз - Державний Крайовий патронат хліборобських спілок, заснований у 1899 p. в інтересах польських промисловців та землевласників відповідно до рішень галицького сейму. Крім польських та мішаних кооперативів, він об'єднував понад 400 українських кооперативів. Всього на початку 1913 p. у Галичині із загальної кількості (4191) кооперативів українських було 1256. До них належала деяка частина українських кооперативів, що не були об'єднані в союзи. Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух на Буковині. Перша українська ощадно-позикова каса типу Райфайзена виникла в 1889 p. у с. Раранчі під Чернівцями. У 1896 p. було засновано міський кредитний кооператив в Чернівцях. Найбільшого поширення в краю набули сільські "райфайзенки" універсального типу. В 1903 p. у Чернівцях було засновано їхню союзну організацію "Селянська каса". Вона була організаційним, ревізійним і фінансовим 562 центром усіх видів української кооперації на Буковині. В 1912 p. до "Селянської каси" належало 174 кооперативи, з них 159 сільських "райфайзенок", 3 інших кредитних спілки, 8 споживчих, 2молочарських і 2 інших. "Селянська каса" давала кредити союзним кооперативам та фізичним особам, здійснювала постачання "райфайзенок" і споживчих кооперативів та вела молочарський відділ, ревізувала їхню діяльність. Головою її ради був професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький, який багато зробив для розвитку суспільно-політичного життя Буковини. В 1909 p. на 8 550 516 крон балансу "Селянської каси" власних капіталів припадало 207 845 крон, ощадних вкладів 1 900 307 крон, решту становили банківські кредити. Крім кооперативів, об'єднаних у "Селянській касі", перед першою світовою війною на Буковині існувало ще 26 кас, організованих москвофільськими діячами. На Закарпатті українська кооперація виникла в ході так званої верховинської акції, яку з кінця 90-х років XIX ст. здійснювала мукачівська експозитура угорського міністерства хліборобства з ініціативи єпископа Фірцака. Експозитурі на початку XX ст. вдалося дещо збільшити кількість кредитних кооперативів. У 1902 p. в Ужанському комітеті діяли кредитні спілки в Перечині, Чорноголовому, Заричевому, В. Березному, Ставному, Худловому, на Мараморощині в с. Дубовому, Ганичі та ін. У 1900-1913 pp. кількість кредитних спілок на Закарпатті збільшилася від 31 до 206, а їхніх членів - від 7900 до 51 тис., тобто в 6,5 раза. Відповідно зростав і позиковий капітал. У 1909 p. він досяг 4,9 крон. Власні кошти кредитних спілок (пайовий капітал, проценти з позик, запасний капітал та інші надходження) збільшилися з 430 тис. крон у 1900 p. до 2900 тис. у 1913 p., тобто майже в 7 разів. Та, незважаючи на це зростання, їх частка в загальній сумі коштів, яку мали спілки, була незначною. У 1909 p. власні кошти спілок становили 29 %, частка вкладів - 18, а кошти, позичені у банків - 53 %. Фінансова допомога уряду кредитним спілкам Закарпаття також була незначною. У 1911 p. кредитні кооперативи чотирьох комітетів одержали лише 13,5 тис. крон державної позики (менше 100 крон на одну спілку), з яких було витрачено на заробітну плату головам спілок та обліковцям б тис. крон. Роль кооперації в системі кредиту і товарообороту була незначною. Кооперативні спілки задовольняли близько 20 % потреб селян у позикових коштах, а частка постачальнозбутових кооперацій в сільському господарстві становила 10-15 % і збільшувалася повільно. До першої світової війни на Закарпатті не було крайового кооперативного союзу. Тому більшість місцевих кооперативів підпорядковувались кооперативним союзам у Будапешті. Всього на початку 1913 p. в Австро-Угорщині діяло 1525 українських кооперативів, або 8,1 % їхньої загальної кількості. Отже, наприкінці XIX - на початку XX ст. український кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та перешкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинником господарського, культурного і духовного піднесення українського народу. В кооперації українське громадянство вбачало одну з конкретних форм демократії, яка наближала Україну до Заходу.
Loading...

 
 

Цікаве