WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Античний рим: економічні причини розквіту і занепаду - Реферат

Античний рим: економічні причини розквіту і занепаду - Реферат


Реферат з економічної історії
на тему:
АНТИЧНИЙ РИМ:
ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ
РОЗКВІТУ І ЗАНЕПАДУ
1. Виникнення Римської держави
Історія Риму - яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави: перший (VIII-VI ст. до н. е.) - царський; другий (509-31 рр. до н. е.) - республіканський; третій (31 р. до н.е. - 476 р. н. е.) - імператорський. Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Першими цей процес здійснили етруски (IX-IV ст. до н. е.). В економічному житті стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству. Землю обробляли плугом, використовували волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливки, льон, відгодовували стада свиней. Високого рівня розвитку досягли ремесла, особливо керамічне, залізоробне, а також будівництво з каменю. Торгували з Південною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. до н. е. карбували монети. У VII-VI ст. до н. е. відбувався розклад родового ладу, в етруському суспільстві формувалися рабовласницькі відносини. Однак історія їх утвердження пов'язана не з етрусками, які не зберегли свого панування, а з розвитком римської общини на території Лації.
Період VIII-VI ст. до н. е. в історії господарства Риму був переходом від родової до сусідської общини, їй був притаманний дуалізм, оскільки патриціанські сім'ї (римських громадян) мали у своїй власності 2 югери (0,5 га) землі, володіли ділянками громадської землі, вели окреме господарство. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями, походження останніх досі ще не з'ясовано. Вони не мали політичних і громадянських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу інших залежних людей - клієнтів.
Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування громадського землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення протиріч між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, плебеями і клієнтами зумовили розклад громади. Протягом VI-III ст. до н. е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Тулія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римські населення на 6 категорій не за рядовими, а за майновими ознаками. Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. "Закони XII таблиць" (середина V ст. до н. е.) захищали приватну власність, економічні та політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клаєнтелі (боргове рабство), зменшуваній рівень позикового процента. У другій половин IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення громадських земель встановити верхню межу володіння землею 500 югерів (125 га) і норму для випасання худоби (100 голів великої та 500 дрібної). На початку IV ст. до н. е. римські громадяни були звільнені від боргового рабства.
Становленню і утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська Республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся територія сучасної Італії. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході.
2. Розквіт рабовласницького господарства
Період розквіту рабовласницького господарства припав на II-І ст. до н. е. Воно набуло класичних форм. Економічне піднесення тривало перші два століття н. е. Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші - слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики - використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина -в сільському господарстві. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму - також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10 тис. рабів. Рабами були іноземці, римське право обороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.
Римська держава вважалася юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалося поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів (нобілів), прибутки яких йшли переважно від землі. Землю намагалися придбати також вершники - багатії, які займалися торгівлею, відкупами, лихварством. Вони купували і орендували ділянки землі у держави. Головною формою рабовласницького господарства була вілла - маєток площею 25-100 га землі, яку обробляли 50-60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської сили сформувалися латифундії з десятками тисяч гектарів землі та великою кількістю рабів.
3. Селянське господарство
Характер і роль дрібного селянського господарства змінювалися на різних етапах розвитку Римської держави. Існування його зумовлювалося натурально-господарськими відносинами, необхідністю збереження вільного селянина як воїна та платника податків. Територія імперії розширювалася за рахунок країн, серед населення яких переважали дрібні власники або залежні землероби. З утвердженням рабської праці дрібні власники розорювалися, йшли до міста, передусім до Риму, перетворюючись на пауперів або на свиту сенаторів і багатіїв. Територіальні завоювання призвели до експропріації землі в колоніях, яка оголошувалася державним багатством, роздавалася нобілям, продавалася вершникам, здавалася в оренду. В багатьох місцях утворювалися колонії, де землі отримували ветерани і римська біднота.
Боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. З'явилися аграрні проекти, які обмежували захоплення державних земель, але вони були безрезультатними.
Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. В Італії провідна роль належала виноградарству, городництву, вирощуванню маслин. Самостійними галузями були тваринництво і птахівництво. Збирали досить високі врожаї пшениці. Виникли сальтуси - спеціалізовані латифундії.
У ранній період римської історії землероби користувались примітивними знаряддями праці - плугом без колісниці, дерев'яною бороною, мотикою, серпом, косою, граблями, вилами, лопатами. Існувало трипілля. Тягловою силою були воли. Молотили за допомогою ослів або коней, проганяючи їх по снопах на утрамбованому току. Згодом з'явилася молотильна дошка, яку волочили по колосках. Для отримання борошна застосовували ступу або зернотерку. Згодом мололи зерно жорнами, руками або силою волів чи ослів.
Поля удобрювали органічними добривами та попелом із спаленої соломи. З зернових вирощували ячмінь, пшеницю, просо, овес, полбу (різновид пшениці), з технічних -льон, коноплю. У великій кількості насаджували виноград, оливкові гаї, маслини, садили квасолю, сочевицю, боби, часник, цибулю, капусту, моркву, редьку, дині, буряки. З фруктових дерев найбільш поширеними були різні сорти яблунь, груш, слив, фіг (інжиру). Тваринництво було важливою складовою частиною римського сільського господарства. Розводили коней, велику рогату худобу, кіз,
Loading...

 
 

Цікаве