WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Економічні аспекти козацької ери в розвитку українського суспільства - Контрольна робота

Економічні аспекти козацької ери в розвитку українського суспільства - Контрольна робота

підлягало виключно юрисдикції гетьмана і старшини. Козаки дістали право на вільне проживання в містах і селах, заняття ремеслом,торгівлею, промислами, на утворення місцевого громадського самоврядування, зберегли традиційний козацький суд, були звільнені від податків. Основним їх обов'язком була військова служба. Проте фактично в козачий "компут" можна було вільно вписатися і виписатися, перейти в інший стан. Більшість населення (за окремими даними - до 80 %) вважали себе козаками.
В історико-економічній літературі підкреслюється суперечливий характер козацької власності. Вона визначається як корпоративна, оскільки носієм власності виступав не окремий індивід, а корпорація козаків в особі Війська Запорозького. Тільки вступивши до лав війська, козак отримував право козацької власності на землю, якою володів до цього. Козаки могли вільно продавати і купувати землі, засновувати слободи, економічно реалізувати монополію на земельну власність. Ні уряд, ні місцева адміністрація не могли втручатися в козацьке землеволодіння, проводити конфіскацію, навіть тоді, коли за малолітством дітей порядкувала вдова. Одночасно право земельної власності мало умовно службовий характер, було обмежене відбуванням власним коштом військового примусу на користь Війська Запорозького. Деякі дослідники вважають, що повна необмежена спадкова земельна власність козаків мала приватний характер і юридичне не відрізнялася від шляхетського землеволодіння.
Почало утворюватися старшинське землеволодіння, що існувало в двох формах: приватній (спадковій) і ранговій (тимчасовій). Воно охоплювало Чернігівщину і середню частину Київщини, землі Київського, Черкаського, Чигиринського полків і рідко траплялося в Брацлавщині, на Полтавщині. Намагання старшини заволодіти маєтками вигнаних польських та українських панів не знаходили підтримки у Б. Хмельницького, який у своїй політиці враховував інтереси спадкового козацтва, непримиренність селян і простих козаків до відновлення феодального землеволодіння. За 1648-1657 pp. відомо лише 20 гетьманських дарувань старшині власності невеликої вартості (млини, будинки).
Старшина збільшувала землеволодіння за рахунок займанщини, купівлі землі у козаків, селян. Як винагороду за несення служби у козацькому війську старшина отримувала на "ранг" (посаду) землі, села і містечка з державного земельного фонду. Це були тимчасові володіння, подібні до західноєвропейського бенефіція.
Зросло землеволодіння Б. Хмельницького, який мав у спадковій власності хутір Суботів. Від польського короля він отримав міста Медведівку і Жаботин, села Кам'янку, Новосільці, землі за Чигирином, від російського царя - м. Гадяч з селами. Як гетьман мав рангове володіння - Чигиринське староство.
За Московсько-переяславським договором 1654 p. лише гетьману надавалося право спадкового володіння. Військова старшина "для прокормленія" отримувала млини. Поступово право надання земель у власність поширилося і на неї.
Взагалі в роки Хмельниччини (1648-1657 pp.) старшина у землеволодінні поступалася духовенству і шляхті. Аграрна політика Б. Хмельницького, який не допускав відродження великого землеволодіння і не підтримував прагнення старшини і шляхти перетворитися на привілейованих землевласників у дусі польської шляхти, викликала їх незадоволення і змушувала звертатися без відома гетьмана до російського царя з проханням пожалування земель. У Московській державі існували феодально-кріпосницькі порядки ("Соборне Уложення" 1649 p.), і всі звернення української старшини знаходили підтримку. Першими отримали царські грамоти посли Війська Запорозького до Москви в 1654 p. - переяславський полковник П. Тетеря на місто Смілу і геніальний суддя С. БогдановичЗарудний на місто Старий /Мліїв з селами і всіма угіддями". Генеральний писар Виговський, пізніше гетьман, отримав грамоти на міста Остер і Ромни з селами, 5 містечок і З села з усіма доходами і угіддями. Родина Золотаренків випросила грамоти на місто Батурин, пізніше на місто Борзну, Глухів, Мену, Нові Млини із селами, угіддями, млинами. Право власності на землю ще не означало його фактичної реалізації. Селяни і міщани відмовлялися виконувати примуси на користь монастирів, шляхти. Старшина не могла відкрито володіти своїми маєтностями. Прості козаки, селяни негативно ставилися до зазіхань старшини на землю, що призводило до загострення соціальних суперечностей.
Визвольна війна змінила становище селян. Вони добилися особистої свободи, права змінювати місце проживання, вільно вступати до козацького стану. На перешкоді стояло лише майнове становище, бо військова служба здійснювалася за власний кошт. Незаможні селяни записувалися у міщани. В ході війни уряд, в основному з фіскальних і господарських міркувань, намагався зупинити процес покозачення селян. Гетьманським універсалом від 2 липня 1648 p. заборонялося записуватися в козаки монастирським селянам. Певний час існувала тенденція відокремлення реєстрового козацтва від селян і міщан (літо 1650 p.). Проте в цілому в роки Хмельниччини не було проведено розмежування козаків і покозачених селян. Козацькі права селян у козацьких полках були визнані урядом як рівноправні із спадковими козаками.
Місце селянства в соціальній структурі Української держави визначалося в "Березневих статтях" так: "Кто пашеной крестьянин, тот будет должность бьілую его царскому величеству отдавать, как й прежде всего".
Селяни, що жили на землях загальнодержавного фонду, у так званих вільних військових селах і містечках, перебували "під правлінням сотенним, в ведомстве полковом й в диспозиции гетьманской". За переписом 1666 p., який проводився царським урядом з метою запровадження нової системи оподаткування, в Ніжинському, Переяславському полках вільні військові села становили більше половини загальної кількості населених пунктів. Селяни вважали землю своєю з повним правом розпоряджатися і передавати у спадок, купувати, продавати. Вони самовільно користувалися полями, лісами, луками, сіножатями, річками, озерами, обробляли землю без регламентації держави і вільно користувалися результатами праці. Селянські наділи значно зросли за рахунок займанщини і перевищували існуючу норму, що становила до 1648 p. четвертину лану.
Селяни платили визначені гетьманською владою податки і виконували повинності на утримання війська і адміністративного апарату. Обов'язки селян, що жили на приватних і рангових землях, визначалися у формі "звиклеє послушенство". Власники землі намагалися отримати річний чинш, данину медом, поступово притягували селян до обов'язкових робіт. Монастирі за допомогою уряду першими заставили селян "роботизну віддавати". Б. Хмельницький прагнув полегшити становище селян, зменшити гостроту соціальних суперечностей. В універсалах не вимагалося виконувати панщину, не визначалися характер і тривалість робіт. Відробіткова рента замінялася грошовим чиншом.
В історико-економічній літературі немає єдиної точки зору щодо селянських земель. Існує думка,
Loading...

 
 

Цікаве