WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарський розвиток України в період боротьби за державну незалежність (1917-1921 pp.) - Реферат

Господарський розвиток України в період боротьби за державну незалежність (1917-1921 pp.) - Реферат

знайти своє місце у складній ситуації, тому переважно видавало "заборонні" акти.
Дещо активізувалась робота міністерства у останні два місяці перебування Центральної Ради у Києві. Держава досить жорстко регулювала ціни на значну частину товарів. Державною власністю були проголошені всі торфяні болота, придатні до промислової розробки палива і інших потреб. Міністерство торгу й промисловості надсилало на кордони з Росією своїх уповноважених з правами комісарів для контролю за рухом вантажів. Вони мали право на місцях вирішувати питання про дозвіл чи заборону ввозу і вивозу товарів у конкретних випадках.
Надзвичайно складною була ситуація на залізницях УНР. Починаючи з листопада 1917 р. кошти на відбудову залізниць майже зовсім не виділялись, вагони, потяги виходили з ладу. Настав хаос і повне фінансове розорення доріг. Місцевими органами міністерства шляхів були правління і ради залізниць, управління по будівництву нових залізниць тощо. Державні залізниці цілком підпорядковувались міністерству, а приватні - частково. Майже військовою владою наділялись головні комісари Південної, Південно-Західної та інших великих залізниць, їх накази повинні були виконуватись негайно.
Враховуючи дуже складну на той час ситуацію з продовольством, а також те, що абсолютна більшість працездатного населення України займалась виробництвом продукції рослинництва і тваринництва, найбільшу увагу Центральна Рада приділяла проблемам землі і продовольства.
Центральна Рада неодноразово доводила, що Україна дасть хліб і армії, і голодним російським губерніям. Але для цього вона повинна взяти продовольчу справу у власні руки. Петроград, зосередивши ці питання у центрі, не знав стану справ на місцях, давав погано продумані вказівки. Скажімо, Київська губернія за весь 1916 р. поставила до державних засік 25 млн. пудів хліба, а лише на серпень 1917 р. за вказівкою Тимчасового уряду повинна була відвантажити 11 млн. пудів.
Після жовтневих подій у Петрограді генеральний комісаріат з продовольчих справ розіслав всім губерніям директиву з попередженням загрози голоду на фронті і в тилу. Передбачалось, що всі запаси продовольства необхідно взяти під найсуворіший контроль. Та продовольчі справи погіршувались з кожним днем. Генеральний секретаріат оцінював становище як смертельно небезпечне. Хліб проголошувався власністю УНР, торгувати ним приватним особам заборонялось. Ключем для розв'язання проблеми могла стати негайна земельна реформа, але з ЇЇ впровадженням зволікали. На VIII сесії УЦР було прийнято чергову резолюцію про соціалізацію землі, те саме закріплювалось у III Універсалі, де проголошувалось скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств. Це викликало багато непорозумінь на селі. Ось чому Генеральний секретаріат і земельне секретарство через тиждень після оприлюднення Універсалу змушені були видати положення ЦР про земельну справу. У циркулярі вказувалось, що III Універсал лише проголошує загальні підвалини для наступних законів про землю, які мають виробити уряд та Українські Установчі збори. Зверталась увага на те, що загальнонародне право власності означає, що виділені землі забороняється продавати будь-кому іншими способами. До Українських Установчих зборів порядкувати на землях мали виборні земельні комітети. Самовільне захоплення землі заборонялось так само, як і захоплення сільськогосподарських машин, лісів, будинків, коней, корів і іншого добра. Роз'яснювалось, що майбутні закони про землю і Установчі збори подбають про забезпечення інтересів всіх сільськогосподарських робітників і службовців, визначать порядок сплати боргів, а також питання про допомогу тим, хто найбільше постраждає в результаті земельної реформи. Всі трудові селянські землі мали залишитись недоторканими. Це ж саме стосувалось земель міст, містечок, сіл, каменоломень, копалень, фабрик, заводів. Категорично заборонялось рубати ліси без дозволу повітових земельних комітетів. Не зачіпав Універсал і землевласників, котрі обробляли землю своїми руками, тобто, як прийнято було говорити тоді, "у розмірах трудового господарства". Іншими словами, власність на землю у межах до 50 десятин не скасовувалась.
У тяжкому становищі опинилось сільськогосподарське машинобудування на Україні. Не маючи ні металу, ні палива, заводи зупинялись. Секретарство земельних справ намагалось прибрати справу по забезпеченню сільськогосподарськими машинами до своїх рук і створило Український комітет по сільськогосподарському машинопостачанню. Продовольчим управам на місцях належало зробити перепис всіх машин і механізмів на своїй території і встановити жорсткий контроль за їх вивезенням за межі України, що допускалось тільки за дозволом Комітету, він же розподіляв техніку між українськими губерніями.
18 січня 1918 р. УЦР затвердила Тимчасовий земельний закон, основні положення якого відповідали вимогам Всеукраїнського селянського з'їзду і Універсалів щодо власності на землю, води, ліси і надра. Верховне порядкування цими природними багатствами до скликання Установчих зборів взяла на себе Центральна Рада. Міськими землями розпоряджались органи місцевого самоврядування, іншими - сільські громади, волосні, повітові і губернські земельні комітети. Головним їх завданням було забезпечення прав громадянам на користування землею, охорона природних багатств від виснаження, вживання заходів щодо збільшення цих багатств.
Земля надавалась для загальногромадського користування, під оселі і будівлі окремим особам, товариствам, громадським установам для мешкання, розміщення торговельних і промислових підприємств і, звичайно, для приватно-трудового господарювання, яке мало вестись власною працею окремими особами, сім'ями або товариствами. Наймана праця могла використовуватись лише у виключних випадках, тимчасово і відповідно з правилами, які встановлювали земельні комітети. Приватно-трудові і колективні господарства повинні були одержувати землю за нормами, встановленими земельними комітетами і сільськими громадами, але "під керуванням і з затвердження центрального органу державної влади". Такі норми не могли перевищувати тієї кількості землі, що оброблялася працею сім'ї або товариства для задоволення своїх споживчих потреб і для підтримання власного господарства. Користування землею проголошувалось безкоштовним, оподаткуванню підлягали лише землі понад встановлену норму, а також надприбутки, які залежали від родючості земельної ділянки, її розташуваннястосовно торговельних центрів та шляхів та інших соціально-економічних умов, що не залежали від праці землекористувачів.
Право користування землею могло переходити у спадщину, а строки встановлювалися сільськими громадами і товариствами на підставі правил, затверджених земельними комітетами згідно з законами. Передача права на користування дозволялася лише громадами і земельними комітетами.
Вилучення у великих власників земель, вод, надр, лісів проводилось без викупу, але колишнім землевласникам за їх бажанням і згідно з рішенням волосних земельних комітетів залишалися ділянки з садами, виноградниками, хмільниками і т. ін. в кількості, яку вони могли обробити власною працею і працею своєї сім'ї.
Водночас з вилученими землями у підпорядкування загальних комітетів переходив рухомий і нерухомий інвентар колишніх власників, а також будівлі, за винятком тих, які вкрай потрібні їм для життя і ведення приватно-трудового господарства чи торговельно-промислової діяльності. Всі вилучені ділянки
Loading...

 
 

Цікаве