WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → 1.Первісний лад на території України. 2. Голод 1932-33 рр. на Україні, його причини та наслідки - Контрольна робота

1.Первісний лад на території України. 2. Голод 1932-33 рр. на Україні, його причини та наслідки - Контрольна робота

будівництва. На сьогоднішній день вивчено понад 5000 пам'яток черняхівської культури, досліджено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі розташовувалися на схилах ярів, простираючись на 1,5-2 KM. Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовувалися будівлі господарського призначення - комори, хліви, пивниці, а також залізоплавильні печі, майстерні, де виготовляли жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси.
На всій території України зустрічаються місця, де для виробництва посуду використовували гончарні круги.
Провідною галуззю економіки черняхівців, як і в попередніх культурах, було сільське господарство. Широко практикувалося двопілля. Вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господарство стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпечувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки. Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили небувале піднесення промисловості.
В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки залізота бронзоплавильних майстерень, у яких застосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо. Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф'яно-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор'я. З бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, голки, шпильки тощо.
Розвиток сільського господарства, ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв'язки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в II-III ст. н. е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.
В епоху бронзи на території України одночасно з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли на існуючих тут численних високорозвинених культурах. У III-IV н. е. черняхівська культура зумовила появу могутнього племінного союзу - держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків справедливо вважають праматір'ю українців.
Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною еволюції людства. Провідною рисою господарського життя її населення була безперервність економічного прогресу: від привласнюючого господарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природно-кліматичних умов. Величезне значення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами.
Дослідження археологічних пам'яток дає можливість визначити закономірності економічного розвитку України, а також стверджувати, що історичні періоди первісної доби для населення України та Близького Сходу були спільними.
2. Голод 1932-33 рр. на Україні, його причини та наслідки
У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Фактично йшлося про розселянювання українських хліборобів. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Польського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика "ліквідації куркульства як класу", адже тоді постраждало й чимало середняцьких господарств.
Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, - як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації - 200 тис. Разом з усіма членами сімей "куркулів" це становило 1,2-1,4 млн. осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру.
Отже, в результаті "соціалістичної колективізації" радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена "соціалістична колективізація", - створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення.
Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932-1933 років. Він повинен був поставити нашого хлібороба не лише власне в Україні, але й на всіх українських етнічних територіях - у першу чергу на Кубані, Ставропіллі, Вороніжчині на коліна.
Після непоганого врожаю 1930 р. на селі виникли серйозні проблеми з укомплектуванням посівного, продовольчого і фуражного фондів. У збірнику наводиться лист голови колгоспу "Спільна праця" Гришинського району на Донеччині, двадцятип'ятитисячника Ю. С. Чорного. Звертаючись до ВУЦВК, він повідомляв, що після виконання хлібозаготівельного плану в артілі не залишається зерна, щоб забезпечити потреби людей і худоби в першійполовині 1931 р., тобто до нового врожаю. В такому становищі опинилися сотні колгоспів. Щоб вижити, селяни змушені були харчуватися різними сурогатами.
З літа 1930р. поширилась практика твердих завдань щодо здачі всіх "лишків". Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічно маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо "новим етапом непу". Поняття "продрозкладка" замінювалося поширеним терміном "план".
Після врожаю 1930 року, було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити "стрибок" в індустріалізації. Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч грізне слово "продрозкладка" не вживалося, в колгоспне село повертався напівзабутий побут десятирічної давнини. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки в громадському господарстві - злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважатися перегином. Це не означає, що колективізація
Loading...

 
 

Цікаве