WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарство України і світу в період між двома світовими війнами - Реферат

Господарство України і світу в період між двома світовими війнами - Реферат

короткостроковому кредиту перейшли до Держбанку, який зосередив у своїх руках до 97% всього об'єму короткостроково­го кредитування. Для приватних підприємств, які до того часу залишились, стали недоступним будь-які форми кредитування.
Наприкінці 1930-х років в країні залишилося всього сім банків: Держбанк, Зовнішторгбанк, п'ять банків довгострокових вкла­день (в 1959 р. ці п'ять банків влились в Будбанк і таким чи­ном в СРСР залишилося всього три банки).
Отже, починаючи з 1929 року, в економіці утверджується адміністративна система управління, яка фактично повернула країну до політики "воєнного комунізму", але уже в нових умовах. Директивний плановий розподіл ресурсів і продукції кінець-кінцем витіснив ринкові відносини. Наприкінці пер­шої п'ятирічки повністю сформувалась надцентралізована еко­номіка, яка з незначними модифікаціями проіснувала в СРСР до кінця 1980-х років.
На XV з'їзді більшовистської партії (1927) було затверджено курс на колективізацію сільського господарства. При цьому стверджувалось, що створення колективних господарств повинно стати справою самих селян. Але вже влітку 1929 р. колективізація набула далеко не добровільного характеру.
В грудні 1929 р. керівництво партії і державизапропонува­ло провести "суцільну колективізацію". При цьому були визна­чені надзвичайно жорсткі строки. Зокрема в Центрально-Чорноземних областях і районах степової України колективізація повинна була завершитись до осені 1931 р., на Лівобережній Україні - до весни 1932 року, в інших районах - до 1933 року.
На першому етапі колективізації було не зовсім зрозуміло, якої форми набудуть нові господарства. Але поступово основ­ною формою об'єднання селян стає сільськогосподарська артіль. Пізніше сільськогосподарські артілі (колективні господарства) повсюдно отримали назву "колгосп", під якою вони увійшли в історію СРСР. Поряд з колгоспами в цей період отримали роз­виток і радянські господарства - "радгоспи", тобто сільсько­господарські підприємства, що належали державі.
Одночасно з процесом об'єднання селян в колгоспи йшов процес розкуркулення, в ході якого у заможних селян вилучали майно, землю, а їх самих із сім'ями виселяли у віддалені необжиті райони, обмежуючи у політичних і громадянських правах.
Розкуркулення призвело до того, що село втратило найбільш працелюбних, підприємливих господарів. Слід підкреслити, що основною метою колективізації було вирішення "зернової про­блеми", оскільки вилучати сільськогосподарську продукцію із колгоспів було набагато зручніше, ніж у мільйонів розрізне­них селянських господарств. Але форма вилучення продукції на користь держави була знайдена не відразу. На перших порах колгоспи були включені в систему контрактації, тобто в систему договорів про обов'язкове постачання сільськогоспо­дарської продукції державі в обмін на товари промислового виробництва. В 1933 році даний принцип було замінено систе­мою обов'язкового постачання продукції за визначеними нор­мами з кожного гектару посівних площ і твердими державни­ми цінами. Таким чином, колгоспи поступово втрачали свій початковий кооперативний характер і перетворювались в дер­жавні підприємства.
З 1930 року в колгоспах розпочалось широке використан­ня трудоднів як умовної одиниці визначення затрат праці ок­ремих членів колгоспу і їх частки в кінцевому результаті діяль­ності господарства. Трудодень відповідав одиниці простої некваліфікованої праці, що затрачувалась людиною протягом робочого дня. На цій основі визначались затрати складної праці. Кожного дня в трудову книжку колгоспника вносилась кількість відроблених ним трудоднів. В кінці року, після обо­в'язкових поставок продукції і розрахунків з державою, фонд оплати, що залишився, ділився на загальну кількість трудоднів всіх членів колгоспу, а потім відбувалось нарахування про­дукції на трудодні окремим колгоспникам. Розподіл відбу­вався головним чином в натуральній формі.
Незацікавленість колгоспників у збиранні врожаю призве­ла до величезних витрат. До 1 листопада 1932 р. від селянсь­кого сектора України було отримано лише 136 млн. пудів хліба (у 1930 р. - майже 400 млн.). В зв'язку з цим керівництво країни прийняло рішення направити в Україну надзвичайні комісії з хлібозаготівель. В Україні комісія очолювалась В.М. Молотовим. Основним засобом проведення хлібозаготі­вель, що його практикувала ця комісія, були репресії.
Села, що мали особливо велику заборгованість по хлібоза­готівлях, заносились на "чорну дошку". Статут "чорної дош­ки" означав фактичну блокаду: припинявся підвіз товару борж­никам, вводилась заборона на торгівлю, достроково стягувались платежі за фінансовими зобов'язаннями. Села опинялись в оточенні регулярних військ і фактично були приречені на го­лод. Так було застосовано терор голодом для того, щоб злама­ти опір і незадоволення українського селянства.
Від голоду селяни тікали в міста і тисячами вмирали про­сто на вулицях. Вимирали цілі села, поширилося людоїдство.
Безпосередні втрати населення України від голоду 1932 року становили близько 150 тис., а від голоду 1933 р. - від 3 до 3,5 млн. чоловік. Це була одна з найбільших трагедій українського народу в його історії. Генофонд української нації зазнав відчутних втрат, що мало і має значні негативні наслідки.
В червні 1929 р. в країні створюються державні машинно-тракторні станції (МТС), де зосереджувалася сільськогосподарсь­ка техніка для обробітку сільськогосподарських угідь і збору врожаю. Кожна МТС обслуговувала декілька колгоспів. За виконану роботу МТС отримувала натуральну оплату - при­близно 20% врожаю. МТС обробляли близько половини всіх посівних площ.
На II з'їзді колгоспників-ударників в 1935 р. було прийня­то "Статут сільськогосподарської артілі", у відповідності з яким колгоспники отримували право мати невеликі присадибні ділянки, тримати корову, свиней, овець, птицю. Надлишки про­дукції з присадибної ділянки дозволялось реалізувати на міських ринках.
Про рівень ефективності сільськогосподарського виробництва кінця 1930-х років можна говорити, порівнюючи частку од­ноосібних і підсобних господарств по виробництву основних видів продукції. Незважаючи на те, що на долю цих господарств при­падало 13% посівних площ, тут вирощувалось 65% загального об'єму картоплі, 48% овочів, основна маса фруктів і ягід, 12% зерна. Крім цього, зазначені господарства мали 57% великої рогатої худоби (в тому числі 75% корів), 58% свиней, 42% овець і 75% кіз, виробляли 72% м'яса, 77%) молока, 94% яєць.
Таким чином, колективні господарства відігравали провідну роль лише у виробництві зерна, цукрового буряку, соняшнику та інших технічних культур, а основна частина продуктів хар­чування, як і до колективізації, надходила від одноосібних гос­подарств і присадибних
Loading...

 
 

Цікаве