WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Господарство України в ХІХ - на поч. ХХ ст. - Реферат

Господарство України в ХІХ - на поч. ХХ ст. - Реферат

повільніше, ніж у харчовій та легкій. Ще у кінці 30-их, на початку 40-их рр. Україну відвідали дві геологічні експедиції (французька - проф. Ле-Пле, і англійська - геолог Р.Мерчісон), які виявили великі поклади високоякісного кам'яного вугілля в Донецькому кряжі. Незабаром відкрито поклади залізної руди в околицях Кривого Рогу. Найближчим результатом цього стало те, що на півдні України почали виникати шахти і металургійні підприємства, їхня кількість упореформенний період зростає. У 1880-их роках у Донбасі налічувалося 197 вугільних шахт, на яких видобувалося 86,3 млн. пудів вугілля, що становило 43,1% від усього видобутку вугілля Росії. Постійно нарсадували виробництво чавуну, сталі і прокату Юзівський, Сулінський та інші металургійні заводи. Разом з тим, їх потужностей було недостатньо.
Поступово зростали обсяги виробництва машинобудівних і суднобудівних заводів. Та найкраще у пореформенний період розвивався залізничний транспорт. У 1863 р. почалося будівництво першої залізничної лінії від Балти до Одеси, яка згодом була продовжена до Києва. На Лівобережжі залізниця з Курська була продовжена до Броварів. У 1870 р., після будівництва моста через Дніпро, вся Україна з півночі на південь була сполучена залізницею. Залізничне будівництво здійснювалося в різних напрямках. Від 1860 до 1890 рр. в Україні збудовано 10 тис. км. залізничної сітки. Залізниці з'єднали найбільші міста і промислові райони України, сприяли розвитку національного ринку, росту продуктивності праці, консолідації української нації.
Таким чином, після ліквідації кріпосного права в Росії і Україні прискорився економічний розвиток, завершився промисловий переворот. В Україні він мав свої особливості. Перший етап промислового перевороту відбувався в умовах панування кріпосницьких порядків, що гальмувало його здійснення. Почався переворот у харчовій галузі промисловості, причому на поміщицьких мануфактурах. Машинобудування в Україні мало яскраве виражену сільськогосподарську спрямованість. Залізничне будівництво, як і розвиток господарства в цілому, було підпорядковане колонізаторським, військово-стратегічним міркуванням царського уряду Росії.
2. Селянська реформа 1861 р. в Росії та її здійснення вУкраїні.
Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні визрівали впродовж тривалого часу. Його ліквідації вимагали перш за все аграрні відносини, які свідчили про кризу панщинної системи господарювання. У першій половині XIX ст. посилюється занепад поміщицьких господарств. Праця селян-кріпаків ставала малопродуктивною. Хліборобство велося традиційними методами, екстенсивним шляхом. Разом з тим промислова революція та початок індустріалізації в країнах Західної Європи та в Росії вимагали збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зерна насамперед. Кріпосництво було основним гальмом у розвитку сільського господарства, промисловості. Це добре розуміли панівні кола Росії.
Проти кріпосного права виступили селяни - найважливіша і найчисельніша суспільно-політична сила імперії. Упродовж чотирьох років (1848-1851) у Київській, Подільській і Волинській губерніях селянські бунти ставали все частішими. Під час заворушень вбито 24 поміщики і 7 управителів панських маєтків.
В Україні кріпацтво було важчим, ніж в інших регіонах Російської імперії, бо 95% панів-землевласників були чужинцями, які ставилися до українців з презирством, а то й ненавистю. Масові селянські рухи 1855-1856 рр. справили великий вплив на панівну верству і значною мірою визначили політику царського уряду щодо кріпосного права. Не випадково цар Олександр II саме у 1856 р. вперше офіційно заявив про необхідність його ліквідації.
Проти кріпосного права виступила ліберальне настроєна інтелігенція, яка вважала його анахронізмом, антигуманним явищем. Промисловці та фабриканти також були проти кріпосництва, яке перешкоджало вільному розвитку торгівлі і промисловості. Твори Т.Шевченка, Марка Вовчка були суцільним звинуваченням проти кріпацької неволі.
У 1857 р. почали створюватися особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської реформи. У наступному році цар створив Головний комітет, при якому діяла Редакційна комісія, що займалася зведенням усіх пропонованих проектів. У комісію входили і брали активну участь у її роботі українські поміщики з Чернігівщини Василь Тарновський та Григорій Ґалаґан. Проект аграрної реформи прийнято Державною радою Росії. На його підставі Редакційна комісія підготувала "Положення", яке цар Олександр II підписав 19 лютого 1861 р. Водночас був проголошений офіційний Маніфест про скасування кріпацтва. Ці документи були обнародовані в Петербурзі і Москві 5 березня, а в містах і селах України - з 9 березня до 2 квітня.
Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди зменшилися селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи. Виділення землі та її межування реформа віддавала на розсуд місцевих поміщиків. Як правило, селянам віддавали землю гіршої якості, а іноді й взагалі непридатну для хліборобства. Крім того, селянський наділ роздрібнювався на кілька ділянок у різних місцях. Селяни були фактично позбавлені пасовищ, луків, лісів та інших угідь.
Внаслідок реформи 1861 р. селянство України втратило понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків згідно з встановленими реформою цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні платежі припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб., в той час, як її ринкова вартість становила 138 млн. крб. Таким чином, селяни фактично викуповували не тільки землю, але й свою волю.
Земельна реформа надала поміщику право упродовж двох років самому визначати і оформити у т.зв. уставних грамотах розміри земельних наділів селян. У цей час селяни перебували у становищі "тимчасово зобов'язаних", змушені були, як і раніше, відбувати панщину або платити оброк. В багатьох місцевостях таке становище продовжувалося багато років. Дворові селяни взагалі землі не отримали.
В Україні існувала численна група (майже 50%) державних селян, долю яких вирішено спеціальним законом про поземельний устрій від 1866 р. Згідно з ним, селяни мали право викупити свій наділ, а до того часу вони повинні були сплачувати щорічний державний
Loading...

 
 

Цікаве