WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Особливості соціально-економічного розвитку земель Київської Русі у період феодальної роздробленості (ХII-ХІV ст.) - Реферат

Особливості соціально-економічного розвитку земель Київської Русі у період феодальної роздробленості (ХII-ХІV ст.) - Реферат

Сян, Західний Буг та у верхів'ях Дністра. На південному заході ця територія мала природну межу - Карпати. Західний кордон Галицько-Волинського князівства не був точно визначеним: тут великі пустоші відокремлювали Русь від Польщі. Північною межею Галицько-Волинського князівства були притока Бугу Володавка і Верхня Прип'ять, а після приєднання Берестейської землі (в другій половині XII ст. ) - річки Норов та Ясельда. На сході Галицько-Волинське князівство межувало з Турово-Пінською землею й Київським князівством. Кордон тут проходив через Прип'ять і Стир, правим берегом Горині, далі верхів'ями Случа та Південного Бугу й повертав на річки Ушиця і Прут.
Галицько-Волинське князівство розташовувалося в лісовій та степово-лісовійсмугах. Незаймані ліси зростали не лише в Карпатах і на Поліссі, а й на обмірах над Дністром, Сяном та Бугом. У долинах цих рік проживало численне сільське населення, яке займалося орним землеробством (сіяло жито, овес, менше ячмінь і пшеницю), тваринництвом, рибальством, бджільництвом, мисливством (шкіра й хутро диких звірів використовувалися для виробництва одягу, бойового спорядження). Особливого значення набуло видобування солі з підкарпатських соляних джерел.
У Галицько-Волинській землі було чимало великих міст -торгово-ремісничих центрів: на Волині - Володимир, Белз, Кременець, Луцьк, Пересопниця, Берестя, Дорогобуш; у Галичині - Перемишль, Звенигород, Теребовль. Гончарство, обробка хутра і шкіри, ливарництво, ювелірне виробництво досягли тут високого рівня. Галицько-Волинська земля вела жваву торгівлю із західноєвропейськими та придунайськими країнами. В Галичині й на Волині сходилися важливі торговельні шляхи: один торговий "гостинець" з Балтійського моря (з Горуня) пролягав на Холм, Городло, Володимир, інший - на Берестя і Ковель, з Польщі йшов шлях на Любачів, Городок, Галич. Головна торгово-транспортна артерія з'єднувала Володимир-Волинський із Луцьком, Пересопницею і Києвом, з Галича через Теребовлю, Межібіж, Болокове, Василів пролягав "гостинець" на Київ, із Звенигорода - на Городок, Перемишль, Сенок і через перевал "Ворота" - на Закарпаття і в Угорщину.
Господарські центри, що до них прилягали навколишні "городки" і села, стали основою численних "волостей"- уділів, на які розпадалися Волинь та Галицька земля. Так, на Волині існувала Володимирська, Луцька, Дорогобузько-Пересопницька, Болохівська, Берестейська, Холмська, Червенська, Белзька землі, в Галичині - Перемишльська, Звенигородська, Теребовлянська й Галицька.
В розглядуваний час посилилась неоднорідність соціального складу міст. В них проживали представники усіх верств феодального суспільства. Міське управління, суд, керівництво міським ополченням зосереджувалися в руках міської феодальної знаті, яка нещадно експлуатувала ремісників, а також дрібних торговців, часто виділяючи з своїх боярських садиб в їхнє користування подвір'я та земельні ділянки і збираючи за це феодальну ренту.
Наступну за феодалами сходинку в становій драбині городян займала торгово-реміснича верхівка міст.
Основна маса міського населення була представлена "чорними", "меньшими" людьми. Ними були дрібні торговці і ремісники, чисельні підмайстри, "убогі" люди, які не мали визначених занять. В склад міського населення входила й челядь - обслуга боярських дворів.
Форми експлуатації нижчих верств міського населення ставали все більш різноманітішиними. Вводилися нові податки, встановлювалися нові багаточисельні повинності, посилювалося гноблення з боку лихварів.
Посилення в ХП-ХІП ст. наступу феодалів на права селян та міських низів вело до подальшого зубожіння трудящих мас та поглиблення їх залежності від представників пануючого класу. Літописи згадують про "грабежі нечестивих бояр". В силу цього загострювалися антагоністичні протиріччя. Трудящий люд піднімав повстання. Так, у 1144 р. міщани Галича виступили проти князя Володимирка; в 1230 р. галичани повстали проти боярина Судислава; з 1236 по 1255 р. тривав народний рух "болохівців" - жителів землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу й Тетерева. Смерди рятувалися від боярської сваволі втечею на Пониззя; їх звали "берладниками", "вигінцями", "бродниками".
У Галицько-Волинській землі, як і в інших великих князівствах Русі того часу, отримала розповсюдження двірсько-вотчинна система управління. Особи, які займали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домені, в той же час здійснювали різні функції управління в межах свого князівства. З числа осіб, які займали певне місце в центральному апараті управління Галицько-Волинської землі, літопис зберіг відомості про двірського (дворецького), печатника (канцлера), стольника та інші двірські чини.
Галичина і Волинь поділялися на ряд князівств - земель, а останні - на волості, центрами яких були міста - городи.
У містах Галицько-Волинської землі заправляла боярсько-патриціанська верхівка. З першої половини XIV ст. поширюється Магдебургське право, що забезпечувало містам самоврядування.
Найбільші надходження до державної скарбниці йшли за рахунок данини з жителів міст і волостей. Збиралися також побір, татарщина, ловче. На торговельних шляхах існували митниці, де з купців збирали мито. Великі прибутки мали князі від коломийської солі.
В грошовому обігу перебували, як і скрізь на Русі, "гривні кун" - зливки срібла певної ваги і форми. Свою монету галицько-волинські князі не карбували, на внутрішньому ринку оберталися монети сусідніх держав (гроші, денарії та ін.).
Основними формами військових сил були вот та дружини. Вот - це загальне народне ополчення. Дружина складалася з бояр та їхніх загонів. На утримання княжого війська йшли, зокрема, прибутки з прикарпатських солеварень.
Протягом другої половини XIII - першої третини XIV ст. Галицько-Волинська держава досягла високого рівня економічної, політичної та військової могутності.
Період феодальної роздробленості був закономірним етапом розвитку Давньої Русі XII - XIV ст. Проте на другому етапі цього періоду - в другій половиш XIII - XIV ст. - на основі дальшого розвитку продуктивних сил суспільства і диференціації великої феодальної власності розвиваються сили централізації, носіями яких були середні й дрібні феодали та городяни. Це призводило до утворення єдиних держав. В першій половині XIII ст. у Південно-Західній Русі підноситься Галицько-Волинське князівство.
Завоюванням руських земель Золотою Ордою закінчився великий період вітчизняної історії, період поступального розвитку Давньої Русі.
Загалом, протягом другої половини XIII ст. - першої третини XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного рівня розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж князівств Північно-Східної Русі.
Loading...

 
 

Цікаве