WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Україна і світ у період індустріального розвитку: особливості соціально-економічного життя - Реферат

Україна і світ у період індустріального розвитку: особливості соціально-економічного життя - Реферат

поповнювалися за рахунок міського населення. Лише в ремісничих майстернях у 1858 р. на Україні налічувалося 24869 робітників і 15935 учнів. Кадри робітників створювалися і шляхом позаекономічного примусу: такими були кріпосні селяни, що працювали на поміщицьких підприємствах, приписані до казенних підприємств селяни тощо. Поміщики перетворювали в робітників найбільш розорену частину селян, бездомних, сиріт.
Швидке розорення селян створювало надлишок робочої сили, яка знаходила собі застосування у господарствах заможних селян, капіталізованих поміщиків чи у промислових закладах. Люди тисячами рухалися в пошуках заробітку на Південь України, в область Війська Донського, де в цей час постійно відчувалася потреба в робочих руках. Особливо велике число заробітчан давали губернії Лівобережжя - район зосередження державних селян, серед яких процес розшарування проходив досить активно. Наприкінці 50-х років звідси повітові казначейства щорічно видавали відхідникам до 200 тис. паспортів. Цю найману силу поглинало переважно сільське господарство: отже, йшов процес формування загону сільськогосподарських робітників.
Формування промислового і сільськогосподарського пролетаріату України відбувалося також за рахунок зайшлих, особливо російських, селян та ремісників. Отже, так само як і буржуазія, робітничий клас України був багатонаціональним.
В досліджуваний період завершується юридичне закріпачення селян України (укази від 1800, 1804, 1808,1828 рр.). Кріпаки складали 3 млн. осіб - приблизно 50% усієї кількості селян (у 1857 р.). Основним обов'язком кріпаків було відбування панщини. У першій чверті XIX ст. на панщині знаходилося 99,3% кріпосних селян Лівобережжя і степової частини України та 97,4% селян Правобережжя. В різних місцевостях розміри панщини були неоднакові, але по всій Україні вони зростали і часто доходили до шести днів на тиждень. Інша особливість даного періоду в становищі кріпаків - переведення їх на місячину. Товаризуючи своє господарство, поміщики віднімали у селян землю і надавали їм місячне утримання. У 40-х роках XIX ст. загальна кількість місячників по Україні складала до 25%усіх кріпаків.
Слід враховувати, що хоча юридичний стан кріпаків був однаковий, але за майновим становищем вони відрізнялись. Розвиток товарно-грошових відносин поглиблював диференціацію поміж кріпаків. Сформувалася заможна верхівка, так звана сільська буржуазія. Відомі українські капіталісти Ях-ненко та Семирненки вийшли якраз із цієї групи.
Державні селяни складали другу верству українського селянства. У 1857 р. їх налічувалося 5,2 млн. Найбільше державних селян проживало на Лівобережжі - 50%, на Правобережжі - 13%, решта на півдні України - 37% . Основною формою їх залежності були грошова рента та податки державі, розмір яких постійно зростав.
Відчутного впливу на становище селянства завдало утворення військових поселень, які мали за мету полегшити царському уряду утримання армії. Військові поселення засновувалися здебільшого в Україні. У 1817-1895 рр. 16 кавалерійських і 3 піхотних полки у формі військових поселень було розміщено у Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях. У 1819 р. на півдні України у військові поселення було перетворено 250 сіл, де проживало приблизно 20000 селян.
Все життя військових поселенців суворо регламентувалося. Вони поділялися на солдатів діючих частин та хазяїв. Основний обов'язок солдатів - військова служба. Хазяї забезпечували військові поселення засобами існування, а також виконували обов'язки військовослужбовців.
Розвиток капіталістичних відносин вплинув і на становище державних селян. У 1837 -1841 рр. було проведено реформу управління ними. Вона відома також як реформа графа
Кисельова, міністра державних маєтностей. Реформа управління державними селянами дещо полегшила економічне становище селян: збільшилися їх земельні наділи, феодальні платежі - перш за все подушне обкладання - замінялися поземельним промисловим податком. Заборонялося в майбутньому віддавати державні землі в оренду.
Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя (перша половина XIX ст.)
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини. На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова. Засновувалися нові папірні, гути, керамічні й залізоробні підприємства, ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі. У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий спосіб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби
Loading...

 
 

Цікаве