WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Україна і світ в період розкладу феодалізму і генези буржуазного суспільства (XVI— ХVІІІ ст.) - Реферат

Україна і світ в період розкладу феодалізму і генези буржуазного суспільства (XVI— ХVІІІ ст.) - Реферат

виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства. Великі позики надавались магнатам, шляхті, купцям, козакам і навіть королям. В Українській Козацькій державі існував обопільний кредит у зовнішньоторгових операціях. Українські купці отримували його в Польщі, Німеччині, західноєвропейські купці брали українські товари в кредит.
У Російській державі, на відміну від західних країн, важливе значення відігравав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики. В 1754 році були створені Дворянський і Купецький банки. Дворянський банк, що мав контори в Москві та Петербурзі, видавав кредити з розрахунку 8% річних під нерухоме майно і дорогоцінності в сумі від 500 до 10 тис. крб. на одну особу. Він проіснував до 1786 р., коли його капітали були передані Державному позичковому банку. Невеликі капітали Петербурзького Купецького банку, видача кредитів під товар на строк до одного року, обмеженість сфери дії лише купцям Петербурзького порту призвели також до його закриття в 1782 році і передачі внесків до Державного банку.
Державний позичковий банк давав кредити під поміщицькі маєтки (40 руб. з кріпака чоловічої статі), заводи, кам'яні будинки в розмірі 3/4 їх ціни. Кредити видавалися дворянству строком на 20 років зі сплатою 5% річних, містам - на 22 роки і 4% річних, внески приймалися з виплатою 4,5% річних. Одночасно розвивався комерційний кредит у формі векселів. У 1729 р. було створено вексельний статут, а в 1740 році - банкрутський статут. Зберігав своє значення лихварський кредит, в основному в розмірі 12-20% річних.
У Російській імперії користуватися правом позики могли лише великоросійське дворянство і іноземці, які перебували в постійному підданстві Росії та мали тут нерухоме майно. Українське дворянство було зрівняне з ними у правах на отримання позичок лише в 1783 р.
В Українській Козацькій державі фінанси були під керівництвом гетьмана і неподільні з його приватним господарством. Було створено державний скарб, доходи якого за Б. Хмельницького становили до 100 тис. золотих. Гетьман І. Брюховецький зробив невдалу спробу відокремити державні фінанси і передати їх до Московського царського скарбу, встановив посаду генерального підскарбія. З цього часу починається втручання Москви у фінансові справи України. Неподільність особистих коштів гетьмана і державного скарбу призводили до негативних наслідків для українських фінансів. Так, при арешті гетьмана І. Самойловича був конфіскований і державний скарб, половину коштів забрала Москва, половина залишилася новому гетьману І. Мазепі, за якого приватний і державний доходи знову були об'єднані. Після його смерті комісія на чолі з Карлом XII визнала спадщину гетьмана приватною і передала його небожу І.Мазепи А. Войнаровському.
У роки правління Першої і Другої Малоросійських колегій було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків, збирачі яких щомісячно і кожну третину року представляли у колегію рапорти про свою роботу.
Гетьман Д. Апостол реорганізував українські фінанси, відновив посаду генерального підскарбія, відокремив державний скарб від приватного скарбу гетьмана, встановив окремий державний бюджет. Але державний скарб залишався під контролем російського уряду, спеціальні інструкції регулювали діяльність двох генеральних підскарбіїв, один з яких обов'язково був росіянином. Гетьман К. Розумовський здійснив останню спробу відстояти фінансову автономію України, але успіху не досяг. Царський Указ 1754 року вимагав надавати точні відомості про прибутки і видатки українського скарбу. З ліквідацією в Україні гетьманського правління (1764 р.) фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії.
Оподаткуванню в Українській державі підлягали селяни, міщани, а козаки, шляхта, духовенство були звільнені від податків. Одним з джерел доходів державного скарбу були маєтності королівщини, вигнаних польських магнатів, римо-католицької церкви.
Поступово склалася система загальних податків, зборів, повинностей. Мито з торгівлі становило близько 2% вартості товарів. В 1714 р. було введено новий податок - "головщину", що збирався не з вартості товару, а з "голови" купця. Обмеження української торгівлі з боку російського уряду, скасування в 1654 році ефекти та індикти, що давали 50 тис. крб. щорічно, а в 1655 р. - митних кордонів між Україною та Росією значно зменшили доходи до державного скарбу.
З 1665 р. почали збирати податки з млинів, так званий "військовий мірчук" для забезпечення продовольством російських гарнізонів. Його платило все трудове населення в розмірі третини помелу. Збирали податки, в основному натуральний, з різних промислів, за продаж на торгах солі, риби, худоби, "ярмаркові", з купецьких підвід, "перевізне" через ріки, "куничне" з весіль.
Значні доходи давало оподаткування з горілчаного промислу, виробництво і продаж дьогтю і тютюну. За куріння горілки козаки та духовні особи платили "показанщину" в розмірі 50 коп. за казан, а селяни - по 1 крб. Тютюнову десятину платили з посівів, спочатку натурою, а з 1723 р. - по 60 коп. за пуд. За продаж горілки і дьогтю платили "повідеркове".
Дуже обтяжливим для українського народу було безкоштовне утримання російської армії. Селяни і козаки-підпомічники збирали гроші, продукти харчування ("порції"), фураж ("рації"). До 1707-1709 рр. збори були незначними. Після Полтавських подій на Лівобережній Україні постійно перебувало до 10 полків, а під час військових дій - значно більше. З 1716 по 1783 роки збори стали постійним податком - так звані "консистентські дочки".
Населення гетьманщини виконувало державні "загальнонародні" повинності, обов'язковість яких підтверджувалася грамотами І. Скоропадського, Д. Апостола. Найбільш поширеноюповинністю для селян і міщан було забезпечення російської армії підводами, конями, волами і погоничами для перевезення провіанту, пошти, чиновників. Українські козаки направлялися на будівництво каналів між Волгою й Доном, навколо Ладозького озера, на спорудження ліній укріплень, фортець, гребель, шляхів, мостів.
У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. - на всю Україну. В цьому ж році сталися зміни в розмірі податків: замість 1 крб. з селян і козаків збирали по 1 крб. 20 коп., з купців - 1% від заявленого капіталу, з поміщицьких і монастирських селян - по 72 коп. на рік. Після секуляризації монастирського землеволодіння селян цих маєтностей віддали в казенне управління, і, крім подушного, вони платили податок в 1 крб. Дворянство та духовенство були звільнені від сплати прямих податків.
Господарство і фінанси Запоріжжя
В економіці Запоріжжя землеробство довго відігравало другорядну роль. Через свою трудомісткість воно було малорентабельним. Скотарство ж приносило вп'ятеро більший прибуток, ніж хліборобство. Поширеними промислами були рибальство, бджільництво й полювання. Ці галузі тривалий час залишалися головними джерелами запорізького багатства. Запорізьке
Loading...

 
 

Цікаве