WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Зародження і розвиток кооперативного руху - Реферат

Зародження і розвиток кооперативного руху - Реферат

став членом товариства. Лише за 1873 p. було видано позики 108 членам строком від 3 до 9 міс. на суму 9810 крб. У наступні роки сокиринське ощадно-позикове товариство досягло нових успіхів. Г. Ґалаґан виклопотав для нього у державному банку позику, яка поступово збільшувалась і в 1892 p. перевищувала 60 тис. крб. Того року було видано позик на суму 127 тис. крб. А власний пайовий капітал товариства зріс до 43 тис. крб. Значного розвитку набули кредитні товариства в районах господарств фермерсько-хутірського типу. Зокрема, в 552 Таврійській губернії за 5 років (1873-1878) для сільського населення створено ЗО ощадно-позикових товариств з капіталом 65 тис. крб. Кредитами цих товариств користувалися не лише сільська верхівка, а й незаможні селяни. В їхній діяльності брали активну участь священики, вчителі, лікарі, окремі представники волосної адміністрації, земські агрономи, статистики. В кооперативну діяльність поступово втягувалися й свідоміші селяни. Проте кредитно-кооперативний рух занепадає майже на 20 років. Старі товариства ледве животіли, а нові майже не виникали. Однією з причин цього було й те, що до середини 90-х років XIX ст. в Російській імперії не було закону, який би нормував організацію та діяльність кредитних кооперативів. Лише у 1895 p. царський уряд з ініціативи СанктПетербурзького відділу Московського комітету допомоги ощадно-позиковим та промисловим товариствам видав закон про організацію кооперативного кредиту, так зване Положення про установи малого кредиту. Цей документ передбачав запровадження поруч з існуючими ощадно-позиковими товариствами організацій малого кредиту - кредитних кооперативів типу Райфайзена, їх засновували не на паях, як це мало місце в ощадно-позикових товариствах. Основний капітал кредитних товариств становили позичені чи пожертвувані суми. Ці товариства здебільшого отримували на основний капітал позику з державного банку під солідну відповідальність їх членів (ощадно-позикові товариства не мали права на таку позику). Тому кредитні товариства контролювали державний банк. Позики в кредитних товариствах були довгострокові, їх видавали лише на виробничі потреби. Ці товариства могли також вести посередницькі операції. Закон 1895 p. передбачав деякі полегшення і для ощадно-позикових товариств. Вони мали право видавати довгострокові позики за порукою й під заставу рухомого та нерухомого майна. Детальніше визначалася роль кваліфікації кураторів. Права попечителів надавались і земствам, якщо 553 вони кредитували ощадно-позикові товариства. Тому земства одержували право контролю й ревізії діяльності цих товариств. Для обох типів кредитних кооперативів були видані нові статути. Вперше в Україні та й усій монархії Романових кредитне товариство виникло в селі Іванківці Прилуцького повіту на Полтавщині в 1895 p. Такі кооперативи завдяки значним позикам державного банку швидко засновували й в інших населених пунктах України. Станом на 1 січня 1914 p. в Україні уже діяло 2181 кредитне і 911 ощаднопозикових товариств. Вони об'єднували й обслуговували більш як 1,7 млн членів, мали основного капіталу 19 701 705 крб., збирали членських внесків 69 334 166 крб., видали позик на. суму 117,5 млн золотих крб. Це становило понад 19,3 % з 14 500 кредитних кооперативів Російської імперії. Для керівництва їх роботою в 1904 p. було створено урядовий орган Управління для справ малого кредиту як департамент міністерства фінансів. На місцях діяли відповідні губернські управління. Хоч українські кредитні спілки розвивались у системі загальноросійської кооперації, проте багато з них, особливо в сільській місцевості, стали важливими осередками громадської самодіяльності, формування національної свідомості їхніх членів. Чим більше розгортався український кооперативний рух, тим нагальнішою ставала потреба в об'єднанні розрізнених товариств з метою координації та поліпшення їхньої діяльності. Однак такому об'єднанню української кооперації чинили різні перешкоди як царський уряд, так і центральні імперські кооперативні установи. Та завдяки допомозі російського кооператора О. Беретті, який керував IX відділом інспекції державного банку, в 1901 p. виник перший на українських землях Союз кредитних кооперативів у м. Бердянську Таврійської губернії. У 1903 p. виник другий такий союз у Мелітополі. Ці союзи були лише організаційно-ревізійними надбудовами без права вести банківські операції. Проте це вже був крок вперед, адже вони надава554 ли практичну допомогу низовим, об'єднаним у них, кооперативам. Досягнення бердянського та мелітопольського союзів кредитних кооперативів заохочували інших українських кооператорів. У 1899 p. з ініціативи молодого кооператора X. Барановського у Вінниці відбулася нарада представників чотирьох кредитних товариств із Вінниці, с. Дзенгелівки, що на Уманщині, Києва й Житомира, яка вирішила порушити питання перед владними структурами про заснування союзу південно-західного краю. Він повинен був об'єднати кредитні кооперативи Київської, Волинської та Подільської губерній. Лише у 1907 p. влада дозволила діяльність такого союзу, але не в Києві, а в с. Дзенгелівці, й до того ж без права на банківські операції. Проте через 4 роки вдалося перевести його на новий статут з правом банківської діяльності під назвою Київський кредитний банк - Союзбанк. Тоді ж місцем його перебування став Київ. Союзбанк очолював X. Барановський, членами правління були В. Мельников і П. Доманицький. Союзбанк швидко став важливим організаційним та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й всієї Наддніпрянської України. Крім банківських, він почав здійснювати торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства, проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради. З 1913 p. видавав свій двомовний часопис "Муравейник-Компанія". З посередницьких операцій Союзбанку найбільшими була закупівля за кордоном сільськогосподарських машин та знарядь праці, доставка буряків до цукроварень і хліба для військового інтендантства. За своїми фінансовими оборотами до першої світової війни він перевищував усі обласні кредитні союзи Російської імперії. Операції за внесками Союзбанку у 1913 p. становили 1 131 473 крб., позики кредитним товариствам - 947 956 крб. Приклад київського Союзбанку поширився на Харківський,Одеський, Катеринославський та Подільський обласні кооперативні союзи. 555 Відбувався процес союзного будівництва в споживчій кооперації. На Поділлі він почався зі створення невеликих районних об'єднань. Такі об'єднання були засновані в 1909р. у Пеньківцях Ямпільського повіту, Яланецьке та Вороновицьке, а в 1913 p. - у Тульчині, Немирові, Бершаді, Дунаївцях та в деяких інших населених пунктах. У 1908 p. був заснований київський союз споживчої кооперації. За два перших роки існування він об'єднав 220 споживчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігівщині. Київський союз розгорнув активну діяльність, скликав кооперативні з'їзди і наради, став провідним осередком у змаганні проти Московського союзу. Та після фінансового краху в 1913 p. його було ліквідовано. Незважаючи на короткий час свого існування, Київський і Вінницький споживчі союзи провели важливу організаторську та просвітню роботу. За їхньою допомогою виникло багато районних кооперативних об'єднань, які діяли до 1917 p. Завдяки згуртуванню українські кооператори обмінювалися досвідом роботи, визначали спільну мету, погоджували плани дій. На відміну від західноєвропейських країн, де розвивався промисловий капіталізм, а засновниками перших кооперативів були здебільшого наймані робітники, в економічно відсталій Західній Україні кооперативний рух орієнтувався на селянські господарства, які й становили абсолютну більшість членів кооперації. Піонерами кооперативного руху, а згодом і керівниками усієї його організації
Loading...

 
 

Цікаве