WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму - Реферат

Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму"
План
Вступ
1. Економічна думка Стародавньої Греції
2. Економічна думка Стародавнього Риму
Використана література
Вступ
В античній літературі економічну думку стародавнього світу виражено в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності, є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, істориків, політичних діячів, поетів та ін. Висловлювання античних авторів з економічних проблем, хоч і не є ще цілісною системою поглядів, проте це вже серйозна спроба теоретично осмислити та науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та явища.
1. Економічна думка Стародавньої Греції
Основні ідеї мислителів Стародавньої Греції з економічних питань не тільки дивують своєю надзвичайною глибиною та оригінальністю. Вони лягли в основу всієї економічної науки. Економічна Думка періоду раннього рабовласництва (X - VI ст. до н.е.), що знайшла відображення в грецькому епосі (поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея", Гесіода "Роботи і дні"), законах міст-держав (так звані закони Лікурга), економічній політиці (реформи Солона, Пісістрата), свідчить про перехідний характер суспільних відносин від родового ладу до рабовласницького. Якщо перші прояви економічної думки стародавніх греків зв'язані з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, звеличуванням землеробства, то згодом усе більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.
Уявлення про економічну думку Стародавньої Греції класичного рабовласницького періоду (V ст. до н.е.) дає економічна програма Перікла (бл. 490 - 429 до н.е.), який був першим стратегом і керівником афінської держави в 444 - 429 pp. до н.е. Перікл практично ліквідував майновий ценз, увів плату за державну й військову службу, запровадив громадські роботи, що давали заробіток бідним, створював клерухії (військово-землеробські поселення) і колонії, заохочував торгівлю та ремесло. Ідеї економічного характеру були висловлені філософами Демократом (бл. 460 - бл. 370 до н.е.) та Сократом (бл. 470 - 399 до н.е.). Так, Демокріт говорив про примарність багатства, оскільки і той є багатим, хто задовольняється малим ("не можна назвати бідним того, хто задоволений своєю долею" і "не можна назвати багатим того, хто не задоволений тим, що має"). Він захищав приватну власність, виправдовував рабство, але був проти надмірного зростання землеволодіння й необмеженого нагромадження грошей. Сократ усю економічну діяльність зв'язував із моральними чеснотами, оскільки для того, .щоб збагатіти, потрібні енергія, наполегливість, благочестя, а для того, щоб зберегти багатство, - стриманість. Він також казав про відносність багатства, засуджував прагнення до наживи, радив бути бережливим і задовольнятися малим.
У добу загострення суперечностей і початку кризи рабовласницького суспільства (IV ст. до н.е.) економічна думка Стародавньої Греції сягає розквіту. Основні ідеї давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.
Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430 - 355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є "Домострой". У них дано характеристику рабовласницького господарства. Основною проблемою для Ксенофонта був пошук шляхів подолання притаманних такому господарству недоліків. Визнаючи рабство природним і правомірним, Ксенофонт виступав за колективні форми рабоволодіння як такі, що нейтралізують деякі суперечності рабовласницького ладу. Він давав поради щодо поліпшення організації господарства й підвищення продуктивності рабської праці. Для цього, як він гадав, треба використовувати матеріальні стимули й різноманітні засоби "морального" впливу на рабів, що примусило б їх працювати ліпше. Ксенофонт уже розумів протилежність між розумовою і фізичною працею, а тому вважав, що фізичною працею мають займатися раби (виконавці), а людям вільним (керівникам) належать функції нагляду й управління.
Ксенофонт був прихильником натурального господарства, як більш стійкого й надійного. Сільське господарство - це, на його думку, найважливіша галузь економіки ("землеробство - мати й годувальниця всіх професій"), а до ремесла він ставився досить зневажливо. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість поділу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовленні певних предметів. "Ясна річ, - писав він, - хто проводить час за такою обмеженою роботою, той зможе виконувати її якнайліпше"'. Ксенофонт бачив зв'язок між поділом праці та розмірами ринку, протиставляючи слаборозвинутому поділу праці у малих містечках відносно високий рівень його у великих містах.
Заслугою Ксенофонта є постановка питання про подвійне використання блага - як споживної цінності та як мінової. Поняття "цінність" він уживає у двох значеннях. Як споживна вартість "цінність є чимось добрим", залежить від корисності речей, уміння ними користуватися. Водночас цінність розглядається як здатність речі вимінюватися на іншу річ, тобто як мінова цінність (для "того, хто не вміє користуватися флейтою, якщо він її продасть, вона - цінність; якщо не продасть, а володітиме нею, - не цінність"). Отже, по суті, ідеться про дві властивості товару. Не заперечуючи значення грошей, Ксенофонт визнавав функціонування їх лише як скарбу і засобу обігу, засуджуючи лихварство.
Платон (428/427 - 348/347 до н.е.) написав багато творів філо-софського, соціально-політичного та іншого змісту. Основні твори, в яких викладено його економічні погляди ("Держава" та "Закони"), присвячено проблемам держави. У праці "Держава" Платон виклав свою концепцію ідеальної держави. Вихідною в його теоретичній побудові була думка про те, що держава, яка складається з багатих і бідних, - це, по суті, дві держави: держава багатих і держава бідних. Нерівність, на думку Платона, випливає із самої природи людей, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до своїх здібностей, що і є справедливим. Здібності окремої людини є обмеженими, а її потреби - різноманітними і навіть безмежними. Відтак постає суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності Платон бачить в утворенні міста (слово "місто" у греків було фактичним синонімом слів "держава" й "суспільство"), тобто об'єднання людей, в якому існує поділ праці. Саме поділ праці у Платона є основним принципом побудови держави та її природною основою.
Виходячи з того, що люди помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші - для військової справи, а решта - для землеробства й ремесла, Платон поділяв усе вільне населення в ідеальній державі на три стани:філософів, що керують державою; воїнів, покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та землеробів, ремісників і торговців, тобто всіх тих, хто займається господарською діяльністю. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке здатне говорити. Отже,:
поділ праці у Платона є також підставою для соціального поділу суспільства. Філософи й
Loading...

 
 

Цікаве